WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → „Щоденник” Євгена Чикаленка 1918-1919 рр.: україна крізь призму катастрофізму - Реферат

„Щоденник” Євгена Чикаленка 1918-1919 рр.: україна крізь призму катастрофізму - Реферат

Катастрофа України в щоденнику визначена як руйнівна зміна в житті окремих людей, груп, яка водночас погіршує і становище суб'єкта, можливо, веде до його загибелі. Вона подана через поняття „дезорганізації" всіх галузей людського життя. В центрі уваги в цьому випадку виявляється суб'єктивний бік процесу, становище суб'єкта, який втягнутий у нього, інтерпретація та оцінка подій, що відбуваються, а також форми, в якій знаходить вираження ця інтерпретація та оцінка. Катастрофа має характер масового лиха, яке несе загибель великій кількості людей, а трагедія окремої особистості, групи в цьому випадку виступає частиною загальної біди.

Події у щоденнику подаються через сприйняття людини, збагаченої життєвим досвідом, знанням і розумінням дійсності, сформованим світоглядом. Суб'єктивне й об'єктивне, особисте начало та історична істина тісно переплітаються, утворюючи трагічну цілісність – своєрідний зріз, підсумок попереднього розвитку.

Діарист до свого „ego" додає аналіз у межах можливого окремі документи, статті в періодичних виданнях, свідчення очевидців. Так, 30 квітня 1918 р. говориться про „Грамоту до всього Українського Народу" гетьман Скоропадського; 21 травня вміщено повідомлення з української щоденної позапартійної газети, яка виходила 1918 р. у Києві за редакцією А.Певного, „Відродження" „Одкриття українського клубу"; 29 травня аналізується меморандум українських партій про становище в тогочасній Україні; 31 травня мовою оригіналу (російською) автор щоденника для ілюстрації своїх думок про гетьманський уряд та його ставлення до Німеччини наводить уривки промови одеського кадета С.Штерна, вміщені в газеті „Народна Рада", 17 вересня – статтю В.Винниченка „Рано стомлюватись", опубліковану в „Робітничій газеті" тощо. Таким чином, поруч із суб'єктивною оповіддю про те, що відбувається. витворюється окрема, об'єктивна дійсність, виповнена політичної боротьби, зрад, розпачу, самозадоволеності різних людей – як авторів, так і персонажів.

Як відомо, катастрофічні настрої можуть транслюватися всіма можливими способами, починаючи від панічних слухів до встановленої тональності в засобах масової інформації. Коли засоби масової інформації подають як правдиву, достовірну інформацію, так і сфальшовану цензурою, то слухи, плітки, виникаючі раз по раз, вимальовують саме катастрофічне становище, яке склалося не тільки в суспільстві, а й у людських душах.

У щоденнику часто зустрічаємо висловлювання, що вказують саме на таке, „народне" походження тієї чи іншої інформації: „Маса чуток ходить по Києву самого найрізноманітнішого змісту" [8, 27]; „Єсть чутка..." [8, 28]; „Ходить маса чуток, але всі вони непевні" [8, 32]; „Чуток, чуток найпротилежніших сила! Куди не зайдеш, хто не прийде, то розмова починається словами: „Чули новину?" [8, 77]; „Хтось ширить чутки..." [8, 173] та подібні.

Характерною є особливість відображення художнього простору – це нашарування один на одного окремих менших, індивідуальних художніх просторів. Тобто, охарактеризувавши суспільно-політичну атмосферу Києва 1918 – початку 1919 років діарист подає ряд окремих портретів: В.Винниченка, М.Грушевського, А.Міхновського, І.Стешенка та ін. Кожна розповідь про окремого реального героя – це замкнутий простір, обмежений одним і тим самим часом. Таким чином, взаємонакладаючись, не розчиняючись при цьому, кожний художній простір вносить своє неповторне доповнення в колорит епохи, яка є предметом опису. Портрети окремих реальних осіб органічно вписуються в загальний контекст твору і посутньо доповнюють його зміст.

Діарист подає читачеві розширені літературні портрети з включенням документів, листів. Оповідь у описах окремих людей відзначається багатоплановістю, прагненням показати кожного героя у різних зв'язках і стосунках із сучасниками, історичною дійсністю, епохою. Автор і його герой часто ведуть діалог. Стиль оповіді вільний, виразний, багатий на розмовні та поетичні вислови, психологічно-глибокі портретні характеристики. Автор, охоплюючи порівняно невеликий часовий простір, пропонує увазі читача одну з найвизначальніших сторінок політично-громадської історії України. Трагічні події подаються з точки зору інтелектуаліста, який розкриває свій історіософічний вимір. Діарист усвідомлює, що певна цивілізаційна формація розпадається, безповоротно гине, щоб поступитися місцем новій, ще не знаній.

Історичні катастрофи як катастрофи найчастіше можуть оцінюватися постфактум. За часом вони можуть бути співмірні з життям кількох поколінь. Деструктивні зміни у способі життя, структурі смислів і цінностей менш помітні людям, які живуть у ситуації повільних, але тим не менш потенційно катастрофічних зсувів. У щоденнику Є.Чикаленка зафіксовано повільні порухи в масових настроях, оцінках, появу нових тем, сюжетів у мистецтві, світоглядні зрухи, які виступають симптомами подій, що назрівають.

Таким чином, можемо говорити, що створення образу доби та реальних історичних осіб насамперед пов'язане з авторським розумінням історичної події та характеру зображуваної особи, тобто із суб'єктивним осягненням дійсності. Так, у щоденнику Чикаленка зустрічаємося із відтворюваними уже образами людей у текстах різних жанрів. Автор вдається до оповідно-оцінювального методу зображення, але він не лише описує, розповідає, а й робить висновки, ставить риторичні запитання. За стриманими рядками щоденника простежується образ доброго оповідача, який вміло і точно, лаконічними мазками виписує образи багатьох людей на тлі надзвичайно складної, трагічної епохи.

Зі щоденника Є.Чикаленка як яскравого взірця літератури катастрофічної свідомості ми отримуємо значну частину історії становлення і розвитку української державності, її падіння з макабричною тенденцією до духовного виродження нації.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Астаф'єв О. Образ і знак: Українська емігрантська поезія в структурно-семіотичній перспективі. – К.: Наукова думка, 2000. – 268 с.

  2. Волков А., Даровська І. Щоденник або Журнал // Лексикон загального та порівняльного літературознавства. – Чернівці: Золоті литаври, 2001. – С.625-626.

  3. Галич О. Олесь Гончар у вимірі non fiction // Слово і час. – 2005. – №7. – С.14-23.

  4. Милош Ч. Личные обстоятельства: Избр. эссе о литературе, религии и морали / Перевод с польського, англ., франц. Составление и комментарии Б.Дубина и В.Британишского. – М.: Дом интеллектуальной книги, 1999. – 348 с.

  5. Моренець В. Національні шляхи поетичного модерну першої половини ХХ ст.: Україна і Польща. – К.: Видавництво Соломії Павличко „Основи", 2002. – 327 с.

  6. Погребенник В. Недруковані щоденники Євгена Чикаленка // Чикаленко Є. Щоденник (1918-1919). У 2-х т.: Документально-художнє видання. – К.: Темпора, 2004. – Т.2. – С.5-6.

  7. Соловьев В. Три разговора о войне прогрессе и конце всемирной истории со включеним краткой повести об Антихристе и с приложениями. – М.: Прогресс, 1991. – 214 с.

  8. Чикаленко Є. Щоденник (1918-1919). У 2-х т.: Документально-художнє видання. – К.: Темпора, 2004. – Т.2. – 464 с.

  9. Шевчук В. Про книгу життя Євгена Чикаленка: Роздум після перевидання мемуаристики Є.Чикаленка // Сучасність. – 2005. – №1. – С.86-108.

  10. Czermińska M. Autobiograficzne formy // Slownik literatury polskiej XX wieku. – Wrozlaw – Warscawa – Krakw, 1992. – S.49-54.

  11. Czermińska M. Autobiograficzny trjkąt: świadectwo, wyznanie, wyzwanie. – Krakw: Uniwersytet, 1998. –345 s.

  12. Speina J. Powieści Stanislawa Ignacy Witkiewicza. Geneza i struktura. – Toruń, PWN, 1965. – 144 s.

  13. Wyka K. Rzecz wyobraźni. – Krakw: Wydawnictwo literackie, 1997.

Loading...

 
 

Цікаве