WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Дискурс ірраціоналізму в повісті Ольги Кобилянської „Земля” - Реферат

Дискурс ірраціоналізму в повісті Ольги Кобилянської „Земля” - Реферат

Дискурс ірраціоналізму в повісті Ольги Кобилянської „Земля"

Кінець XIX – початок XX століття – доба радикальних змін у політиці, економіці, соціальній сфері багатьох країн, а також глибоких зрушень у духовному житті Європи. Це кризова доба, позначена символом сонця, що заходить, час, коли суспільство занурювалося в сутінки, темряву, відчувало страх перед майбутнім і невизначеність. Мистецьким вираженням перехідної духовної ситуації став ранній модернізм, забарвлений декадентським умонастроєм. Ранньомодерністська література послідовно відштовхувалася від міметичної поетики, характерної для реалізму та натуралізму, шукаючи нових художніх способів зображення світу і осмислення людського буття. С.Павличко зазначає, що нове мистецтво "було засадничо неміметичним", ".наративні й логічні моделі поезії змінилися сугестивними, амбівалентними образами й символами. традиційні наративні структури й причинно-наслідкові моделі оповіді у прозі відступили перед зображенням хаотичної й проблематичної природи суб'єктивного досвіду." [6, 16] Відповідно, активізувалися естетичні засади романтизму, що, будучи оновленими і збагаченими новим мистецьким досвідом, науковим пізнанням людини, оформилися в неоромантичний стиль. Як наголошує Т.Гундорова, "неоромантичний стиль... реалізує універсальний художній синкретизм, проголошений свого часу романтизмом" [2, 171].

Художні зрушення відчувалися і в українському письменстві зламу століть, точилася постійна дискусія про шляхи розвитку вітчизняної літератури, про природу "нової краси". Неоромантичні тенденції позначають творчість таких самобутніх письменників, як Леся Українка (яка, до того ж, виступила і теоретиком "новоромантизму"), О.Олесь, поети-"молодомузівці", М.Вороний, О.Кобилянська. Їхні художні пошуки засвідчують органічну єдність українського літературного процесу із загальноєвропейським.

Вихована у німецькомовному середовищі та на європейській літературі, Ольга Кобилянська сповнила їїліризмом, глибоким психологізмом, пориваннями "ins Blau", еротизмом, передаючи його через символи та евфемізми, а також ірраціоналізмом. Критики перших її творів (В.Щурат, Л.Турбацький, М.Грушевський, С.Єфремов у статті „В поисках новой красоты", почасти І.Франко) не сприйняли О.Кобилянську як письменницю, чий творчий метод був би гідним для зображення життя українського народу. На противагу їм Леся Українка у статті "Малорусские писатели на Буковине" із захопленням акцентувала саме "європейськість" її творів. Вона писала: "Самые реальные картины она [Ольга Кобылянська] постоянно сопровождает лирическими отступлениями, которые напоминают симфонию, где впечатления пейзажа и движения души сливаются в одну неразделимую гармонию" [9, 70]. Про велику роль творів Ольги Кобилянської у розвитку нової української літератури говорив і М.Євшан, акцентуючи увагу на внесеному нею культурному елементі [3, 205]. С.Павличко назвала Ольгу Кобилянську "першим психологом в українській прозі", письменницею, що започаткувала новий етап її розвитку [6, 78].

Однією з визначальних рис неоромантизму є зневага до раціонального, інтуїтивне пізнання та прагнення до ірраціонального, що відчутно у творах О.Кобилянської. Можемо говорити про дискурс ірраціоналізму в її повістях та оповіданнях, пов'язаний із осмисленням ключових онтологічних питань: "чи життя раціональне, чи воно ірраціональне, непідвладне людині, яка не здатна контролювати не тільки буття, але й свої власні вчинки іпочуття" [6, 218].

За науковою дефініцією, ірраціоналізм – це „обмеження або заперечення можливостей розуму чи те, що має відмінну від нього природу, утвердження алогічного характеру самого буття" [11, 221]. Його риси тією чи іншою мірою можна віднайти в більшості творів О.Кобилянської. Це відзначали П.Филипович, Н.Томашук, М.Євшан, С.Кирилюк, С.Павличко та інші дослідники творчості письменниці. Ступінь вияву ірраціонального залежить у першу чергу від об'єкта зображення: змальовуючи психологію селянина, авторка буквально пересипає твір образами-символами, передчуттями, замовляннями, містичними елементами, відтворюючи свідомість людини рустикальної, однак цього практично немає в повістях і оповіданнях про інтелігенцію.

Повість "Земля", особливо показова щодо дискурсу ірраціоналізму, посідає особливе місце у прозі О.Кобилянської: за словами Т.Гундорової, твір "став тим смисловим центром, навколо якого утворювалося актуальне смислове поле української літератури. В найзагальнішому сенсі, мова йде про формування такого українського міфу, який би конституював цілісність нації, культури, індивідуума в новій, модерній епосі ХХ віку" [1, 58]. Повість „Земля" написана на основі реальних подій, що сталися в с.Димка на Буковині. Варто зауважити, що досить довгий час у вітчизняному літературознавстві твір розглядався з погляду його гострої соціальної та морально-етичної проблематики, у той час як елементи містики, розкриття письменницею глибинних засад соціальної психології відходили в студіях на другий план. Проте вважаємо, що мистецька оригінальність Ольги Кобилянської виявляється насамперед у заглибленні вищезазначених проблем через дискурс ірраціоналізму, занурення в сферу підсвідомого. Отже, постає актуальна наукова проблема, пов'язана із необхідністю реінтерпретації класичного твору. Цим зумовлена мета роботи – дослідити дискурс ірраціоналізму та специфіку його художнього вираження в повісті О.Кобилянської "Земля".

Містичні елементи розглядаємо як прояви дискурсу ірраціоналізму у творах О.Кобилянської, що репрезентується практично кожним образом-персонажем; позначає загалом образну систему творів, реалізуючись через символи української міфології та демонології та власне авторські: ліс, земля, обірвана струна, мара з лісу, свічка, кров із рани Михайла, вітер і сніговий вихор тощо.

Слід зауважити, що персонажі, яких стосуються ті чи інші символи, перебувають у стані емоційного зворушення, неспокою. Так, струна обірвалась на весіллі, чи не найбільш хвилюючому дійстві для всіх його учасників, де емоції оволодівають кожним; образ свічки присутній в епізоді поховання Михайла. Саме через високу емоційну вразливість, незнання певних процесів, відсутність віри у випадок селяни у творі здатні розтлумачити будь-що як знак чи вказівку долі, Бога – чогось вищого за них самих. Така реакція на незвичайне і таємниче, непояснюване передається письменницею навіть через мову: "Ходи, Анно, погуляємо! Промовив несміливо й подав їй руку. Вона підняла руки, щоб подати їх йому, та в тій хвилі вмовкла музика. Голосним зойком урвалась одна струна, і все зупинилось на місці" [5, 27]. Саме в цій сцені вперше озвучується питання про владу фатуму над людиною. Образ-символ обірваної струни накладається на долі Михайла й Анни, є щодо них пророчим, окрім того, допомагає розкрити їх характер і внутрішній світ. Анна постає перед читачем як проста селянська дівчина з надзвичайно сильним інтуїтивним відчуттям, що заміняє їй холодне, тверезе розмірковування, і яким вона керується в житті. Вона надзвичайно вразлива до всього, що можна назвати містичним, довірлива і наївна. Знаючи про своє щастя, Анна боїться зробити бодай крок до нього, щоб не прогнівити долю, болісно сприймає негаразди. Адже саме Анна побачила мару, що ніби насувалась на Михайла з панського лісу, розтлумачивши це як передвіщення лиха. Проте інтуїція не стільки допомагає дівчині в житті, скільки шкодить: вона залишається пасивною і підкореною долі, землі, перекладаючи на це все відповідальність за власну бездіяльність. Лише після загибелі Михайла, поневірянь і приниження Анна робить спробу вирватися, звільнити себе від власних жахів: вирішує відіслати сина у місто, відірвати його від землі, дати можливість побачити інші обшири.

Loading...

 
 

Цікаве