WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Микола вороний як зачинатель українського модернізму - Реферат

Микола вороний як зачинатель українського модернізму - Реферат

Але у віршах самого М.Вороного часто проглядають мотиви народницької поезії, за що йому Франко не раз докоряв. У цілому власне поетичні поривання Вороного, за модерністською традицією, "ins blau" ("у блакить") були багато в чому ще затиснутими в межах народницької свідомості, несміливими. Наприклад, у циклі "Балади і легенди" лише окреслюються прагнення поета надати нового звучання українській поезії. Символістські прийоми тут межують із характерними для фольклорної традиції тропами. Навіть у поезіях, написаних на сюжети середньовічної західноєвропейської історії часто трапляються традиційні народнопоетичні заспіви й тропи:

Ой, то не хижа сарана,

Не круки степ укрили,

То Конрад рушив у похід

Свої потужні сили.

("Найдорожчий скарб")

М.Вороний, слідом за одним із своїх найулюбленіших поетів французького символізму, Полем Верленом, обстоював перш за все красу поезії, її естетику. У тому ж листі до І.Франка він знову утверджує свою неприхильність до "егоїстичного декадентства", натомість зазначає: "люблю навіть щирий гарний сімболізм, який хоч часом не має певного змісту, але дає певний настрій. Суть річи, котрі тяжко зрозуміти, але відчути їх можна. Адже ж поезія римами, ритмами, зворотами милозвучної мови близько стосується до музики, а музика раз-у-раз дає нам такі зразки. І коли се вільно допускати в одній сфері штуки, то чому ж не вільно допускати в другій?" [2].

Ця теза перегукується із думками П.Верлена щодо поезії. Головним для французького поета була милозвучність поезії, відшукування найтонших нюансів і відповідностей між звуком, тоном і почуттям. Такі постулати П.Верлен висловлював у власному поетичному маніфесті "Поетичне мистецтво". Вороний також наголошував на дотриманні у власних творах зазначених принципів. Він згадував, що слідом за П.Верленом обрав своїм гаслом фразу "De la musique avant toute chose!" ("Музики передусім!"). Український поет, наприклад, сам відзначав схожість свого вірша "Мавзолей" із верленовою "Осінньою піснею" (подібність структури, ритміки, звукопису). Наголошував М.Вороний і на своєму тяжінні до комбінованих повторів, рефренів, що також, як йому здавалось, було даниною французькій традиції віршування.

Загалом Вороний у листі до О.Білецького визначав яскраві випадки впливу символістської поетичної традиції на свої поезії "Тіні, "Вечірні акорди", "Я її в домовину живу поховав", "Інфанті" тощо, а також на цикли "Осокорі", "Рубіни", "Лілеї", "Разок намиста", "Гротески".

Хоча в поняття краси М.Вороний вкладає набагато ширше поняття. Він, слідом за Ш.Бодлером, П.Верленом, парнасцями вводить в українську лірику філософію краси страждання. Також він проголошує девіз "мистецтва для мистецтва". Але це не означає у поета перехід до "ніжноголосого" оспівування краси природи та кохання. Мистецтво М.Вороний ставить на службу загальнолюдським ідеалам. У свої поезії він вкладає і філософські міркування, роздуми над недосяжними таємницями буття. І це також ріднить його твори з поезією французьких символістів.

Радянське літературознавство у оцінці Миколи М.Вороного часто посилалося на думки І.Франка, перекручуючи їх на власний розсуд, відповідно до тогочасної політичної ситуації. Насправді ж громадська лірика посідає значне місце у творчості М.Вороного. Поет, захоплений революційними ідеями Т.Шевченка, І.Франка, звертався до громадянської лірики як у перекладах, так і в оригінальних творах. Відомими були його переклади "Інтернаціоналу", "Марсельєзи", на музику було покладено чимало його власних віршів, що кликали український народ до волі (найвідомішим є марш "За Україну"). Хоча дослідники неоднозначно ставляться й до цих його віршів. Наприклад, С.Єфремов зазначає, що у громадянській ліриці М.Вороного пафосність поезій переважає над їхньою ліричною стороною. Більшість критиків визнають найсильнішим саме ліричний бік творчості М.Вороного.

Микола Вороний сповідує "чисте мистецтво", постійно намагаючись примирити його зі "служінням громаді", активною громадською позицією. Творча позиція М.Вороного часто непевна, характеризується спробами поєднати ідеалістичні та матеріалістичні погляди, кохання до жінки та любов до Батьківщини, верленівську "естетику страждання" та епікурейство.

Деякі критики називають М.Вороного поетом-естетом. С.Єфремов дорікає йому за надмірну увагу до форми поезій. С.Павличко наголошує на естетизмові як "осередді платформи М.Вороного та його модернізму" [7, 99].

Справді, М.Вороний, закликаючи укласти "український альманах", наголошував, що найбільшу увагу необхідно звернути на естетичний бік творів. Він закликав відкинути "заспівані тенденції та вимушені моралі" на користь краси.

На думку М.Вороного саме поезія символізму найкраще може передати прагнення людини, її бажання краси, пошуки кохання, роздуми над сенсом життя. Справді у французьких символістів, особливо у П.Верлена, С.Малларме, філософські пошуки часто виступають осереддям поетичних творів.

М.Вороний одним із перших в українській літературі почав вводити в поезію урбаністичні мотиви. Можна відзначити відображення традиції імпресіоністичного світовідчуття у циклові "Співи старого міста". Загальний настрій циклу доволі мінорний. Постійними супутниками образу міста у автора є дощі, тумани, хмари. Причому, звукопис поезії відсилає нас до імпресіоністської творчої традиції Поля Верлена. Схожі не тільки ритм, алітерації та асонанси, але й переживання. Часом трапляються навіть чіткі ремінісценції з творів французького поета:

А в шиби дощик січе дрібненько,

А серці туга...

("Тіні")

Пор.:

Так тихо серце плаче,

Як дощ шумить над містом.

("Так тихо серце плаче...")

Душевні переживання є домінантними у більшості поезій Вороного. Але слід відзначити, що все ж таки український поет не затримується надовго у полоні смутку. Його лірика періодично наповнюється надією, сонцем, гімном життю. Показовим у даному сенсі є й те, що сам митець визначав бідність ідейних пошуків у поезії Верлена, його одноманітність: "зрештою прикро солодкий католицький присмак і сентиментальне скиглення його мені надокучили, бо хоч який він не є тонкий в нюансах, а таки досить убогий ідейним змістом" [3, 601].

О.Білецький наголошує на спорідненості поезії М.Вороного з творами С.Малларме. Також він вбачає близькість творчих світів М.Вороного і П.Верлена. Дійсно, М.Вороний багато в чому дуже наближується до П.Верлена, зокрема у психологізмі вірша (двосвіт, роздвоєність душі, віра і зневіра), а також і у поетиці та техніці віршування (музичність поезій, схожість ритмізації та строфічної побудови).

М.Вороний зробив значний внесок у символіку та тропіку українського вірша. Хоча часом критики, зокрема той же О.Білецький, дорікають йому за бідність та банальність римування, надмірне вживання одних і тих самих улюблених метафор, епітетів, поетичних прийомів тощо. Першочергову роль М.Вороний відводить музиці вірша.

Але треба визнати, що в українському віршуванні поет виявився багато в чому піонером, збагативши його кращими зразками символічної поезії. Вороний і сам зазначав, що деякі види віршування, поетичні прийоми до нього в українській літературі ще ніхто не вживав.

До всього сказаного хотілося б додати, що суперечності у творчості М.Вороного, непевність його громадсько-естетичних позицій, шукання, намагання поєднати набутки української народної поезії зі здобутками світової модерністської естетики багато в чому пояснюються складним періодом суспільно-політичного життя України, неспокоєм душі, постійним пориванням до пошуків ідеалу і сенсу буття, характерними для періоду "fin de sicle". І разом з тим не можна недооцінювати внесок М.Вороного у становлення українського модернізму, його конструктивне значення для розвитку дискурсу української літератури.

Перекладацький здобуток М.Вороного збагатив українську літературу кращими зразками світової поезії, зокрема й поезії французьких символістів, чиї впливи на творчість українського митця є незаперечними.

Наостанок хотілося б додати, що у такому складному явищі як український модернізм М.Вороний багато в чому виявився новатором. Із сучасної точки зору можна закидати митцю деяку повторюваність, багато в чому шаблонність, залишки традиціоналізму та непослідовність у вираженні критеріїв нового мистецтва, але сам поет, зробивши себе своїм суддею писав: "Що видається "банальним" тепер, очевидно не могло бути таким в той час, коли шаблонова критика нападалася на нього за ламання традицій та встановлених святощів. В той час, коли не видавалося ні одного українського журналу, поява альманаху "З над хмар і з долин" була явищем прямо визначним вже хоч би через те, що розійшовся він, ще не вийшовши з друку, завдяки лише попередній пренумераті, а наслідком його появи була поява "Молодої музи" в Галичині." [3, 613].

ЛІТЕРАТУРА

  1. Вервес Г. Микола Вороний // Вороний М. Поезії. Переклади. Критика. Публіцистика. – К.: Наукова думка, 1996. – 704 с.

  2. Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАНУ. – Ф. №3. – Од. Зб. №1614.

  3. Вороний М. До статті Олекс[андра] Ів[ановича] Білецького про мене // Вороний М. Поезії. Переклади. Критика. Публіцистика. – К.: Наукова думка, 1996. – С.586-618.

  4. Вороний М. "Український альманах" // Вороний М. Поезії. Переклади. Критика. Публіцистика. – К.: Наукова думка, 1996. – С.472.

  5. Гундорова Т. ПроЯвлення слова. Постмодерна інтерпретація українського модернізму. – Львів: Літопис, 1997. – 297 с.

  6. Листи до Михайла Коцюбинського. Том І. Айхельбергер – Гнатюк / упор. та ком. Володимира Мазного; Вст. ст. Валерія Шевчука. – К.: Українські пропілеї, 2002. – 368 с.

  7. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. – К.: Либідь, 1999. – 448 с.

Loading...

 
 

Цікаве