WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Генезис неоромантизму - Реферат

Генезис неоромантизму - Реферат

У сучасному літературознавстві зміст поняття неоромантизму ще остаточно не визначений, хоча науковці часто послуговуються цим терміном, надаючи йому таких значень: як елемент романтизму в літературі кінця ХІХ – поч. ХХ століття (М.Моклиця, З.Геник-Березовська); як загальна назва літературної епохи кінця ХІХ століття (Д. Наливайко); як окремої течії ранньомодерністичної літератури (С.Павличко, В.Пахаренко, Ю.Попов); як окремого структурно-семантичного типу (О.Камінчук).

На нашу думку, модернізм у зв'язку з неоромантизмом – не готовий результат, це швидше пошук особистого міфу і художньої мови (зазвичай класичного, однак взятого як прийом, пародійно), який сигналізував би про некласичну картину світу. Неоромантичні тенденції по-різному проявляються на вістрі перехідних епох кінця – будь-якого віку. В одних авторів він більше виразився в стилістиці пізнього ХІХ століття (натуралізм, імпресіонізм, символізм) і його міфології "кінця Європи", у інших – в стилістиці раннього ХХ століття й запереченні всього традиційного (експресіонізм, футуризм, екзистенціалізм). Тобто неоромантизм – симптом культурологічного розрізу, ініційованого німецьким романтизмом, який набув ознак проблематизації, коли романтична культура, яка утверджувалася протягом усього ХІХ століття і створювала багатовимірний (від "верху" й "ідеї" до "низу" й "тіла") міф "самої по собі" людини буржуазної цивілізації, перейняла на свою користь особливості попередніх їй стилів і епох і стала суґестіювати питання про "цінності" й "життєустрій". Неоромантизм порушує питання про некласичний тип ідеалізму, про подолання у творчості комплексу "прокляття" (іронія, пасеїзм, естетизація форм минулого) й утвердження "homo novus", художника, начебто звільненого від синдрому Гамлета, староромантичної мрійливості й роздвоєності. Пошук конкретних літературних властивостей цього явища ускладнює його "проміжна позиція" та несинхронне утвердження модерністських проектів "новизни" і вкрай суперечливі авторські самодефініції.

Сумарно неоромантизм можна позначити як антиромантичний романтизм і пов'язати з ним спробу ускладнення ідеалізму, його відповідної раціоналізації, усунення того, що сприймалося в ХХ столітті за "слабкі" сторони романтизму ХІХ століття в мові ("багтослів'я" П.Шеллі, Ж.Санд, "пишнослів'я" А.Теннісона); творчості ("містичність" Ф.Новаліса, "мелодраматизм" Ч.Діккенса); життєтворчості ("прокляття" Ш.Бодлера, "естетизм" О.Уайльда); бутті ("графство" Л.Толстого); політиці ("реакційність" Ж. де Местра, "легитимізм" О. де Бальзака). Через неоромантизм романтизм стає не стільки "літературою", скільки "життям", "трагедією", самоподоланням. У цьому сенсі романтизм не тільки романтичний, але й класичний, пов'язаний із образом максимального ускладнення мови (що яскраво простежується в конфлікті між двома поколіннями російського символізму – "германцями" К.Бальмонтом, О.Блоком, Вяч.Івановим, А.Бєлим, "романцями", поетами акмеїстичного поклику), звідси і вплив на неоромантизм імперських цінностей (Р.Кіплінг, М.Гумільов), монархічних ідей (Ш.Моррас), християнського традиціаналізму (Т.Еліот).

Неоромантизм найбільше виявився в тих країнах, де символізм став подією ХХ століття і перегукується з мотивами примітивізму, спрощення, мужності, "діловитості", мальовничості, єднання з природою. Біля джерел "неоромантичної" концепції "нового ідеалізму" (трагедії художника, який стоїчно шукає міф особистого абсолюту в неабсолютному, цьогосторонньому, "занадто людському", – К'єркегор, Г.Ібсен і особливо Ф.Ніцше (починаючи з "Користі і шкоди історії для життя", 1874; "Веселої науки", 1882). Логіка ніцшевської долі і творчості (вплив романтизму ХІХ століття в особі А.Шопенгауера і Р.Вагнера; їх заперечення через посередництво іноземців і позитивістів Дж.Міля і Ч.Дарвіна; запереченя "антитези" заради синтезу мрії про "надлюдину", яка мирить звіра і людину) поширена на еволюцію найвизначніших письменників межі ХІХ – ХХ століття, які певним чином пов'язані з неоромантизмом (О.Блок, Р.Рільке), які через складну послідовність стверджень заперечень, апробували безліч версій романтизму, щоб, знімаючи свої романтичні "маски" й "антимаски", стати самим собою у творчості й досягнути максимально можливої концентрації й експресивності слова, ліричної "щирості".

Залежність від Ф.Ніцше вказує на протестантські (пуританські в Англії, США) джерела неоромантизму і світськість "північного" християнства – трансформації його з віри й релігії або в ідеологію сильного суспільства (формальну систему норм поведінки, яка потребує свого трибуна й воїна у творчості), або суто персональну ідею його особистого кодексу, яка відкидає усі різновиди суспільного, однак у той же час схильна до зразковості. Останнє змушує сприймати неоромантичний протестантизм як метафору, але в той же час натякає на його недовір'я "культурі", романській "бароковості", з одного боку, й дещо первісний (язичницький) страх природи, "підпілля", який має бути компенсованим за будь-яку ціну, – з іншого. Найбільш рельєфно неоромантичний кодекс модерністської епохи подано в екзистенціалізмі, де цінність особистої поведінки вимірюється зіткненням зі стихією, "ніщо", "абсурдом", які мають майже релігійне значення.

На сьогодні ще немає чіткої визначеності характеристики неоромантизму, хоча це явище досліджується в сучасній науці досить широко. "Новітні" естетичні тенденції, що виникли в літературі європейських країн на межі ХІХ – ХХ століття як реакція на натуралізм, песимізм і "безвір'я" декадентства, охопили безліч ідейних і стильових явищ, активно переплітаючись і взаємодіючи як з реалістичним, так і модерністськими напрямками знайшли своє втілення в прозі К.Гамсуна, пізніх творах Р.Стивенсона, Дж.Конрада, Р.Кіплінга, С.Пшибишевського, Г.Д'Аннуніціо, Г. і Т.Манна. Неоромантизм пов'язаний із творчістю Л.Монтерлана, А.Мальро, П.Дрийо ла Рошеля, Ж.-П.Сартра, А.Камю, Е.Юнгера й особливо Е.Хемінгуея. Творчість Ю.Стриндберга, Г.Гауптмана, Ведекіна, Л.Піранделло не можна цілісно сприймати, не беручи до уваги специфіку неоромантичних рис їх творів. В епоху модернізму неоромантизм не стільки конкретний стиль, скільки пошук підвищеної експресивності й трагічної властивості лірики (О.Блок в 1910-ті, Р.Рільке, В.Ходасевич, Г.Іванов); втілення ідеї творчої активності гармонійно розвиненої особистості. Пантеїстичне бачення людини-творця, акцентування індивідуально-вольових чинників, бачення творчості як розкриття духовного потенціалу особистості й гармонізації ідеалу та дійсності (Леся Українка, Олександр Олесь, О.Кобилянська, У.Кравченко, М.Чернявський). Неоромантизм, що виник на межіХІХ – ХХ століть, зумовлений розвитком закономірних тенденцій літературного процесу, у своєму розвитку набув різноманітних відтінків залежно від періоду, мети та прагнень творчого самовираження митців слова.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Белый А. Критика: Эстетика: Теория символизма. – М.: Республика, 1994. – Т.2. – 226 с.

  2. Гундорова Т. Неоромантичні тенденції в творчості О.Кобилянської // Радянське літературознавство. – 1998. – №11. – С.32-42.

  3. История немецкой литературы. – М.: Наука, 1968. – Т.4. – 526 с.

  4. Історія української літератури у 8 томах. – К.: Наукова думка, 1968. – Т.5. – 523 с.

  5. Толмачов В. Неоромантизм // Литературная энциклопедия терминов и понятий / Под ред. А.Н.Николюкина. – М.: НПК "Интелвак", 2001. – 1160 стб.

  6. Українка Леся. Зібрання творів: У 12-ти т. – К.: Наукова думка, 1978. – Т.9. – 694 с.

  7. Урнов М. На рубеже веков. – М.: Наука, 1970. – 432 с.

  8. Шевчук В. "Хатяни" й український неоромантизм // Українська хата: Поезії. – К., 1990. – С.5.

  9. Bahr H. Die Uberwindung des Naturalismus // Die Wiener Moderne: Literatur, Kunst und Musik zwischen 1890 und 1910.– Stuttgard, 1994.– S.199-204.

  10. Fels F.M. Die Moderne // Die Wiener Modernе. – Stuttgard, 1994. – S.194.

Loading...

 
 

Цікаве