WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Модель світу-україни крізь призму міфологеми “Хаос – космос” у драматургії В.Пачовського - Реферат

Модель світу-україни крізь призму міфологеми “Хаос – космос” у драматургії В.Пачовського - Реферат

Модель світу-україни крізь призму міфологеми "Хаос – космос" у драматургії В.Пачовського

Міф став одним із провідних чинників формування модерного світобачення, що створював нову модель естетичного всесвіту. Саме модерністи залучали до своєї творчості національну міфосимволічну поетику, переосмислюючи етнофольклорний матеріал. У свої твори вони вводили символи, що мали міфологічний підтекст, тим самим підносячи значення образів до найбільш універсальних контекстів.

Як певний художній прийом міфологізм сформувався в літературі раннього модернізму ще в кінці ХІХ ст. Саме ранній український модернізм заклав основне підґрунтя художньої міфотворчості, приділяючи увагу національній історії, міфології, пов'язуючи національну ментальність і психіку з найглобальнішими парадигмами людського буття.

У творчості В.Пачовського як одного з представників раннього модернізму, що належав до літературної групи "Молода муза", кожна поема, кожна збірка віршів ґрунтується на міфологічній основі. Автор майстерно трансформує та інтерпретує художні образи як світової, так і слов'янської міфології, зокрема української. Саме через міфологічні образи, мотиви В.Пачовський втілює своє бачення історії України, будує свою художню модель світу.

Творчість В.Пачовського зазнала скромної рецепції, яка була викликана рядом суперечностей у підходах до спадщини митця, нерозумінням його думок і прагнень, заангажованістю літературної критики. Це створило певний вакуум навколо постаті поета, який почав поступово заповнюватися лише в останні десятиліття. Аналізуючи твори митця, такі дослідники, як Е.Балла, Волкова Т., Голомб Л., Ільницький М., Кононенко О., Нахлік Є. та інші, крім глибокого ліричного особистісного підґрунтя творчості письменника, відзначають націотворчі, державницькі мотиви його творів; звертається увага на посилений міфогенний пласт його поетичного спадку.

Завдання статті: дослідити авторське трактування образів слов'янської міфології крізь призму опозиції "хаос-космос"; простежити онтологічні виміри екзистенційної проблеми любові і смерті; проаналізувати трансформацію міфологеми "хаос-космос" як основного художнього способу зображення трагедії історії історичного буття України.

Фактично всі драматичні твори В.Пачовського структуровані міфологічною опозицією "хаос-космос", "добро-зло", яка виступає своєрідною моделлю світу-України. Художні твори поета своєрідно структуровані не тільки на рівні композиції та сюжету (містичний епос "Золоті ворота", "Сон української ночі"), а й на рівні образної системи ("Золоті ворота", "Роман Великий" тощо).

Так, у поемі В.Пачовського "Золоті ворота" художній світ твору різко поділений на дві частини: добра і зла, божественного космосу, порядку і хаосу, що протистоїть божественному началу. Така міфологічна опозиція структурує художній світ його твору: все, що було до зради Марка Проклятого (головного героя твору) – це первозданний, сакральний світ, золотий період історії української держави. На думку В.Пачовського, це майже ідеальний світ. Після зради Марком князя Михайлика та своєї держави починається період хаосу. "Метафізичне зло народжується в душі людини і здатне зруйнувати її світ, – зазначає автор. – Це й покликаний довести Марко Проклятий, втілена "душа маси" [5, 21]. Однак, як це загалом характерно для міфоструктур, і світ космосу, і світ хаосу у В.Пачовського мають тенденцію до повторення, змінюючи один одного в процесі художнього осмислення автором розвитку історії України. Період космосу або наближення до нього письменник пов'язує з періодами князювання Володимира, гетьманства Мазепи, правління Скоропадського та з омріяним майбутнім, яке письменник планував описати в третій частині поеми "Небо України". Однак цю частину, як наголосив сам автор, він міг би "вповні написати щойно тоді, як побачу Україну в новім виді. Може доведеться при кінці життя" [5, 55]. Отже, на думку митця, сакральний світ, космос – це утвердження своєї держави, самостійності України, що пов'язується насамперед з національною ідеєю.

Визначальною ознакою хаосу є безлад. У поемі безлад присутній у душі Марка Проклятого, і цим пояснюється його могутня руйнівна сила, що призводить героя до небуття. Закоханість у свою сестру Дзвінку, наречену князя Михайлика, посилює роздвоєність душі Марка, її сум'яття. І, як наслідок, зрада товариша, вбивство матері і Дзвінки, тобто, руйнування первісного порядку. Прокляття героя на довічне життя, здійснене матір'ю і батьком внаслідок його вчинків, і зумовило небуття, на яке приречений він через свої дії.

Проте людина прагне життєвої гармонії, миру, спокою, тобто космосу. Саме тому Марко намагається вирватись з безладу, що панує в ньому і навколо. Він шукає рівноваги для себе і для оточуючого світу, що у творі виступає однією з умов прояву сакрального. Центром для Марка, в розумінні В.Пачовського, має стати сім'я, дім як осередок держави, а центром для оточуючого світу – національна ідея: своя держава, сім'я як віддзеркалення держави.

Означену опозицію несе також і образ Світовида. За народними уявленнями Світовид був богом двох протилежних начал: війни, руйнування і плодів, творення.

В окремих міфологічних концепціях хаос ототожнювався з водою (світовим океаном), з якої піднімається земля (космос). У поемі Світовид з'являється із води (хаосу) як втілення будівничого начала:

Аж видиться встає із річки Збруча

Стовпом над ним одвічний Світовид,

Бог плодів і війни – як ясна круча [6, 2, 71].

В українській міфології водяна стихія ототожнювалась з царством померлих, і саме в річку, тобто в царство мертвих, був скинутий колись ідол бога Світовида, а в художньому часі поеми він знову відроджується. Все це нагадує хліборобський міф про поховання і воскресіння зерна. Згадаймо фригійський міф про Кибелу і Аттіса: "молодий бог убитий, всі за ним журяться, лементують, плачуть. І от він воскресає у вигляді зелених дерев та квітів", або ж нашого Кострубонька, якого шукає дівчина, "журиться за ним, плаче, а тим часом Кострубонько "заслаб", "лежить", "помер" ...", а потім Кострубонько воскресає, й починається загальна радість" [2, 93]. Можна припустити, що В.Пачовський уподібнив у своєму творі образи богів Світовида і Кострубонька. Час життя Світовида – стає сакральним часом, що повертається протягом поеми, витісняючи хаос.

У збірці "Ладі й Марені терновий вогонь мій" душа ліричного героя – також становить собою поле боротьби двох начал, над якими він мусить піднестись. Душа героя рухається по синусоїді, де є своєрідні точки підняття і падіння. Так, точки підняття можна фіксувати сюжетними рухами, пов'язаними з натхненним пошуком близької, рідної душі (цикл "Онілля"), розумінням гріховності зв'язку з заміжньою жінкою, засудженням шлюбу з вигоди (цикли "Раїса", "Хризанта"). А точками падіння є смертельна згуба дівчини через кохання до нього (цикл "Леїля"), зв'язок із заміжньою жінкою. Постійне балансування між підняттям і падінням, верхом і низом, життям і смертю представлене у збірці через образи язичницьких богинь Лади і Марени.

Лада – богиня весни – для В.Пачовського – символ світлого начала. Марена – "богиня зла, темної ночі, страшних сновидінь, привидів, хвороб, смерті" [10, 37], постає уособленням чогось незбагненного, темного, демонічного. У кожному циклі збірки є вірш, де автор згадує про одну з цих богинь, або ж вводить обох одразу. Так, у циклі "Гелєна" є вірш "Дві подруги посварились", де автор зображує двох богинь в образах ангела і демона, що змагаються за душу ліричного героя. Але жодна з них не перемагає, тому що в душі ліричного героя вони поєднались в одне ціле: радість змінює смуток і навпаки, відділити одне від одного він не в силі: "Моє серце – куля земна – / В ній змінюєсь ніч і день" [7, 79].

Крім того, що Лада і Марена у художньому світі В.Пачовського є символами світла і темряви, вони ще репрезентують два основні жіночі типи. Лада – жінку як об'єкт платонічного кохання, символ чистоти, а Марена – образ фатальної жінки-грішниці. З останньою пов'язувався певний еротизм, що мав чітко виражену демонічність (така риса загалом є прикметною для творчості В.Пачовського і заслуговує на окрему увагу).

Міфологічну опозицію Лада-Марена зустрічаємо і в трагедії "Роман Великий". У художньому світі трагедії Світляна виступає в ролі богині Лади, а Марія – богині Марени. Ототожнення починається вже з портретної характеристики героїнь. Так, Світляна, "струнка, золотоволоса красуня, з великими чорними очима. Одіта в киреї краски грому і блискавки, з дубовим вінцем на голові" [8, 12], вона вірна дружина своєму коханому чоловікові, саме вона приносить радість Романові, народжує йому синів як надію на гарне майбутнє. Створений В.Пачовським образ Світляни повністю збігається з народними уявленням про образ богині Лади – це уособлення весни, любові, веселощів, щастя. Слово "лада" означає вірна дружина, любка, полюбовниця. Вона мала чоловіка Ладо, разом вони були богами вірного супружжя. Лада мала двох синів Леля і Полеля, символом яких стало сузір'я Близнюків. Світляна теж мала синів – Данила та Василя.

Loading...

 
 

Цікаве