WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Психологічний портрет М.Вороного-Модерніста - Реферат

Психологічний портрет М.Вороного-Модерніста - Реферат

Психологічний портрет М.Вороного-Модерніста

Дослідження психологічного портрету М.Вороного-модерніста передбачає переосмислення питання відродження української культури кінця ХІХ – початку ХХ століття, яка розвивалась під впливом різноманітних західноєвропейських напрямів та течій. Бурхлива хвиля національного відродження мала помітні наслідки і в літературі. Розпочинається новий її період – модерністський, який збагатив українську літературу, надав їй нової змістовності, помітно оновив. Розвиток української літератури початку ХХ століття є суголосним західноєвропейському, а поява модернізму є оригінальним і самобутнім явищем в усій світовій літературі.

Особливої актуальності набула нині проблема нового прочитання недосліджених сторінок української літератури; в Україні складається нова естетика, що гармонійно поєдналася з філософською та психологічною думкою і допомагає багатьом письменникам збагатити рідне слово, зробити його більш влучним, поліфонічним.

Часто і досить ґрунтовно, з різних точок зору розглядалась творчість М.Вороного і на початку ХХ століття (журнали "Літературно-науковий вісник"; "Книгар", "Червоний шлях"), і наприкінці ХХ-го (талановиті розвідки Г.Вервеса, О.Білецького, Т.Гундорової). З різних позицій інтерпретувалась творчість письменника: науковці намагались проаналізувати автобіографічні мотиви лірики, компаративні, урбаністичні, патріотичні; простежували західноєвропейський вплив; роль і традиції світового модернізму.

Більш "філологічними" є ряд статей, опублікованих у спеціалізованих журналах, серед яких відокремлюється сучасний погляд Т.Яценко [6] на методику викладання творчості М.Вороного в школі. Можна твердити, що і постать самого поета, і його творчість привертають увагу багатьох науковців, бо дуже вона неоднозначна та суперечлива. Але в жодній дослідницькій праці не розглядався психологічний портрет М.Вороного – літератора, поета, публіциста, театрального діяча. Всі ці літературно-естетичні сузір'я поетового світобрію тісно переплетені і доводять високу духовність і культуру письменника, митця з універсальними поглядами на мистецтво.

Нові реалії сучасного літературознавства підкреслюють, що психічний мікроклімат, психологічний покажчик поетового мікрокосмосу – ключ до розуміння його як творця, мислителя, художника, людини.

Метою дослідження – розкрити психологічний портрет М.Вороного-модерніста в контексті формування естетичного світогляду митця, виявити і простежити своєрідність його поетичного світобачення та показати, як неконанизований портрет М.Вороного віддзеркалюється у його творчості.

Завдання нашого дослідження буде:

  1. Розкрити психологічний портрет майстра;

  2. Простежити вплив М.Драгоманова та натурфілософських тенденцій у формуванні естетичного світу автора.

  3. Довести філософсько-пантеїстичне підґрунтя поглядів М.Вороного.

Крім цього М.Вороному імпонувало неповторне, суперечливе, суджене першопрохідцям та борцям за свободу, життя, яке прожив М.Драгоманов [2], [4]. Цих митців поєднувала жадоба правди – як наслідок пошуку волелюбності, вагання між "українським марксистом" (як подекуди називали М.Драгоманова) та соціал-демократизмом, а багатогранність, неповторність осіб становили теоретичну спадщину М.Драгоманова та М.Вороного, повз яку не проходило жодне із актуальних питань сучасності та без впливу якої не обійшлася жодна з політичних течій на тернистому шляху М.Драгоманова та М.Вороного.

Роль М.Драгоманова, з точки зору М.Вороного, була у постійній, щоденній роботі для захисту українського народу та його культурної спадщини від російського самодержавства, польської шляхти; а, головне завдання поета та критика, на думку М.Вороного, у них з М.Драгомановим збігалося – це поширення, підтримка міжнародного престижу й авторитету української культури, це пропаганда кращих здобутків української культури на фоні культурологічної думки в Європі.

Прагнення М.Драгоманова осмислити шляхи людської цивілізації, зрозуміти її позитивні та негативні риси приваблювали М.Вороного, він намагався повчитися у майстра слова, блискучого публіциста. Боротьба проти політичної, а головне, духовної тиранії, передчуття історичних змін примусили поета звернутися до М.Драгоманова: "хотів віддати себе під його освітню та політичну опіку", але "Драгоманов якраз помер..." [1, 593].

Естетиці М.Вороного був близький політичний, морально-етичний досвід ученого щодо оцінки попередніх епох, для аналізу попередніх цивілізацій. Новаторська думка М.Драгоманова суголосна новизні вираження естетичного ідеалу М.Вороним через використання європейської культури та філософії. Комплексне осмислення М. Драгомановим історії дало змогу М.Вороному комплексно підійти до проблем тогочасного літературознавства, яке базувалося на переоцінці літературних традицій, методів, стилів.

Зовнішня змістовність та внутрішнє вагання М.Вороного кінець кінцем змусили його прийти до витоків модернізму, зорієнтували філософсько-релігійний всесвіт художника на створення Поезії – асиметрії душі ліричного героя, яка бумерангом вплинула і на розвиток української літератури, і на національну свідомість українського народу, і на найкращі (водночас найскладніші) спостереження самого М.Вороного.

Його шлях до натурфілософії був далеко невипадковим та своєрідним: його "поетична вдача" [1, 596] передбачала різні громадські сходинки – від історичного матеріалізму (далеко на дні якого поет приховував релігійні почуття) до остаточного гуманістичного підходу (який поєднував ніцшеанську надлюдину і "найдорожчий скарб – "дитячу сльозинку" Ф.Достоєвського" [1, 596]. Новизна подібного шляху полягає в тому, що філософічність М.Вороного органічно поєднується із вище встановленою роздвоєністю – такий філософський пласт не міг розвиватися без тих внутрішніх колізій та нескінчених вагань, через які пройшов поет.

Отже, стверджувати натурфілософські тенденції у поглядах М.Вороного в їх класичному традиційному вигляді – неправомірно: поет гармонійно поєднував ідею цілісної функції природи (з її ідеєю перемоги мікро- або макрокосмосу), з шеллінгівською тезою єднання сил природи і створив власну філософську орієнтацію щодо натурфілософії, називаючи її пантеїзмом: "моя натурфілософія (пантеїзм) була лише компромісовою надбудовою, в якій я намагався об'єднати християнські світовідчування з світовідчуванням матеріалістичним" [1, 596].

Філософічність М.Вороного дещо поетизована, з одного боку, це – потяг до волі, оспівування свободи – як категорії духа, – релігійність, песимістичне світосприймання; з іншого – посилення названими вище ознаками процесу бунту: незадоволеність життям, теїзм з "ультрарелігійним світовідчуттям", який "відходить від теїзму верленовського" [1, 594].

З німецькими філософами М.Вороного об'єднує інтерес до таємниць людського буття, до права на свободу самовияву, на збереження власної творчої індивідуальності в будь-яких ідеологічних постулатах.

Поет пропонує циклічність творчого людського духу (ми знаходимо багато циклів у його творчій спадщині), котрий не зникає, а повертається до свого праджерела. Це творчий бумеранг, завдяки якому існує "вічна і безконечна енергія" [1, 602], яка не піддається логічному осмисленню і лежить поза межами нашого знання і наших здогадів. Таким чином, познайомившись з ідеями видатних зарубіжних філософів та українських громадських діячів, М.Вороний приходить до власного релігійного світовідчування, яке є "нічим іншим, як рудиментом зруйнованого ідеалістичного світовідчування" [1, 599].

У даному випадку немає місця світовій скорботі, а песимізм та елементи занепадництва змінюються на "оптимістичний, бадьорий світогляд" [1, 601]. Але цей процес йшов поступово: "спершу ідеї національної романтики ("Євшан", "На свято відкриття пам'ятника Іванові Котляревському"), далі грецький гедонізм ("Епіталама", "Хмарка", "Хмари-сестри", "Під новий рік", "Ікар"), далі пантеїзм, хоч і не широко відбитий у надрукованих поезіях ("Аd astrа", "Зорі-Очі", "Огні") [1, 601]. М.Вороний не мав на меті відповідати на цілком природні, істотні, класичні філософські питання: він своєю творчістю, своїм світорозумінням знайшов ту золоту середину, яка розмежовує давню суперечку між добром і злом, правдою і кривдою, щастям та нещастям, волею та несвободою. Він лише гостро зазначив ці питання і, якщо і намагався дати оцінку, то крізь призму загальнолюдських цінностей.

Українська література, продовжуючи свої кращі традиції, еволюціонувала і, розвиваючись за "спіраллю", сприяла виникненню неоднобічних різних течій та напрямків. Цей процес йшов завдяки відомому в Європі літературному руху та завдяки актуальності ідей німецьких філософів-ідеалістів А.Шопенгауера, Ф.Шеллінга, Ф.Шлейермахера. З цього приводу варто звернутися до Ф.Шеллінга, який проголосив волю як необхідність, що пізнана. Він бачив у явищі волі не подвиг окремої особистості, а досягнення всього суспільства, найвищу форму самопізнання людей.

А.Шопенгауеру імпонувала ідея волюнтаризму [5]. Воля в його теорії – це космічний принцип, що лежить в основі світобачення, а органічній природі властива характерна воля до життя, яка має ознаки егоцентричності.

М.Вороний намагався зрозуміти власний суперечливий всесвіт, але іноді він не уникає суперечливих мотивів в опануванні конкретного філософа або письменника. Цю тезу можна розглянути зіставляючи його думки з поглядами Ф.Ніцше. Сам поет захоплювався всесвітом німецького філософа, особливо був у захваті від його трактування філософії надлюдини, пряме відношення до якої виявляється і у християнстві. Суперечливість поглядів М.Вороного про цю сторінку філософії Ф.Ніцше полягає в тому, що поет водночас сприймає і заперечує його філософію. Так, німецький філософ критично віднісся до християнства як до релігії співчуття, яке пригнічує сильну людину, не дає змоги їй зміцнити, а, на його думку, життєві страждання виснажують кращі якості надлюдини. М.Вороний не погоджується, що співчуття необхідне надлюдині – тому поет абстрактно визнає ідею Ф.Ніцше, а на прикладі своїх циклів "Елегії", "За брамою раю" свідчить, що шопенгауерівська теорія переконливіша за нігілістичний шовінізм Ф.Ніцше.

"Жадання влади" – твір-виклик Ф.Ніцше сучасній релігії, протест проти різних форм духовного рабства. Бурхливо-пантеїстичне сприймання дійсності, незадоволення внутрішніми катаклізмами душі – головні мотиви, які знаходить для своєї "естетики страждання" М.Вороний. Поет заперечує будь-яке насильство над духовними якостями людини, доводить на прикладі своїх циклів "Сонячні хвилини", "Разок намиста" думку, що надлюдину він розуміє як істоту, відчуває незадоволеність оточуючим середовищем та шукає відповіді на болючі питання власної душі – складної психосимволістичної системи, де панує (і це відчутно у Ф. Ніцше) переоцінка загальноприйнятих цінностей; а прагнення оновити українську літературу, надати їй нового змісту – конкретні засоби (в тому числі і вихід альманаху "З-над хмар і з долин", 1903), використані М.Вороним. Але, зрозуміти новий потяг до літературно-поліфонічного життя, зробити українську літературу гідною світової культури – це та еволюція суперечливих поглядів М.Вороного, джерела якої знаходимо у Ф.Ніцше (хоча, на нашу думку, кінець кінцем у поглядах М.Вороного перемогла філософія страждання А.Шопенгауера, проти якої виступав німецький філософ, і це зайвий раз підкреслює складність його філософських пошуків).


 
 

Цікаве

Загрузка...