WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Роман В.Домонтовича «Дівчина з ведмедиком» - Реферат

Роман В.Домонтовича «Дівчина з ведмедиком» - Реферат

Роман В.Домонтовича "Дівчина з ведмедиком":

апробація теорії "Неправдоподібних істин"

Останнім часом в українському літературознавстві особлива увага зосереджується на аналізі мотивної структури художнього твору. Метою такого аналізу є розкриття таємної, глибинної сутності тексту крізь призму енергетично насичених слів-маркерів, що являють собою своєрідний компонент твору – мотив. Як відомо, мотив має підвищену значущість, адже не перебуває безпосередньо на поверхні продукту літературної творчості, а заглиблений у його підтекст [12, 301-302]. Тож спробуємо за допомогою такого структурного елементу сюжету, як мотив, проаналізувати один з інтелектуальних романів 20-х рр. ХХ ст. – роман В.Домонтовича "Дівчина з ведмедиком". Центром уваги нашого дослідження є мотив абсурду, що має суто філософський, екзистенціальний характер. Варто зазначити, що вчені неодноразово вказували на наявність цього мотиву в художньому світі митця [6; 7 та ін.], проте він не став об'єктом спеціального наукового дослідження.

У філософії екзистенціалізму, починаючи від С.Кіркеґора до А.Камю та Ж.П.Сартра, абсурдним називається людське існування в умовах втрати сенсу, що пов'язано з відчуженням особистості від суспільства, від історії, від самої себе тощо. Такими відчуженими, самотніми особистостями, які часом не знають, "що робити й куди приткнутись" [8, 49], в романі В.Домонтовича постають головні герої – Іполіт Миколайович Варецький та Зина Тихменєва. Їхні страждання від усвідомлення свого абсурдного стану автор часто передає через пейзажні деталі, що природно поєднуються з душевним настроєм героїв. У даному контексті символічного звучання набуває картина перебування Іполіта Миколайовича та Зини посеред "морської пустелі" на самоті. Цей епізод засвідчує, що В.Домонтович, подібно до західноєвропейських філософів-екзистенціалістів, зосереджує свою письменницьку увагу на тому, що людина в цьому світі "покинута" й нагадує самотнього в безмежному "морі життя" плавця, якому немає на що й на кого сподіватися: "Я люблю запливати далеко, далеко, як зараз, – зізнається Зина Іполіту Миколайовичу, – щоб ледве видко було берег і щоб почувати навколо себе тільки небо й море і знати, що ти сама в собі несеш свою долю і, коли потопатимеш, то вже ніхто не врятує" (курсив наш. – І.К.) [8, 101]. Таким чином, відчуття безмежного простору, великої одірваності, повної самотності можна потрактувати як глибокі екзистенційні відчуття людської незахищеності в світі абсурду.

Майстерно розкриваючи "абсурдну свідомість" персонажів, тобто переживання їхнього розладу зі світом, В.Домонтович вдається до різноманітних художніх прийомів, зокрема використовує прийом гри. Гра як чинник моделювання абсурдних ситуацій помітна вже в самій назві твору, яка виправдана не лише сценами з другого, третього та десятого розділів, де головна героїня (Зина) бавиться з ведмедиком – дитячою іграшкою, але набуває й іншого, метафоричного сенсу. Як відомо, в релігійно-міфологічних уявленнях людства образ ведмедя є "чоловічим символом, який утілює силу" [4, 164]. Отже, цей образ-символ як відтворення чоловічого начала можна спроектувати на психіку Іполіта Миколайовича Варецького, який після закриття заводу, де він працював інженером-хіміком, береться за викладацьку діяльність. На прохання свого керівника, інженера Олександра Владиславовича Тихменєва, він починає давати приватні лекції двом його дочкам – 18-літній Лесі та 16-літній Зині. Однак стосунки Варецького з дівчатами складаються так, що швидше він сам стає їх покірним учнем, навіть слухняною іграшкою, якою маніпулює одна з сестер – Зина: "Серце моє, – говорить Іполіт Миколайович, – ( – сірий патлатий ведмедик у руках маленької дівчинки – ) затремтіло, замоталося ( – синьоока дівчинка в довгих панчішках, схопивши ведмедика за ногу, розмахує ним з боку в бік)" [8, 109]. Таким чином, образ іграшкового ведмедя набуває в романі й метафоричного значення чоловіка, з яким грає в кохання головна героїня.

Важливу семантичну роль в контексті поетики абсурду виконує також підзаголовок роману – "неправдоподібні істини" (його зустрічаємо лише в першому виданні 1928 року), що дешифрує ідейно-тематичний сенс твору. Сам по собі вислів "неправдоподібні істини" в логічному розумінні і є абсурд, адже в ньому наявне ствердження і заперечення одночасно [11, 10]. Проте за цією зовнішньою (логічною) абсурдністю прихована внутрішня (екзистенційна), що характеризує людське буття. Наявність даного підзаголовку немов свідчить про недостатність першої назви твору, немов налаштовує читача на сприйняття сюжету, в основу якого покладена історія кохання Зини та Іполіта Миколайовича як неправдоподібного (або нежиттєподібного, абсурдного). І це дійсно так. Історія кохання головних героїв, змальована В.Домонтовичем у романі, не викликає враження справді реальної, такої, що могла мати місце в житті. Вона, як слушно підкреслює Т.Белімова, "радше скидається на певну схему, математичний алгоритм, що його розрахував сумлінний учень, аби знайти новий спосіб розв'язання давно існуючого рівняння" [2, 13]. Такий авторський підхід до зображення й аналізу інтимних стосунків героїв пояснюється перш за все тим, що на початку ХХ століття "природність почуттів і натуральність взаємин втратили свій сенс" [9, 144].А отже, втратили свій сенс і ті віковічні морально-етичні традиції, згідно з якими жінка вважалася "другою статтю" [5], залежною істотою по відношенню до чоловіка – її власника. Ця залежність, за словами французького філософа-екзистенціаліста Ж.П.Сартра, обмежує жіночу свободу, через що проектує особистість на "відвоювання" в "Іншого" свого власного буття, своєї свободи [10, 208].

У художній інтерпретації В.Домонтовича право на жіноче самовираження і свободу "відвойовує" Зина, обираючи для цього надто нетрадиційний спосіб – втрата дівоцтва поза шлюбом. Зині здавалося, що найсуворіша патріархальна заборона, найнепорушніше табу на жіночу сексуальність, сакралізованість цноти якраз і закривають жінці шлях до свободи. У зв'язку з цим абсурдна свідомість героїні девальвує усталені правила, принципи, норми й мораль з метою знищення всього, що для інших було недоторканим і непорушним. Від кохання дівчина сподівається не поневолення, а звільнення: "Для мене, – говорить вона, – кохання є спосіб звільнитись од шлюбу, одруження, родини – всього, що зв'язує й може зв'язати мене і волю [8, 125]. Натомість самоствердження, звільнення від залежності через кохання виявляються для Зини неможливими. Драма її кохання полягає в тому, що воно не приносить очікуваної свободи, прирікає на одноманітність і зашкарублість. "Вона сподівалася, що кохання є щось більше, ніж кохати, що наше кохання спопелить попельність буденних днів і тижнів, що в коханні розквітне блакитний сон незнаного майбутнього", але "минув місяць., і від кохання лишився тільки холодний попіл, гіркий аромат полину" (курсивавтора. – В.Д.) [8, 126]. Пропозиція законного шлюбу від Іполіта Миколайовича остаточно руйнує ілюзії дівчини, викликає в неї відштовхування, відчуження, ворожнечу. Така з першого погляду абсурдна поведінка героїні знаходить своє екзистенціалістське пояснення у праці "Друга стать" Сімони де Бовуар. За словами французької письменниці-екзистенціалістки, "шлюб є чимось непристойним, оскільки впроваджує поняття прав і обов'язків у стосунках, в основі яких має лежати вільне поривання" [5, 38]. Керуючись подібними міркуваннями, героїня В.Домонтовича усвідомлює, що, по-перше, почуття кохання може бути вільним за умови, якщо воно не залежить від жодних правил, а, по-друге, узявши шлюб, вона неодмінно потрапить у залежність чоловіка, тобто втратить власну свободу. У зв'язку з цим безкінечні наполягання на шлюбі з боку Іполіта Миколайовича провокують Зину зробити два дивовижні кроки – спочатку вона віддається двірникові, а згодом стає дешевою ресторанною повією. Згідно з філософією С. де Бовуар, віддаючись багатьом чоловікам, жінка до кінця не належить жодному, а отже, досягає успіху в здобутті відносної незалежності [5, 216]. Можна припустити, що Зина Тихменєва як вільна від постулатів моралі особистість у своєму виборі все-таки підноситься до рідкісної свободи духу. Проте найбільша трагедія героїні полягає в тому, що її облудна незалежність як своєрідна спроба порвати з патріархальною жіночою несвободою є зворотною стороною тисячі залежностей, на що звертає увагу В.Агеєва, аналізуючи феміністичний дискурс українського модернізму [1, 233]. Шлях до звільнення, на думку дослідниці, слід було шукати десь інде. Мабуть, свідома цього була й сама героїня В.Домонтовича, оскільки закінчує своє життя самогубством. Як пише М.Бердяєв, "самогубство – це перш за все втрата свободи, яка веде до перемоги над світом" [3, 135]. А коли "нічого не досягнено, нічого не переможено" [8, 126] і омріяна свобода несе лише негативний заряд, то для такої типово екзистенціалістської героїні, як Зина, її треба зректися, навіть коли це суперечить прагненню до кінця зберегти свою незалежність.

Як бачимо, мотив абсурду в романі В.Домонтовича "Дівчина з ведмедиком" реалізується, по-перше, на рівні художніх прийомів (пейзажна деталь, гра), по-друге, на рівні слів-маркерів ("відчуженість", "самотність", "свобода", "самогубство"). Виокремлення цього структурного компоненту з сюжетної канви аналізованого твору дозволяє заглибитись у його складний філософський підтекст, а отже, довести екзистенціальне світобачення українського письменника.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Агеєва В. Модерна героїня в романістиці В.Домонтовича // Агеєва В. Жіночий простір: Феміністичний дискурс українського модернізму. – К.: Факт, 2003. – С.227-245.

  2. Белімова Т. Література українського модернізму: "Дівчина з ведмедиком" Віктора Домонтовича // Українська література в загальноосвітній школі. – 2004. – №7. – С.12-15.

  3. Бердяев Н. О самоубийстве // Бердяев Н. О человеке, его свободе и духовности: Избранные труды /Ред.-сост. Л.Новикова и И.Сиземская. – М.: Флинта, 1999. – С.118-136.

  4. Бидерман Г. Энциклопедия символов / Пер. с нем. – М.: Республика, 1996. – 335 с.

  5. Бовуар С. Друга стать: У 2-х т. / Пер. з фр. – К.: Основи, 1995. – Т.2. – 391 с.

  6. Василишин І. Віртуальний світ українського екзистенціалізму (Ю.Косач і В.Домонтович) // Слово і час. – 2003. – №6. – С.70-75.

  7. Горбик Р. Знімання масок, або Лист у вічність: Віктор Домонтович і світовий контекст // Вітчизна. – 2001. – №11-12. – С.136-143.

  8. Домонтович В. Дівчина з ведмедиком // Домонтович В. Дівчина з ведмедиком: Роман. Болотяна Лукроза: Оповідання та нариси. – К.: Критика, 2000. – С.21-177.

  9. Домонтович В. Доктор Серафікус // Домонтович В. Доктор Серафікус. Без ґрунту: Романи. – К.: Критика, 2000. – С.3-380.

  10. Сартр Ж.П. Первичное отношение к другому: любовь, язык, мазохизм // Проблема человека в западной философии / Пер. В.Бибихина. – М.: Прогресс, 1988. – С.207-228.

  11. Философия: Энциклопедический словарь / Под ред. А.Ивина. – М.: Гардарики, 2004. – 1072 с.

  12. Хализев В. Теория литературы: Учебник. – М.: Высшая школа, 2002. – 437 c.

Loading...

 
 

Цікаве