WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Модерністичні мотиви творчості письменників літературної організації „Ланка” марс як наближення до європейської традиції - Реферат

Модерністичні мотиви творчості письменників літературної організації „Ланка” марс як наближення до європейської традиції - Реферат

Митець, за К.Юнгом, віщун, який виокремлює „образи нічного світу, духів, демонів та богів, бачить потаємний сплав людської долі з надлюдським задумом і ті невловимі речі, що відбуваються" у повноті світу [19, 100]. Він деміург, що створює в мистецтві новий світ, який позначений такими універсаліями як Добро і Зло, Життя і Смерть, Бог і Диявол, Любов... „Тому цілком послідовним є те, коли поет знову повертається до мітологічних фігур, щоб знайти для своїх переживань відповідний образ... Та оскільки Слово ніколи не досягає повноти обличчя і ніколи не вичерпує його безмежності, поет потребує часто майже неймовірного матеріалу, щоб хоч приблизно відобразити Передчуте, і до того ж він не може обійтися без упертого та суперечливого Слова, якщо тільки він не хоче, щоб виявила себе моторошна парадоксальність візії [19, 101]. Потребуючи майже неймовірного матеріалу митець поринає в колективне несвідоме й тоді відбувається акт творчості, у якому його епоха набуває словесного виразу.

Модерністичний погляд на світ як на абсурдний і ворожий людині. У своєму запереченні старого світу модернізм готовий навіть відмовитись від надії на спасіння цивілізації. Особливо чітко це виявляється у творчості Ф.Кафки, Дж.Джойса, пізніше А.Камю. Втечі від реальності в інші сфери відсутня, тому кожного разу зображуючи реальний предметний світ письменники досягають однакового для всіх ефекту: відчуття агресивної беззмістовності, холодної жорстокості буття в якому особистість втрачає свою індивідуальність.

Філософський підтекст новели „Ваня" В.Підмогильного має значну глибину. „Оскільки вгледіти у всесильних батьках причину функціонального розладу дитини і на думку не спаде, то мусить шукати проблему в самій собі. В цей вирішальний момент дитина сама завдає собі психологічної травми, через яку, зрештою втрачає віру в себе. Біль від цієї рани триває все життя, спричиняючи душевну порожнечу й відчуження, що в критичний період, коли формується психіка людини, може призвести до надмірних перевитрат психічної енергії у жадібному пошуку того, чого їй, на жаль, знайти не судилося – беззастережної любові та розуміння" [3, 231]. На думку К.Дуба, В.Підмогильний у новелі „Ваня" чи не вперше у світовій літературі „...поставив надзвичайної ваги проблему деструкції дійсності та статусу вартості особистості" [4, 99]. Цей же мотив вияскравлено й у „П'яницях" Б.Тенети, „Циркулі" Г.Косинки, „Золотому кораблику" Б.Антоненка-Давидовича та інших творах вище зазначених митців літературного угруповання „Ланка"-МАРС.

Смерть, за К.Ясперсом відкриває перед людиною конечність її екзистенції, набирає виразно онтологічного забарвлення, постулюючи й навколишню дійсність як таку, що також приречена на загибель. Антоненко-Давидович в повісті „Смерть" модифікує відомий світовий мотив: конфлікт морального почуття не з творчим інстинктом („Актриса Форстен" Е. та Ж.Гонкурів, „Цвіт яблуні" М.Коцюбинського), а з політичною ідеєю, з фанатичною відданістю певній доктрині. Особливо чітко спостерігаємо його в новелі М.Хвильового „Я (Романтика)".

І.Багряний свою поезію „Собачий бенкет" (1928), що присвятив „Григорієві Косинці та всім героям-воякам Української Народної Республіки" наповнює жахами смерті, які нагадують подекуди сюрреалістичні описи:

Мов з висвистом набій в зеніті рвалось сонце

І бризкало вогнем в сколупаний ґраніт...

Серед гарячих плит

У командира піт

Замерз, як лід, на вилізлому оці [1, 76].

Розгортання мотивів, які навіювали й заповідали думку про неминучу історично-моральну катастрофу, що загрожує сучасному світові, мотивів переважно філософського, а також суспільно-політичного підґрунтя спостерігаємо у творчості „Ланки"-МАРСу.

У мистецтві ХХ століття набули поширення есхатологічні мотиви. Це зумовлено соціальними й моральними катаклізмами епохи: світові війни, революції, геноцид цілих народів, знецінення духовних основ людського життя. Коментуючи думку Ф.Ніцше „ми заперечуємо відповідальність Бога, і тільки так ми звільнимо світ", А.Камю писав: „Схоже, що разом з Ніцше нігілізм стає пророчим... Всі роздуми Ніцше були пов'язані з майбутнім апокаліпсисом... І собі і іншим він поставив собі діагноз – безсилля вірити і втрата першопочаткового фундаменту будь-якої віри – довіря до життя [5, 168-169]. Тотальна криза, присмерк цивілізації, руїна – так визначають відомі філософи й культурологи основні акценти ХХ століття (М.Бєрдяєв „Кінець Європи", О.Шпенглер „Присмерк Європи", К.Ясперс „Духовна ситуація часу" та ін.). Їхні дослідження органічно вписуються в Європейський літературний контекст, детермінуючи свідоме художнє моделювання апокаліптичних образів, зумовлених десакралізацію світу і людини в ньому. Мотив кінцесвітності був засадничим у формуванні художньої концепції світу М.Йогансена, Б.-І.Антонича, раннього Тичини та інших. Серед зразків світової літератури варто назвати такі твори німецьких і австрійських авторів: „Судний день" В.Верфель, „Кінець світу" Е.Ласпер-Шюллер, „Кінець віку" Я. ван Ґоддіс та ін. Апокаліптичні візії наявні і в польській літературі кінця ХІХ – початку ХХ століття: драма Я.Каспаровича „Кінець світу", поезія Л.Стаффа „Справедливий гнів", особливо в поезії „катастрофістів": М.Яструна, Ю.Чеховича, Ч.Мілоша, також у прозі Станіслава Іґнація Віткевича. Їхня творчість насичена передчуттями кінця світу, ремінісценціями з Апокаліпсису. Такими візіями кінцесвітності наповнена поезія Т.Осьмачки, багато їх у творах Є.Плужника, зустрічаємо в поезіях І.Багряного. Як правило катастрофічні мотиви в поезії „ланчан"-„марсівців" пов'язані з темою руїни, занепаду, насильницької смерті. Так, наприклад, поезія Т.Осьмачки „Колісниця" наповнена емблематичними образами, спроектованими на біблійну символіку: „багряниці з кривавиці", „муки-катування", які поглиблюють образ світової пожежі. У контексті есхатологічних концептів Т.Осьмачки постають образи крука, кажанів і сичів, які традиційно уособлюють темний бік буття.

У І.Багряного апокаліптичні візії представлені деструктивному сприйнятті оточуючого світу. Так, наприклад, у поезії „Вечір зимовий":

Конає день на золотих ножах...

Холодне сонце кулею підбите,

Немовби око вилізло з орбіти,

Печальне око в золотих сльозах [1, 14].

У наступній поезії „Тінь" І.Багряний подає сюрреалістичні візії світу, щоправда на відміну від рядків Т.Осьмачки оптимістичні конотації позначили кінець поезії, крім того, у рядках твору чітко визначений винуватець такого світосприйняття:

А серце так щемить щеням побитим –

Чаїний крик йому – маленькі діти,

А череп місяця – безм'яза голова.

Одрубані, одсічені долоні,

Бліді такі – сюди... сюди... –

Пливуть і крутяться в шаленім перегоні...

Династія расєйських фараонів

Вельможним пальцем шикає на заколот води.

О Україно! Краю мій химерний!

Країно крові, злиднів і пісень!...

Понурий степе, латаний, рудий! –

В пилу твої потріпані імена

І слава, мов опалене листя клена,

У м'ятежі води... [1, 82 – 83]

Дарма, дарма, – десь буде н о в а слава,

І прогримиш на всесвіт! Вірю я.

І їсть Тебе,

і їсть іржа кривава,

І сходить потом молодість Твоя [1, 84].

М.Ласло-Куцюк з цього приводу зазначає: „у період революції і громадянської війни в українській поезії розвивався есхатологічний напрям, напрям катастрофізму. Він був в відомий в інших літературах раніше; польська література почала розвивати цей напрям вже на зламі століть в період Молодопольський (Пшебишевський, Каспрович) , хоч він і продовжувався в наступному авангардному, міжвоєнному періоді. В українській літературі він зазнав буйного розквіту саме в 1919 – 1923 р.р." [6, 27].

Через посередництво архетипу землі мотив смерті в ліриці Плужника сполучається з іншим трагічним мотивом – долі української нації, набуваючи таким чином історіософського значення. Письменники прагнули осмислити українську дійсність в усій її багатовимірності й повноті. Національний історично сформований характер, національне мислення народу, спосіб його життя в контексті історичного становлення психології українського етносу стали основним в художньому світі "ланчан"-„марсівців".

Модерністична розірваність свідомості персонажа стає головним принципом конструювання образів у творчості модерністів. Амбівалентність психіки головних героїв – це також одна з основних особливостей психіки у творах митців „Ланки"-МАРСу. Так, ліричний герой Є.Плужника зазначає: „Я натомився вічно знати в собі самому двійника", висловлюючи таким чином спільне кредо для героїв зазначених митців. Особливо яскраво роздвоєння особистості героя репрезентовано в повісті Б.Антоненка-Давидовича „Смерть". Список можна подовжувати героями Б.Тенети, В.Підмогильного, Т.Осьмачки та інших „марсівців".

Письменники показали абсолютну незахищеність людини, яка спробувала вирішити назрілі питання або просто опинилася у світі зла й насильства. Це відповідало психології, свідомості, духовним потребам людини ХХ століття. У свідомості цих письменників усталився екзистенціалізм. Відчуття самотності, приреченості в абсурдному світі є домінантним у багатьох текстах „ланчан"-„марсівців".

В.Підмогильний і Б.Антоненко-Давидович, М.Галич та більшість інших із зазначених митців належать до тих письменників, творчість яких легко сприймається читачами, але при цьому глибина рецепції їхніх творів не завжди осягається пересічним читачем. Творчість їхня насичена думками й емоціями, розкриває драму душі пересічної людини. Наявність підтексту в їхніх творах ускладнює роботу читача, але в той же час приносить насолоду й задоволення від усвідомлення розуміння глибини думок непересічних майстрів слова.

Loading...

 
 

Цікаве