WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Є.Маланюк як представник емігрантської літератури (специфіка українсько-польського дискурсу) - Реферат

Є.Маланюк як представник емігрантської літератури (специфіка українсько-польського дискурсу) - Реферат

Є.Маланюк як представник емігрантської літератури (специфіка українсько-польського дискурсу)

Українсько-польські культурні взаємини, їх синхронізація з історією всесвітньої літератури – складний діалектичний процес. На нашу думку, специфіку українсько-польського дискурсу визначають три істотні моменти: 1) поезія Є.Маланюка як модель міжкультурної комунікації; 2) генетично-контактні зв'язки і національні міфи (сарматизм, скіфство, „еллінський комплекс");3) типологічні сходження і форми міжлітературної рецепції (Варшавський текст). Це ми і спробуємо накреслити в зазначеній статті.

Відчуження в польсько-українських взаєминах розпочалося опублікуванням у 1897 р. у віденській газеті "Die Zeit" Іваном Франком статті про А.Міцкевича ("Поет зради"), яку критики назвали "антипольською". Франко знайшов у творчості Міцкевича мотив зради як морально-виправдане явище. Навколо українського питання у Польщі передвоєнного десятиліття точилася гостра політична боротьба. 24 квітня 1920 р. військова конвенція між УНР і Польщею визнала армії обох держав союзниками в боротьбі проти експансії більшовицької Росії на захід. Тим часом знесилені війною супротивники – Польща і радянська Росія – вступили на шлях мирних переговорів, що тривали з перервами від початку вересня 1920 р. до березня 1921 р. Польські та радянські повпреди 11 жовтня 1920 р. уклали перемир'я, а 18 березня 1921 р. у Ризі між Польщею та РСФСР з УРСР був підписаний мирний договір, згідно з яким західноукраїнські і західнобілоруські землі відійшли до відновленої ІІ Речі Посполитої.

Таким чином, унаслідок закінчення Радянсько-польської війни і встановлення миру між Польщею і Росією нещодавня угода глави українського уряду Симона Петлюри з маршалом Польщі Юзефом Пілсудським обернулася поразкою Української армії та її обеззброєнням 21 листопада 1920 року. Лозунг Ю.Пілсудського "Без незалежної України нема незалежної Польщі" залишився тільки лозунгом, а насправді існувала незалежна Польща (1918-1939) та розгромлена Україна, вкотре розп'ята у своїй спробі отримати незалежність.

Після Подій Першої світової війни та поразки у визвольній кампанії армії Української народної республіки її уряд, військові, багато політичних і культурних діячів емігрували до Праги, Варшави, Відня, Берліна та Парижа. Чимало українців з Наддніпрянщини перебували в Чехо-Словаччині, Польщі, Румунії, Югославії, Болгарії, Італії, Бельгії. Занепад української держави став причиною першої масової політичної еміграції (від 1919 р.) українців на територію ІІ Речі Посполитої. Військові армії Симона Петлюри знайшли притулок у таборах інтернованих у Вадовицях, Пйотркові, Олександрові-Куявському, Ланцуті, Стшалкові, Пікуличі (біля Перемишля), Каліші, Шипйорні, Радомі, Рембертові, Тарнові. Серед них був і колишній сотник армії УНР Євген Маланюк.

Знайомство українського митця з Польщею розпочалося з Кракова, куди 24 листопада 1920 р. етапували інтернованих. Наступним містом була Варшава – Віденський вокзал, з якого рештка вчорашніх бійців за незалежність відправлялась до таборів Польщі. Це була перша зустріч Маланюка з Варшавою, куди впродовж трирічного перебування в таборових республіках Стшелкові, Пйотркові Трибунальському, Ланцуті, Шипйорно, Каліші поет буде мати нагоду зрідка навідуватись.

Саме у таборах відбувається становлення Маланюка як письменника. Дослідник М.Ільницький зауважує, що „втрата Україною державності породила в поета прагнення творити державність духовну як передумову держави політичної" [3, 38]. Тому Маланюк обирає знаряддям боротьби за незалежну Вітчизну замість стилету стилос, ставши в центрі таборового літературного та культурно-освітнього життя: виступає з рефератами („Про Сковороду", „Російський месіянізм"), робить переклади (В.Ерна „Життя й особа Григорія Сковороди" з російської на українську мову), друкується під псевдонімом Військовий на сторінках „Українського сурмача" (Шипйорно-Каліш), „Нашої зорі" (Стрілково-Ланцут).

Перебуваючи у Пйотркуві Трибунальському (повітове містечко Лодзького воєводства), Маланюк у 1921 році редагує літературний часопис „Всім", що видавався культурно-освітнім гуртком офіцерів при штабі Армії УНР і вміщував поезії, повісті, оповідання, пісні, сатири, а також науково-публіцистичні статті про літературне військово-політичне життя, щоденники та спогади учасників українських визвольних змагань. Пізніше це видання отримало назву „На хвилях життя".

У Каліші (60 км від Варшави) разом з Ю.Дараганом, М.Чирським, М.Гривою, М.Селегієм Маланюк видавав літературно-мистецький місячник „Веселка" (1922-1923), в якому друкувалися як його власні поезії, так і твори еміграційних, східнослов'янських, західноукраїнських письменників, статті суспільно-політичної тематики. З 1923 р. Маланюк стає редактором „Веселки", а також разом з М.Селегієм і М.Осикою випускає невеличку збірку віршів „Озимина", куди входили його вісім поезій.

Взагалі у таборових республіках протягом 1920-1923 рр. вийшло друком близько 70-ти українських періодичних видань, понад 40 книжок, працювали театри, національні таборові школи, гімназії і навіть народний університет.

Утім, активне навантаження літературними справами не давало Маланюку ілюзії свободи: поет не на мить не забував, що знаходиться на чужині, у неволі. Ці песимістичні, тужливі умонастрої відбилися в його таборовій поезії: „Опять печальные равнины / Чужой, но горестной страны." (22.04.1921. Lancut. Полон) [2, 29], „Здесь смертный сумрак за оградою / И вечно мертвые врата" (11.11.1922) [2, 31].

Восени 1923 року Маланюку випадає нагода покинути табори інтернованих і відправитися знову з Віденського вокзалу Варшави до чехословацького міста Подєбради на навчання. Отримавши в Українській Господарській Академії диплом інженера-гідротехніка, Маланюк у 1929 році повертається на Віденський вокзал Варшави, яка стане його притулком майже на п'ятнадцять років (лютий 1929 – середина 1944) і ознаменує новий період життя українського митця. Оселитися в Польщі Маланюка намовив польський посол у Празі Вацлав Грибовський.

Почавши свою літературну діяльність ще в таборах інтернованих (1920-1923), Є.Маланюк після навчання у м.Подєбрадах (Чехословаччина) активно поринає в культурно-суспільне життя польської столиці – Варшави (лютий 1929 – середина 1944), яка дала притулок багатьом емігрантам з України і де він мав можливість творчо і плідно спілкуватися з польськими митцями: Ю.Тувімом, Ю.Лободовським, Л.Подгорським-Околувим, К.Вєжинським, С.Стемповським, Є.Стемповським, М.Домбровською, Я.Лєхонєм, А.Слонімським, Й.Вітліном, Ю.Чеховичем, С.Гінчанкою, В.Голлендером, К.Яворським, Є.Гєдройцем, Є.Брауном, В.Бончковським, Ч.Ястшембцем-Козловським та ін., видавати збірки своїх творів, рецензувати спадщину польських та українських радянських літераторів, співпрацювати з польсько-українською пресою, брати участь у роботі літературно-мистецьких груп „Танк", „Ми", Празької поетичної школи, „вісниківської квадриги".

Між двома світовими війнами Варшава була найбільшим осередком еміграційного українства в Польщі. Тут перебував уряд УНР (голова Директорії – Симон Петлюра, з 1926 р. – Андрій Лівицький, у 1939-1940 рр. – В'ячеслав Прокопович), діяли Український науковий інститут, Український жіночий союз, товариство прихильників Ліги націй, Слов'янське товариство культури і мистецтва. В 1921 р. у Варшаві було засновано Український Центральний Комітет (УЦК), що допомагав емігрантам, а 15-18 серпня 1923 р. відбувся Перший з'їзд українських емігрантів у Польщі. В Алеях Уяздовських знаходився „Український клюб", де читали поезію, виголошували доповіді, організовували щороку шевченківські вечори, знайомилися з новинами української поезії і прози. Його часто відвідували Ю.Липа, Є.Маланюк, О.Теліга, Н.Лівицька.

У міжвоєнній Варшаві виходив ряд українських періодичних видань: щоденник „Українська трибуна" (1921-1922 рр., за редакцією О.Саліковського), газета „Українська Нива" (у 1926-1927 рр.), журнали „За незалежність" (1934-1938), „Нарід" (1926-1928, редактор В.Островський), „За Державність" (1925-1939), місячник „Наша культура" (1935-1937, видавець і редактор І.Огієнко), „Рідна мова" (1935-1939, за редакцією І.Огієнка); були створені видавництва („Варяг", „Наша культура").

У Варшаві працювали такі відомі вчені, як Д.Дорошенко, І.Огієнко, П.Андрієвський, Р.Смаль-Стоцький, П.Зайцев, О.Лотоцький, В.Біднов, С.Балей, І.Шовгенів, Л.Чикаленко, М.Кордуба, маляри П.Андрусів, П.Мегик, Н.Хасевич, П.Холодний (молодший), композитор В.Божик. З українських письменників проживали Ю.Липа, Н.Лівицька-Холодна, О.Теліга, а у 1941 р. приїжджали У.Самчук і М.Чирський.

Отже, на початку ХХ ст. польська столиця виконує функцію культурно-освітнього центру української еміграції в ІІ Речі Посполитій. В „Енциклопедії українознавства" Варшава називається „четвертим середовищем літературної творчості", особливов 30-х рр. [4, T.2, 791]. Однак, ставши генерал-губернаторством Німеччини у вересні1939 року, Польща згортає українські програми на своїй території. Саме у Польщі 20-х років ХХ ст. утворюється українська емігрантська література.

Зокрема, Маланюк сприяв популяризації української літератури в Польщі, намагаючись спростувати її так зване „хуторянство" і зробити сприйнятливою для європейського читача. Безпосередньо контактуючи з польськими митцями, він надає їм свої поезії для перекладу і перекладає їхні твори на українську. О.Веретюк зазначає, що Є.Маланюк і П.Зайцев „були чи не єдиними з українських літераторів у Варшаві, котрі намагалися вивести з „ізоляції" українське літературне життя еміграції, що в силу політичних обставин трималася відокремлено, замкнено в стосунку до польських письменників" [1, 303]. На думку дослідниці, наявність у слов'янському родоводі Маланюка українських, польських, сербських і чорногорських коренів допомогла поету бути відкритим до іншої культури і всього чужого: „він, один із небагатьох українських письменників-емігрантів, не ізолюється у Варшаві від польського літературного життя" [1, 305].

Loading...

 
 

Цікаве