WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → „Щоденник” Євгена Чикаленка 1918-1919 рр.: україна крізь призму катастрофізму - Реферат

„Щоденник” Євгена Чикаленка 1918-1919 рр.: україна крізь призму катастрофізму - Реферат

В.Шевчук зазначає, що генеза щоденникової прози в українському культурному суспільстві – літописна, вона має тисячолітню традицію, однак чисті зразки так званої „діаріушної прози", які мали приватно-суспільний характер, постають усередині ХVІІ ст. „Творилися щоденники-діаріуші і за завданням високопоставлених суспільних діячів та військових провідників як діаріуші Генеральної військової канцелярії, – тут приватного життя автора подається якнайменше. Існували досить великоформатні подорожні діарії, як, наприклад, „Діарій подорожній" П.Орлика. Навіть знамениті „Мандри" В.Григоровича-Барського ніщо інше як подорожній діарій. Але були й побутові, часом об'ємні, як діаріуші М.Ханенка та Я.Марковича..." [9, 87].

Щоденник Є.Чикаленка – це, насамперед, свідоцтво епохи. Правда, є тут і болючі, трагічні роздуми про минуле, сучасне та майбутнє, присутній і уявний читач, але автор не сперечається з ним, не кидає йому виклик, а певною мірою закликає до роздумів, до розмови: „І так, знов кажу..."[8, 99, 100]; „Я й досі тієї думки..." [8, 71]; „Знов кажу...„ [8, 100];„Я гадаю...„ [8, 127] тощо. Він виступає як свідок історії відновлення української державності, історії ХХ ст., а не тільки як хроніст своєї замкнутої спільноти. Будучи передовсім істориком епохи, Чикаленко вважає за потрібне говорити і про себе, найчастіше об'єктивно оцінюючи й свої вчинки. У щоденнику поряд із поглядом „самовидця" співіснує внутрішня перспектива особистості, признання, зроблене самому собі, що бачиться як самопізнання і рахунок сумління, як щоденне завдання: „... писать далі буду, бо мене вже давно кортить знов взятись за свій щоденник" [8, 7]; „... маю інтерес до всього і знов бере мене охота записувати те, що я переживаю, що спостерігаю в громадському житті України, в центрі якого я стояв з 1900 року, тобто з мого переїзду в Київ" [8, 8]. Вслід за В.Шевчуком можемо сказати, що Є.Чикаленко „залишив нам свої описи тих подій і свої спроби їхнього осмислення, немало сказавши правдиво-сокровенного про час, коли більшовики знищували Київ у 1918 р." [9, 99].

Оперативність, достовірність і відвертість, яка б не зашкодила друзям в разі потрапляння щоденника в руки ворогам, правдиве висвітлення життя надають щоденнику Є.Чикаленка, поряд із спорідненими жанрами (листами, спогадами тощо), документальну вартість. Структура щоденника нагадує стержень, на який у хронологічній послідовності нанизані спостереження, роздуми, принагідні авторські нотатки.

Катастрофізм ситуації, в якій перебуває, автор бачить у трьох вимірах: катастрофа Європи, власне, культурна, цивілізаційна; катастрофа України, її державності; катастрофа особистості.

Катастрофа, на думку Є.Чикаленка, загрожує Європі внаслідок більшовицької революції: „Коли справді більшовизм захопить всю Європу, то вся наша цивілізація може зникнуть..." [8, 126] або: „Ми вже бачим, до чого ця революція довела в Московщині, а коли вона обхопить всю Європу, то загине вся європейська цивілізація" [8, 139]. Здебільшого такі думки він висловлює, сперечаючись із В.Винниченком: „Але очевидно Володимир Кирилович певний в тому, що соціалістична революція обхопить всю Європу. Це можливо, але тоді, я гадаю, прийде кінець не тільки нашій державності, а й всій європейській цивілізації, і од неї потомству лишаться тільки якісь пам'ятки, як після єгиптян або ацтеків..." [8, 129-130].

Прикметно, що подібні думки про небезпеку зі Сходу побутували в літературі різного характеру ще з кінця ХІХ ст. Так, наприкінці 1899 – початку 1900 р. російський філософ Володимир Соловйов написав свій останній твір „Три розмови про війну, прогрес і кінець всесвітньої історії, зі включенням короткої повісті про Антихриста" [7]. Події твору відбуваються як у сучасному автору часі, так і майбутньому. Кілька росіян – старий Генерал, Політик, пан Z., Дама – випадково зустрічаються на березі Середземного моря. Три вечори вони проводять разом, висловлюючи різні погляди на проблеми релігії та моралі; автор тією чи іншою мірою поділяє їх всі. Учасникам дискусії протистоїть молодий Князь: у його розмислах відчувається духовна хвороба, яка, на думку Соловйова, охопить багатьох у майбутньому. Про те, яким буде це майбутнє, ми дізнаємося з третьої, останньої, розмови, коли пан Z. читає вголос рукопис, який нібито належить монаху Пансофію. На його сторінках події ХХ та ХХІ ст., як і в Одкровенні Іоанна Богослова, описуються в минулому часі.

ХХ століття в рукописі Пансофія належить Азії. Японія переймає не тільки європейські технології, але й по-своєму переосмислює ідеї панславізму та пангерманізму, розвиваючи власну ідею панмонголізму. Озброєна всім цим, вона захоплює Китай та встановлює в ньому владу японської династії, вміло переконуючи китайців модернізуватися, щоб разом із Японією виступити проти білої раси. Спочатку об'єднані японсько-китайські сили позбуваються в Азії французів та британців, і весь Індокитай включається в Серединну імперію. Сил у Європі в цей час не вистачає для боротьби з ісламськими державами, що відволікає її увагу від загрози панмонголізму. Нове азіатське іго триває п'ятдесят років. Внаслідок всеєвропейського повстання, яке підтримали уряди держав, азіатські війська були вигнані.

Безумовно, твір Соловйова набагато глибший, ніж пересторога перед майбутньою азіатською загрозою. Власне, мета філософа була зовсім іншою, – насамперед осмислення подальшої долі людства та особистості у філософсько-християнських вимірах. Та в руслі характеристики щоденника українського інтелектуала Є.Чикаленка привертає увагу саме такий аспект праці російського філософа.

Подібні твердження про „східну" небезпеки через кілька років з'являться в антиутопічних романах „батька" польського катастрофізму С.І.Віткевича („Прощання з осінню"), українського політичного діяча та відомого письменника, одного з персонажів щоденника Є.Чикаленка – В.Винниченка („Сонячна машина").

Катастрофа України для діариста пов'язана із катастрофою всеєвропейською, світовою. Автор боїться загибелі своєї нації, соціальної групи, боїться краху людської праці та творчості, наприклад, мистецтва, літератури; його лякає нетривкість соціального ладу, крихкість важливих соціальних інститутів, насамперед, молодої української держави. 7 квітня 1918 р. він занотовує: „Тепер, поки на Україні німці, про це (напад на Україну – О.Х.) й мови не може бути, а коли німці підуть, то тоді Москва під керуванням Мілюкова, чи Маркова 2-го (бо Муравйов навряд чи вернеться), знищить все, що буде свідомого на Україні і заведе таке обрусіння, якого не знала самодержавна Росія, і вона так буде винищувати все українське, як колись англічане винищували все ірландське і таки знищили мову, але не добились свого – не знищили патріотизму ірландського" [8, 10].

Способом відвертого „висловлювання" себе автор обирає різні жанри: тут і сповідь, і спостереження з натури, і афоризм, і жарт, і миттєва розмова в кулуарах, і риторичні фігури, й особисте одкровення з інтроспекцією та „залізанням у душу". Тут ми маємо справу з внутрішньою різноманітністю малих жанрів усередині жанру щоденника як зовнішнього, що об'єднує всіх їх у собі.

Досить тривале становище бездержавності для Чикаленка постає справді великою трагедією як у минулому, так і сучасному та майбутньому. „Бідна Україна! Не доросли ми ще до своєї державності, нема у нас людей з державним розумом, а вся інтелігенція наша складається з політичних младенців, які ще не мали життєвої практики" [8, 67], – з болем вигукує автор. Розуміння трагічного становища України примушує Чикаленка шукати різних виходів із становища, що склалося: „...становище України кепське зо всіх боків: всередині йде руїна, анархія, з зовнішнього боку теж погано, бо ніхто на нас не зважає, ніхто з нами не рахується, бо ніякої сили у нас немає" [8, 63].

Емоційно-чуттєвий аспект соціального життя Є.Чикаленко описує як постійне коливання та зміну рухливих комбінацій упевненості й страху. В будь-яку мить співвіднесення цих характеристик може зміщуватися в той чи інший бік. Стійке зміщення почуттів в бік тривоги, неспокою, страху, важкого відчуття невпевненості веде до емоційно-чуттєвого дисбалансу. Ми помічаємо, що передчуття небезпеки стає постійною характеристикою свідомості, „застрягає" на довгий час, тому можемо говорити про формування катастрофічної свідомості.

Loading...

 
 

Цікаве