Айша
О, якби дав аллах, щоб не вмирала,
то, може б, я її перемогла!
Мохаммед
Я глузду в сих твоїх словах не тямлю [13, 102].
Айша виявляє вищої міри егоїзм – надревнощі до мертвих. Персонажем діалогу, який представляє чоловіче начало, Леся Українка не випадково обирає Мохаммеда: він уособлює мудрість в одній із найвідоміших світових релігій2. Тому в його сентенціях сконденсовані глибокі за значенням думки, виражені звичайними словами, як наприклад: „Хіба се гріх – пошанувати пам'ять людини..?" [13, 103]. Традицію пошанування пам'яті близької людини має продовжити Айша. Можемо припустити, що перша дружина була для Мохаммеда тим самим, ким є Мохаммед для другої і навпаки (в обох випадках різниця між подружжям у 25 років).
У процесі агону тема поєдинку між чоловіком і жінкою переростає в тему змагання між жінками. Образ Мохаммеда стає центральним (він навіть ототожнює себе з сонцем). За нього ведуть моральний двобій дві його дружини: одна в реальності, інша – у підсвідомості Мохаммеда. Спостерігаємо улюблений драматургічний прийом Лесі Українки – антитезу, в даному випадку це – зіткнення реального з ірреальним, зовнішнього із внутрішнім. Діалог стає двоплановим: за звичайним діалогом розуму і почуттів ведеться інший, глибоко філософський, у якому порушується тема краси жінки, яку демонструють два образи: „стара, негарна, навіть мертва" Хадіджа і „гарна, молода, кохана і закохана, живая" Айша [13, 105]. Леся Українка представляє діаметрально протилежні типи жінок з чоловічого погляду. Хадіджа підкорила Мохаммеда своєю сутністю, своїм багатим духовним світом, сильною натурою. Завдяки їй Мохаммед перетворюється з погонича на релігійного проповідника, засновника ісламу, стає одним із найбагатших людей Сходу. Хадіджа уособлює тип жінки, якому Леся Українка симпатизує – жінка, яка „створює" чоловіка, здатна на самозречення (Мавка у „Лісовій пісні", Міріам в „Одержимій" тощо). Про кохання таких жінок говорила О.Кобилянська: „Є рід любові... жінок, на якій мужчина ніколи не розуміється. Вона для нього заширока, щоби зрозумівся на ній" [8, 163]. Навіть Мохаммедові-пророку „зрозуміти" її не під силу:
.але в ній щось було... щось вічне, Айшо...
Мені здається, що воно живе,
і дивиться на мене крізь могилу,
і голосом таємним промовля,
і всі мої слова та думку чує... (виділено нами. – І.Б.) [13, 106].
Мохаммед підсвідомо відчуває вищість Хадіджі, боїться схибити сам. Навіть закохавшись у Айшу, „найкращу жінку на світі" [13, 104], він не одружується з нею за життя Хадіджі, щоб не впасти в її очах. Проте належне поцінування першої дружини відбувається тільки після її смерті:
Мохаммед
Я холодний
до тебе? Що ж би ти на те сказала,
якби тебе я пестив тільки так,
як... Хадіджу,
що ти їй заздриш так [13, 102].
Шляхом обміну репліками розкривається внутрішній світ Мохаммеда та Айші: особливості мовленнєвих характеристик відкриває їх духовні, морально-етичні, світоглядні риси:
Мохаммед
... ти не думай, що вона купила
мою прихильність грішми.
Айша
Ох, якби
могла я думать се!.. Але за гроші
нікого так не люблять у могилі! [13, 105].
Айша належить до того типу жінок, які „продають" свою красу у подружжі. Сутність Айші звучить у її словах: „Я хочу, щоб мене любив Мохаммед" (виділено нами. – І. Б.) [13, 100]. Найкращий чоловік біля її ніг – ось її егоїстична мета.
Проте не завжди думка втілена у слово, іноді мовчання звучить виразніше, набуває красномовних рис:
Айша
А теє „вічне" є в мені, коханий?..
Є чи нема? Скажи!
Мохаммед мовчить.
Що ж ти мовчиш?
Мохаммед мовчки встає і йде з альтанки геть [13, 106].
Мовчазний вихід Мохаммеда споріднює Лесю Українку із „театром мовчання" Метерлінка, у якого слово відтворює лише зовнішній зміст, а глибинне значення почуття розкривається у мовчанні (порівняймо „Непрохана", „Сліпі", „Сестра Беатриса" тощо). Осягнувши ситуацію і пізнавши себе в ній, Мохаммед не потребує більше слів: внутрішній діалог завершено, як наслідок завершився і реальний.
Здійснивши цілісний аналіз діалогу „Айша і Мохаммед", можемо стверджувати, що Лесі Українці вдалося створити складний і оригінальний варіант відомого сюжету. Виключна поетична майстерність, сміливість у доборі персонажів і побудові діалогу, глибина ідеї, ясність і чіткість форми перетворює діалог української поетеси на літературний твір великої художньої цінності. Сама ж структура діалогу (в основі якого – боротьба думок і пристрастей) свідчить, що перед нами не лише літературний, але й театральний твір, вартий найвищих зразків світової драматургії.
ЛІТЕРАТУРА
Аль Д.Н. Основы драматургии. – Л., 1988. – 64 с.
Бахтин М.М. Проблемы поэтики Достоевского. – М., 1972. – 470 с.
Белоусов В.А. Диалог как форма классической связи // Человек в мире диалога. – Л., 1990. – С.25-27.
Владимиров С.В. Действие в драме. – Л.: Искусство, 1972. – 160 с.
Волинка Г.І. Філософія стародавності і середньовіччя в освітньому контексті: Навч. посібник. – К.: Вища освіта, 2005. – 544 с.
Гозенпуд А. Поетичний театр. – К.: Мистецтво, 1947. – 302 с.
Гуменюк В.І. Драматургія В.Винниченка. Проблеми поетики: Автореф. дис. . д-ра філол. наук / 10.01.01 – українська література. – К.: КНУ ім. Т.Шевченка, 2002. – 28 с.
Кобилянська О. Оповідання. – Львів: Каменяр, 1982. – 271 с.
Кулінська Л. У світі ідей та образів. – К.: Дніпро, 1971. – 223 с.
Лагутин В.И. Проблема анализа художественного диалога. – Кишинёв: Штиинца, 1991. – 98 с.
Трыков В. П. Зарубежная литература конца ХІХ – начала ХХ веков. – М.: Наука, 2001. – 189 с.
Хализев В. Е. Драма как род литературы. – М.: Изд-во МГУ, 1986. – 256 с.
Українка Леся. Зібрання творів у дванадцяти томах. – К.: Наукова думка, 1977. – Т. 4. – 349 c.
Українка Леся. Зібрання творів у дванадцяти томах. – К.: Наукова думка, 1977. – Т. 12. – 694 с.
1 Більшість дослідників творчості Лесі Українки розглядають „Блакитну троянду" окремо у творчій спадщині письменниці.
2 Мохаммед (бл. 570-632) – засновник магометанської релігії (ісламу).