WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Є.Маланюк як представник емігрантської літератури (специфіка українсько-польського дискурсу) - Реферат

Є.Маланюк як представник емігрантської літератури (специфіка українсько-польського дискурсу) - Реферат

Почавши свою літературну діяльність ще в таборах інтернованих (1920-1923), Є.Маланюк після навчання у м.Подєбрадах (Чехословаччина) активно поринає в культурно-суспільне життя польської столиці – Варшави (лютий 1929 – середина 1944), яка дала притулок багатьом емігрантам з України і де він мав можливість творчо і плідно спілкуватися з польськими митцями: Ю.Тувімом, Ю.Лободовським, Л.Подгорським-Околувим, К.Вєжинським, С.Стемповським, Є.Стемповським, М.Домбровською, Я.Лєхонєм, А.Слонімським, Й.Вітліном, Ю.Чеховичем, С.Гінчанкою, В.Голлендером, К.Яворським, Є.Гєдройцем, Є.Брауном, В.Бончковським, Ч.Ястшембцем-Козловським та ін., видавати збірки своїх творів, рецензувати спадщину польських та українських радянських літераторів, співпрацювати з польсько-українською пресою, брати участь у роботі літературно-мистецьких груп „Танк", „Ми", Празької поетичної школи, „вісниківської квадриги".

Як представник емігрантської літератури Є.Маланюк мав можливість розробляти будь-які теми, піднімати проблеми, вільно висловлювати власну думку, на відміну від своїх колег-співвітчизників, що працювали при тоталітарному режимі.

З багатьма із польських поетів у Маланюка було чимало спільного у життєвих долях: козацькі корені (Ю.Лободовський), військове минуле (Є.Стемповський, Ю.Лободовський, К.Вєжинський), поетичний дебют російською мовою (Я.Івашкевич), написання віршів цією мовою (Ю.Тувім), еміграція (Ю.Тувім, Ю.Лободовський, Є.Стемповський, К.Вєжинський), смерть на чужині (Є.Маланюк – у Нью-Йорку, Ю.Лободовський – у Мадриді, К.Вєжинський – в Лондоні), країна юності (Я.Івашкевич, Ю.Лободовський, С.Стемповський, Є.Стемповський), місце народження (Я.Івашкевич), спільні місця навчання – Єлисаветград, Київ (Я.Івашкевич).

Поезія Маланюка перегукується із творами польських митців ремінісценціями образів світової культури – античними, біблійними, середньовічними, літературними, слов'янської міфології (міф „утраченої батьківщини"), сюжетів („Ворон" Е.По), зверненням до культурно-історичних постатей (Ю.Пілсудського, А.Міцкевича, Ф.Шопена, С.Виспянського, Ю.Словацького, М.Гоголя, О.Блока, А.Ахматової), а також захопленням російською літературою, зокрема трагічністю долі О.Блока, А.Ахматової, образом містичного міста у О.Блока тощо.

Критичні розвідки, згадки, спомини про творчу постать українського поета-емігранта Євгена Маланюка в польській та українській емігрантській пресі, в енциклопедичних виданнях Польщі відзначаються стислістю, але позитивним, доброзичливим підходом. Критики наголошували на тому, що Є.Маланюк зазнав слави українського поета-емігранта, якого найбільше перекладали польські митці Ю.Лободовський, Ю.Тувім, Є.Стемповський, Ю.Чехович, Ч.Ястжембець-Козловський, К.Яворський, Г.Заславський (Ю.Чехович) та ін.

Простеження циркуляції образно-стильових домен у циклі „Ars poetica" Є.Маланюка, присвяченому Ю.Тувіму, доводить розробку письменниками „вічних" тем, зокрема теми поетичного мистецтва, і формулювання основ власної поетики. Для цього застосовуються такі види інтертекстуальності, як алюзії, ремінісценції, цитування, подражанія-переробки перекладів з Горація, Данте Алігері, В.Шекспіра, Овідія. Зрілій ліриці обох митців притаманне сприймання поетичного мистецтва як страждання, муки.

Порівняльний аналіз особливостей сприймання трагічної і непересічної постаті і творчості російської поетеси-акмеїстки Анни Ахматової Є.Маланюком та Ю.Лободовським, які присвятили їй окремі твори (цикл „Антистрофи" Є.Маланюк, поема „Anna Achmatowa" Ю.Лободовський), свідчить про обізнаність і зацікавленість поетів російською літературою, насамперед митцями, що постраждали від більшовицької влади (О.Мандельштамом, М.Зощенком, А.Ахматовою, М.Гумільовим) і пов'язані з Україною. Це підтверджує і використання Ю.Лободовським наскрізних алюзій і переспівів віршів Ахматової, а Є.Маланюком – оригінальних рядків з віршів Ахматової в ролі епіграфів до кожної частини циклу „Антистрофи".

Інтерпретація міфу про Варшаву у творчості Є.Маланюка та його польських побратимів (Ю.Тувіма, Є.Стемповського) через контактно-типологічні сходження доводить ідейно-естетичне значення Варшави і своєрідність варшавського періоду в житті і творчості названих митців. Варшава для Маланюка пов'язана зі змінами в особистому житті (знайомство, одруження з Богумілою Савицькою, народження єдиного сина Богдана), які були одним із факторів, що активізували його творчий процес (поезії „На палубі, під зорями, удвох...", „Підсумок", „Березіль", „Май 1935 року", „Східнячка").

Систематизація матеріалу, пов'язаного з життям і творчістю Маланюка у Варшаві, своєрідність рецепції міста українським поетом, простеження міфу про Варшаву у його творах свідчать про амбівалентність ставлення Маланюка до польської столиці. Визнаючи і захоплюючись культурно-історичними надбаннями польських митців, Маланюк натомість зазначав імперські амбіції польської влади, проводячи аналогію із політикою Росії. Доводиться продуктивність і значення „варшавського" періоду в творчому й особистому житті Є.Маланюка.

У проаналізованих творах про Варшаву Тувім реалізує свою урбаністичну програму, ототожнюючи себе з містом, вважаючи кожну людину його часткою. У Тувіма Варшава зображується як відкритий простір, в якому представлене повсякденне життя „маленької" людини. На відміну від Ю.Тувіма, Маланюк проводить у віршах тему трагічності, несумісності міста й людини, які існують у закритому просторі у протиставленні.

На відміну від Є.Маланюка з його Варшавою восени, що уособлює життєві розчарування, Ю.Тувім схильний до зображення Варшави весною як відзнаки нового періоду його долі. Якщо Тувімовська столиця яскраво сонячна, то Маланюківська – позбавлена сонця. Схожим у обох митців є уявлення Варшави шумною, метушливою, рухливою, динамічною. Характерну рису Варшави – її гомін виділяє і есеїст Є.Стемповський.

Є.Маланюк, Ю.Тувім і Є.Стемповський, створюючи образ післявоєнної Варшави, звертаються до античних мотивів і образів. Є.Стемповський починає свій нарис „Wronia i Sienna" порівнянням польської столиці з Троєю, зруйнованою греками-ахейцями.

Аналіз вірша „Варшава" Є.Маланюка допоміг уточнити питання атрибуції двох польських перекладів (Ю.Тувіма та Ю.Лободовського) за допомогою текстологічного дослідження першоджерел „Wiadomości Literacki" (1932), „Kulturа" (1955), „Wiadomości" (1968), свідчення самого Ю.Лободовського у статті „Po śmierci Małaniuka". Ряд дослідників (Н.Лисенко, Ю.Войчишин, О.Астаф'єв) дотримуються погляду існування двох варіантів Тувімовського перекладу "Warszawa". Ми доводимо, що існують два переклади поезії Є.Маланюка „Варшава": перший – Ю.Тувіма, надрукований у „Wiadomościach Literackich" (1932), а другий – Ю.Лободовського, розміщений у паризькій „Kulturze" (1955).

Наслідуючи тезу Є.Стемповського про існування в польській, українській та російській культурі міфу про витоки походження нації, представлений сарматизмом (Польща), скіфством (Росія) і „еллінським комплексом" (Україна), ми розкрили особливості поезії Є.Маланюка через виявлення „еллінського комплексу" у контексті інших моделей культури. Дослідження причин виникнення цих трьох моделей культури з'ясувало, що сарматський міф виник штучно як ідеологія польської шляхти за умови необхідності утримувати поневолені народи під владою польської держави, скіфство – як спроба ідентифікувати становище Російської імперії на маргінесі Заходу та Сходу, поява же „еллінського комплексу" на початку ХХ ст. в українській еміграційній літературі була зумовлена необхідністю піднесення національної свідомості для відтворення вільної України.

Схожість життєвої долі Є.Маланюка і Ю.Лободовського (походження з України, еміграція, боротьба за незалежність своєї вітчизни, професія літератора), спільність архетипів степу, шляху, вітру і Чорного моря, образної системи визначили загальний підхід митців до розробки основних концептів еллінської моделі культури, зокрема „Степової Еллади".

Аналіз віршів Є.Маланюка і поеми "Hellada Scytyjska" Ю.Лободовського (з присвятою Є.Маланюку) свідчить про наявність елементів різних літературних напрямів першої половини ХХ ст. у Маланюка і домінування основних засад неоромантизму у Лободовського. У поемах зі збірки „Пісня про Україну" Лободовський посилює український струмінь через вживання міфологічних, язичницьких і фольклорних мотивів, української національної символіки, стилізуванням поеми під жанр думи.

Дослідження поезії Є.Маланюка в аспекті польських літературних зв'язків сприяє поглибленню українсько-польського літературного процесу першої половини ХХ ст., збагачуючи його інонаціональними традиціями. Орієнтуючись у своїх художніх пошуках на досвід і досягнення російських, польських письменників, плідно використовуючи традиції, Є.Маланюк зробив гідний внесок на розвиток українського вірша.

Поет позитивно вплинув на демократизацію та громадянське спрямування літературного процесу як в Україні, так і в Польщі, на розширення зв'язків української словесності зі світовою культурою. Вплив поезії Маланюка мав велике значення для активізації українсько-польського культурного життя завдяки виразній демократичній спрямованості, гуманістичним тенденціям, збереженню традицій патріотизму, свободомислення, соціальної критики та високо-художній вартості.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Веретюк О. Літературне життя української політичної еміграції у міжвоєнній Польщі // Українсько-польські літературні контексти. Київські полоністичні студії. – Т.IV. – К., 2003. – С.288-306.

  2. Євген Маланюк. Поезії з нотатників (із недрукованої спадщини). – Кіровоград: Спадщина, 2003. – 95 с.

  3. Ільницький М. Західноукраїнська і емігрантська поезія 20-30-х років. – К.: Знання, 1992. – 48 с.

  4. Енциклопедія українознавства. Загальна частина. – К.: НАН України, 1995. – Т.2. – 800 с.

Loading...

 
 

Цікаве