WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Трагедія Кассандри в рецепції Есхіла та Лесі Українки - Реферат

Трагедія Кассандри в рецепції Есхіла та Лесі Українки - Реферат

зламала дух зловісними речами,

убила віру й певність [4, 26].

Сама Кассандра теж звинувачує себе у смерті брата. Вона погоджується, що її пророцтва підірвали у Гектора віру в себе:

Не страх, не сором і не меч, а я

Своєю правдою згубила брата... [4, 28]

Не тільки рідні, а й прості троянці вважали віщунку першопричиною нещасть („все лихо з неї!" [4, 78]). Не так виразно, але у Есхіла теж простежується аналіз цієї проблеми. Пророкуючи вбивство Агамемнона його дружиною, героїня звертається до Еріній (богинь помсти). Провідник хору з острахом реагує на слова Кассандри:

Навіщо спів Еріній накликаєш ти

На дім цей? Твоя мова потрясла мене [2, 208].

Коли віщунка прямо говорить про загибель царя, то чує у відповідь: „Мовчи, нещасна, годі лихословити!" [2, 213]. Отже, і Есхіл, і Леся Українка акцентують увагу на тому, що здебільшого люди сприймають трагічні пророцтва саме як накликання біди, а не як повідомлення про невідворотне. Тобто слово в їх розумінні має здатність до матеріалізації, до прямого впливу на реальне життя.

Під тиском негативної критики на свою адресу Кассандра теж замислюється над цією проблемою. Як високоморальна особистість вона страждає через те, що дорогі їй люди вбачають у її пророцтвах причину негараздів. Переживаючи майбутні трагедії ще задовго до їх настання, героїня воліє ліпше втратити всі людські відчуття, ніж знаходитися в постійних муках і ваганнях:

Може,

се правда, що слова мої отруйні,

що й очі забивають людську силу!

Осліпнути я хтіла б, заніміти...

Ох, се було б таке велике щастя! [4, 29]

Кассандра звинувачує себе не тільки у смерті Гектора, а й у смерті свого коханого Долона. Від щирого переконання у тому, що вона лише пророчить невідворотне, героїня приходить до зневіри у себе („Я собі не вірю" [4, 56]). Але на відміну від свого брата Гелена, для якого бути пророком – це вигідне заняття, Кассандра ставиться до свого дару як до важкої ноші, яку вона мусить гідно нести. Діалог Гелена і Кассандри в цьому контексті дуже красномовний. Героїня прагне осягнути істину, зрозуміти зв'язок між її пророцтвами і майбуттям. А її брат відверто говорить, що його віщунство базується на раціональному началі, він не переймається глибинним змістом таких категорій, як правда і брехня. На питання Кассандри про те, що він каже людям, відповідає:

Те, що треба, сестро,

те, що корисно або що почесно [4, 61].

Гелен, на відміну від Кассандри, переконаний, що слово породжує події, а не навпаки. Але фінал цього діалогу не на користь Гелена, який пророкував перемогу царю Ономаю. Поліксена приносить звістку про загибель царя і розгром його війська. Такий розвиток подій переконує Кассандру в тому, що над ними всіма панує Мойра, опиратися якій немає сенсу: „Не перецінюймо себе, Гелене" [4, 65]. Спроба Гелена поставити свою раціональну нещирість вище нераціональної щирості Кассандри не допомогла Трої, але він сам врятувався і став віщуном у Дельфах.

Кассандра ж Есхіла не сумнівається в тому, що говорить правду. Вона впевнено розповідає про майбутні події і не переймається тим, чи переконала своїх слухачів:

Хоч вірте, хоч не вірте – мені байдуже:

Майбутнє – вже йде. Скоро стане жаль тобі,

Що я була аж надто правдомовною [2, 212].

Завершальний акорд – поведінка за мить до смерті героїні. У трагедії „Агамемнон" Кассандра цілком підкоряється долі, але така покірність не сприймається як вияв слабодухості. Вона пророкує свою близьку смерть, та не втрачає власної гідності, коли сміливо ступає назустріч їй, чим викликає повагу з боку сторонніх: „Така відвага – знак душі хороброї" [2, 214]. Її втіха – близька і невідворотна загибель Клітемнестри та Егіста. Кассандра не хоче оплакувати сама себе:

Ще жива, плачу снувать

Сама собі не хочу [2, 215].

Героїня Лесі Українки, пройшовши виснажливий шлях страждань і сумнівів, не така смілива перед обличчям смерті, як у Есхіла:

Стій! Невже пора

ступати нам на шлях кривавий? [4, 98]

Замість пророчого нестяму її охоплює дивний спокій, і вона зрікається свого дару. Героїня говорить про те, що пророчиця Кассандра загинула разом із Троєю, а себе називає рабинею. Вона ламає патерицю і знімає з себе діадему – символи віщунського дару жриці Аполлона – та кидає їх до ніг Клітемнестри:

Тепер нема нічого від Кассандри.

Царице, загадай мені роботу, –

я вмію все, окрім пророкування [4, 99]

Отже, проведений порівняльний аналіз дозволяє стверджувати, що звернення до одного класичного сюжету не обмежує митців у їхній творчості. Безумовно, в тлумаченні образу Кассандри не уникнути спільних мотивів, але разом з тим античні міфи дають письменникам широке поле для імпровізацій. Есхіл і Леся Українка жили в різні епохи, і, відповідно, їх цікавили та хвилювали різні проблеми. У творчості Есхіла переважають монументальні образи, які не знають вагань і є взірцем для наслідування (згадати хоча б Прометея). Давньогрецькі глядачі були добре обізнані з міфологією, і тому повороти сюжету трагедії для них були наперед відомі. Метою трагічного поета було за допомогою популярних історій розкрити важливу проблему, при цьому слід було тримати у напрузі глядача, щоб той не втратив інтересу до вистави. Завдяки образу Кассандри Есхілу вдалося виконати це завдання: слова героїні постійно підсилювали напругу на сцені і додавали виставі трагізму. Поет не заглиблювався у внутрішній світ Кассандри не тому, що вона виступала в ролі другорядного персонажа, – просто це не було характерно для його творчості.

Натомість Лесю Українку цікавила саме особистість троянської віщунки, її психологія. Якщо героїня Есхіла кидає виклик абсолютизму богів (непокора волі Аполлона), то Кассандра української поетки додає до цієї непокори несприйняття патріархальних суспільних канонів (утвердження яких пропагував в „Орестеї" грецький класик). Зробивши Кассандру головною героїнею своєї драматичної поеми, Леся Українка виписала цей образ більш глибоко і об'ємно. Її героїні притаманні почуття звичайної людини: вона сумнівається і вагається, прагне віднайти істину, страждає і підкоряється своїй долі.

І Есхіл, і Леся Українка при створенні цього образу дотримувалися міфу. У творах обох митців Кассандра – пророчиця, яка віщує лихо, але не може його відвернути, до того ж її видіння нікому не зрозумілі. Вона щира і чесна у стосунках як з богами, так і з людьми, вона вірить у долю і не шукає можливостей уникнути її. Якщо у Есхіла питання матеріалізації слова лише накреслене, то у Лесі Українки ця проблема детально аналізується. Таким чином, звернувшись до давньогрецької міфології, українська письменниця не лише дотримувалася класичних канонів, а й модернізувала образ Кассандри, в дечому підтримуючи тлумачення Есхіла, але в дечому й заперечуючи його.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Агеєва В. Поетеса зламу століть. Творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації: Монографія. – К.: Либідь, 2001. – 264 с.

  2. Есхіл. Агамемнон // Трагедії. – К.: Дніпро, 1990. – С.174-226.

  3. Євшан М. Леся Українка // Євшан М. Критика. Літературознавство. Естетика. – К.: Основи, 1998. – С.561-563.

  4. Леся Українка. Кассандра // Зібрання творів: У 12 т. – К.: Наукова думка, 1976. – Т.4. – С.9-99.

  5. Леся Українка. Лист до О.Ю.Кобилянської від 27 березня 1903 р. // Зібрання творів: У 12 т. – К.: Наукова думка, 1979. – Т.12. – С.54-56.

  6. Лосев А. Античная мифология в её историческом развитии. – М.: Гос. уч.-пед. изд-во, 1957. – 620 с.

  7. Словник античної міфології. – К.: Наукова думка, 1989. – 240 с.

Loading...

 
 

Цікаве