WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Модель світу-україни крізь призму міфологеми “Хаос – космос” у драматургії В.Пачовського - Реферат

Модель світу-україни крізь призму міфологеми “Хаос – космос” у драматургії В.Пачовського - Реферат

Образ Марії у трагедії зображений як повна протилежність Світляні. Вона "незвичайна красуня, чорнява, чорнобрива, кручоволоса, з великими, чорними очима. Шия, груди й Ромена обнажені, білі як лебідь відбивають від кармазинової сукні з довгим шлюпом" [8, 116]. Вона діє на благо Польщі та Литви, намагається спокусити Романа, кохання її є невірним. Згадаємо, що Марена теж спереду гарна красуня, а ззаду потвора. Саме Марена перерізує рубець життя людини, а у трагедії Марія, зрадивши Романа Великого, стала причиною його смерті.

У містерії "Золоті ворота" Роксоляна-Дзвінка є уособленням Лади, а Рахиля – Марени, грішниці, спокусниці. В.Пачовський накладає язичницький сюжет на біблійний. Рахиля танцює перед Юр Туром, другом Марка Проклятого і захисником України, вимагаючи від нього одруження і Україну, і робить це за намовою матері, так само, як і біблійна Саломея.

Повною протилежністю Марка у поемі "Золоті ворота" виступає князь Михайлик. Він з'являється як засторога Маркові і одночасно як тотемна істота, що охороняє героя. Проте внаслідок цілого ряду злочинів Марко втрачає свого охоронця. Автор описує князя Михайлика як мертвого:

Край них Михайлик. Лицар, що мав крила,

А скрізь горіли очі із тих крил –

З його лиця ясніла вічна сила.

Весь в срібній зброї, як князі з могил

Черлений щит з тризубом руч носила... [6, 2, 64]

Порівняємо із описом могили вельможі, що датується другим тисячоліттям до Р.Х.: "У могилі біля Майкопу виявлено велику могильну яму, в яку колись була встановлена дерев'яна комора, поділена перегородками на три частини. У найбільшій лежав на спині з підігнутими ногами чоловічий кістяк, пофарбований червоною охрою. На ньому й біля нього було багато золотих, срібних та інших предметів, дві золоті діадеми-чільця, намисто із золотих, срібних, сердолікових, лазуритових та з морської піни намистин, золоті ковтки з грубого дроту та прикраси з частин балдахіну, що вкривав покійника" [2, 170]. На наш погляд, описуючи князя Михайлика, В.Пачовський навмисне так детально дотримується фольклорних джерел. Срібло і золото на одежі і об лаштунках вельмож, князів мало свідчити про їхню приналежність до божеського начала. Тобто, вони мали нести на землю добро, мудрість, світло. Саме тому головними героями своїх драматичних творів В.Пачовський робить переважно князів. Князь Михайлик не є винятком.

Крім того, сам В.Пачовський називає князя Михайлика архангелом і шестикрилом, тим самим засвідчуючи його приналежність до Раю. Традиція вважати князя надлюдиною, земним божеством бере свій початок ще з часів сумерійських царів, які обожнювались ще за життя і вшановувались як боги і після смерті. Отже, якщо князь - це втілення Бога на землі, то він не вмирає, як звичайні люди, а переноситься на той світ. А тому стає зрозумілим опис автором поеми князя Михайлика як архангела і охоронця держави. Ще однією ознакою божественності князя є тотемні звірі, які разом з ним охороняють Золоті ворота – це медвідь, тур і лев. Крім того, що вони зображені на гербах різних регіонів України, вони також зображувались і на різних предметах, що клалися у могилу покійного. Медвідь, тур, лев за архаїчними уявленнями, що збереглися до наших часів, вважалися тотемними предками – охоронцями роду, і саме як охоронці роду-народу України зображені вони В.Пачовським у поемі "Золоті ворота".

Архангел одчинив йому Ворота.

Медвідь, і тур, і лев з них заревів:

"Не бійся туч, ні громів, ні болота!" [6, 2, 65]

До речі, пізніше ми дізнаємося, що князь справді мертвий, бо його, зрадивши, вбив Марко Проклятий. Проте князь як особа, що знайшла Бога у собі, пробачає зраду і вбивство, та стає побратимом Марка Проклятого.

Князь Михайлик і Марко Проклятий зображені В.Пачовським як міфічні герої-деміурги, що інколи ворогують. Проте вони не є братами по крові, вони є саме побратимами через приналежність до однієї держави, до України. Всі дії Марка – це результат невдалого наслідування: князь Михайлик захищає золоті ворота, дбає про свій народ, а Марко - навпаки: зраджуючи князя, віддає ворота ворогу, дозволяє нищити українців і Україну. Марко постійно діє за схемою: "Замість ставить – мусить все валить!" [6, 2, 69]. Вони є втіленням "розумного" і "нерозумного", тобто позитивного і негативного варіантів культурних героїв. Князь Михайлик створює все краще і цінне для народу: свою державу, мову, традиції та звичаї, а Марко – все негативне: відсутність своєї держави, підпорядкованість іншим народам, нищення традицій та звичаїв.

Князя Михайлика В.Пачовський порівнює з Прометеєм, що подарував людям вогонь і тим самим врятував їх. Ім'я Прометей у перекладі з грецької означає "передбачаючий", "той, що дивиться вперед", "прозріваючий". Полум'я його не знищує все навколо, а, навпаки, освітлює, дає розум. Вогонь Прометея – це "божественна іскра", вогонь-логос, вогонь творчий, що народжує і просвіщає [12, 28]. Золоті ворота (державність) і є тим вогнем, на думку автора, без якого загине український народ. Це скарб, який захований від українців, тому що вони ще не готові його прийняти. Як вважає В.Пачовський, українці сліпі у своїй зневірі, і тому не бачать світла золотих воріт, і лише князь Михайлик здатен відкрити очі сліпцям, повернути Україні втрачений рай як символ єдності і соборності держави:

Як князь Михайлик з Золотих воріт

Розкриє скарб держави Прометеєм –

Він стане нашим фавством в лонах літ.

Михайлик фенікс воскресення раю,

Що з міту предків заховав сезам –

Збирає кров пролиту в ріднім краю [6, 2, 67].

Характеризуючи образ Прометея в поезії В.Пачовського, посилаючись на його вірш "А я прокляв би Прометея", О.Турган відзначила, що цей "міфічний образ ототожнюється з вогнем, "сонцем-пеклом", "проклятим сонцем", що спалює все. Прометей-вогонь уособлює зло, він утримує в собі диявольське, тому ліричний герой і шле йому прокляття, винісши свій категоричний висновок у заголовок твору" [12, 40]. Проте творчість В.Пачовського, як це загалом характерно для всіх модерністів, відрізняється подвійним, неоднозначним трактуванням одного й того ж образу, що допомагає авторові розкрити всі символічні відтінки. У поемі "Золоті ворота" В.Пачовський називає Прометеєм князя Михайлика, підкреслюючи його позитивне начало. Те, що зробив для людства Прометей, рівноцінне здійсненням князя Михайлика для українського народу.

Отже, якщо князь Михайлик зображений автором як Прометей, то зрозуміло, що Марко асоціюється з Епіметеєм. За грецькою міфологією Епіметей був рідним братом Прометея і прагнув повторювати подвиги брата, але в нього все виходило навпаки. Так і Марко Проклятий, намагаючись допомогти народові, все знищує, руйнує, що призводить до нового кола страждань і до продовження прокляття бездержавності.

Образи князя Михайлика та Марка Проклятого у художньому просторі драматургії В.Пачовського є втіленням одвічної опозиції "хаос-космос", що допомагає авторові точніше відтворити всю історію України.

Загалом структурування твору та опозиції "добро-зло", "земля-небо", "життя-смерть", "минуле-сучасне-майбутнє" є характерним для творчості В.Пачовського. Так, у поемі "Сон української ночі" митець використовує опозицію "сучасне-майбутнє", яка є своєрідною трансформацією опозиції "космос-хаос", "зло-добро" і структурує художній світ твору: метафори ночі, могили, сліпоти головної героїні та Марка Проклятого, а також образи міфічних представників демонічних сил – це хаос, зло і, на думку автора, це сучасний світ митця; а метафора світанку, омріяного прозріння, образи представників українського лицарства (гетьмани, козаки, письменники), омріяне прозріння – символізують порядок, добро, майбутню державність України.

Могила в художньому світі поеми "Сон української ночі" – це не просто місце поховання, а ще й відображення міфічного уявлення народу про потойбічний світ, це символічні ворота в країну мертвих. Але мертві тут не спочивають, а, навпаки, працюють, створюючи золотий вінець України, прообраз символічного єднання розрізненого українського народу, встановлення державності. У розумінні В.Пачовського, могила стає "символом об'єктивної волі, вона начинена – парадоксальний оксюморон! – "вольним трупом", тобто трупом, який "волив" (суб'єктивно)" [4, 131]. Образи мерців є класичними "заложними" мерцями, які мають сповнити певну місію на цьому світі, а до того не відійдуть до Бога. Завданням, яке мають виконати мертві гетьмани та поети, є встановлення самостійності України. А те, що вони не померли, а стали "заложними" мерцями, є протиприродним, є втіленням світу хаосу.

Крім того, автор називає могилу "хрустальною печерою" і це не випадково. Згадаймо, у казках герой вирушає на той світ (за тридев'ять земель), щоб дістати живу та мертву воду, засоби, що зцілюють від сліпоти, хвороб тощо. "Однією з давніх форм такого чародійного засобу, що добувається у потойбіччі та застосовується для усіх видів чародійних дій" [1, 290], і є розповсюдженим у багатьох міфологіях світу. Художньо переосмислюючи міфічний образ "хрустальної" печери, В.Пачовський у поемі "Сон української ночі" характеризує як чарівний засіб від усіх недругів та негараздів вже не саму "хрустальну печеру", а ті предмети, що заховані в ній – золотий вінець та меч. Саме за цими предметами спустились у могилу три студенти, три представники українського народу. Саме ці предмети – золотий вінець та меч, ідеал та сила духу українського народу – повинні передати майбутньому поколінню (в образах студентів) "заложні" мерці (гетьмани, поети) і тим самим звільнитися від прокляття. І саме ці предмети, на думку В.Пачовського, спроможні допомогти зцілити Україну від гріха бездержавності.

Loading...

 
 

Цікаве