WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Європейськість прози Михайла Коцюбинського - Реферат

Європейськість прози Михайла Коцюбинського - Реферат

Артистичну вишуканість творчості Коцюбинського визначально зумовлювала високомайстерна архітетоніка, незрідка інверсована, малої і повістевої прози. У царині ж сюжетобудови, почавши від опускання ланок любовної історії „Фатьма – Алі", автор рухатвся до революційного долання фабульності („На острові"). Ці туристичні нотатки унікальні своїм „багатством виображінь, засвоєних при помочі ріжнородних аперцепцій" [7, 1], уяви. Поетика синекдох і символів прислужилася у творенні умовної автобіографії – малюнку своєї поранкової душі в образі квітуючої аґави, подолання смерті входженням у вічність: „Ave, mare, morituri te satulant!"...

Досконалість природи дала імпульс вияву в Коцюбинського, естета й сонцепоклонника, релігійного (в „Intermezzo" сливе релігійно-екстатичного) чуття, унікального в ті часи панування матеріалізму й атеїзму. Коли молодий дервіш Абібула („Під мінаретами") щиро прагнув єднання з Богом, то ліричному героєві симфонічної філософської новели вдалося пантеїстичне злитися з ним посеред кононівського степу. В релігійно-екстатичному тоні ліричний герой симфонічної новели, як новітній Ісав, насолодившися на самоті красою Божого творіння, всією поновленою душею проспівав їй славень-псалом, молитовне побажав „In saeculo saeculorum" залишитися непоруйнованою. Таким зрушенням душі, літературним емонаціоналізмом український автор відрізняється від К.Гамсуна, в творах якого строгіше репрезентована ідентична позиція „природне довкілля – це вища грандіозна сутність, в яку треба занурюватись, як у первісне лоно" [8, 58], сама „туга за спасінням душі людини" (М.Рафаель). Зближує українця й норвежця те, що джерелом релігійного почуття в них виступає трансцендентний досвід від спілкування з природою, почуття космічного зв'язку особи і всесвіту. Йдеться, властиво, про епіфанійне внутрішнє об'явлення – інтуїтивне відкриття Божої одуховненості об'єктів природного довкілля, що відмежовує українського автора від агностичного емпіризму Мопассана чи Шніцлера.

„Європейськість" Коцюбинського – це і його результативний варіант синтезування можливостей суміжних мистецтв, синкретичного збагачення словесної творчості засобами насамперед малярства і музики. Хист живописання пензлем і словом відзначали ще знайомі письменника В.Чикаленко, С.Бутник, на міжродовій дифузії його поезії й прози наголосили І.Франко, А.Головко. А чех-перекладач Г.Бочковський інтуїтивно проникливе засоціював „Сон" із музикою Ґріґа – піснею Сольвейг і „Смертю Озе" – та роботами Бекліна „Святий гай" і „Острів мертвих". „Сценічність", панорамність, „монтажування" картин-„кадрів" („На острові") і „напливи" письменницького „юпітера", епічність і епопейність єднають епіка з мистецтвом кіно і роблять предтечею майстра кіноповісті О.Довженка.

Поетика латиномовних заголовків Коцюбинського – чергова посвідка інтелектуальності його прози – своєю внутрішньою сутністю обертається в „Persona grata" гуманістичним оскарженням тоталітарної системи. Позиція автора твору, нового культурного європейця, другого маркіза де Кюстіна (мова про автора травелогу про першу, не ліберальну, Російську імперію) – це становище опозиціонера-супротивника самодержавства й усіх новочаснихтоталітарних режимів. Тих, для котрих ревний у виконанні службових обов'язків кат – бажана особа. Коли ж він перетворюється на воскреслого з домовини Лазаря, починає відчувати огиду до ремесла вішателя – стає особою небажаною... Ця психологічна метаморфоза – художній виклик „підлим часам" , проти яких змагався чесний художник-громадянин і великий українець, подібно до Ґ.Честертона, С.Цвайґа й багатьох інших. Власне, це змагання – частина привабливої етичної програми Коцюбинського: наближати прихід сподіваного щастя на землю.

Висока майстерність митця на рівні літературної техніки виявляє суголосну західноєвропейському модернізму філософсько-інтелектуальну увагу до підтексту, „другого плану", різнопланової, часто колористичної деталі глибокого сенсу, своєрідного прийому „неназивання" („В дорозі": портрет Усті, картина дощу), етико-естетичної площини розмислу, утвердження в генетичне епічних жанрах постаті ліричного героя. Настанова на доглибне психоаналітичне вистудіювання межових ситуацій душі зродила в „Цвіті яблуні" самобутню постпозицію тієї фабульної ситуації, що свого часу була охрещена „неронізмом". Маємо на увазі тему влади пам'яті як невідлучного секретаря свідомості в людей творчості – акторів, літераторів.

Коцюбинський потрактував тему загострено в порівнянні з мемуарами Тальма чи героїнею одного з романів братів Гонкурів. Акторка Жюльєтта Фавстен, стежачи за агонією коханця, нажахала його несвідомим наслідуванням корчів на його ж обличчі. З цієї ж причини Мопассан назвав письменників гідними не заздрощів, а жалю, сповідальне відтворив владу мистецького покликання над індивідуальністю письменника в новелі „На воді" – „чудовій", за оцінкою Коцюбинського. Так і його герой, батько Оленки, ненавидить себе за незнищенну підсвідомість літератора, але прокляття фаху сильніше від нього. Відомі й інші літературні прототипи мотиву тягаря мистецького покликання – в романі „Творчість" Е.Золя, творах Г.Зудермана, О.Вайльда, А.Шніцлера, психологічних етюдах „Самота" О.Маковея, „Душа" Н.Кобринської, поезіях Ф.Платтена й І.Франка, „Чорній Пантері..." В.Винниченка, навіть у зачині оповідання „Карби" Марка Черемшини. Та закордонна лектура відіграла найбільше роль творчого фермента в розгортанні таких вражаючих випуклих і конкретних подробиць, що читачі сприйняли „Цвіт яблуні" за автобіографічний твір.

Вирішення цієї доволі богемної теми (для справжнього артиста навіть смерть коханої людини – мистецький матеріал, як було з художниками Л.Синьйореллі, Я.Тінторетто чи нашим М.Ґе) в „Цвіті яблуні" вільне від декадентської некрофілії. Тож упроваджуваний Коцюбинським принцип погляду на дійсність „під іншим кутом зору", – як і введена ним в українську літературу техніка „запису потоку свідомості" (запанувала на Заході в час Е.Гемінґвея і В.Вульф), розкриття влади колективного підсвідомого (погром у „Fata morgana", сцена самосуду – психологічний предтеча „Збунтованої людини" А.Камю) є виявами європейської модернізації художньої форми.

Повість про хтонічну силу роду (гуцульського племені) „Тіні забутих предків" малює, подібно до творів К.Тетмаєра, В.Оркана, С.Вінценза, К.Гамсуна, А.Стриндберга не спотворених нашаруваннями цивілізації „природних" людей. Любовна історія гірських Ромео і Джульєтти (родова „la bella vendetta" теж становить паралелізм до Шекспіра), задемонструвала невигаслий у XIX ст. інтерес до екзотики „гуцульської Атлантиди" (Г.Сбінден), міфосвіту Карпат із незрівнянно відтвореними повістярем сяючою красою гір і високою поезією різдвяної й ін. обрядовості, досі незужиті письменством можливості верховинського діалекту. „Тіні забутих предків" – органічно „своє" явище в „каре вершинних" виявів новітнього європейського міфотворення, як і „Затоплений дзвін" Г.Гавптмана, „Піґмаліон" Б.Шова, „Кола Брюньйон" Р.Роллана, „Вій, вітерець!" Я.Райніса, шедеври І.Франка, Лесі Українки, О.Кобилянської, Олександра Олеся й ін.

Існують підстави для розгляду повісті як вияву раннього сюрреалізму, в часі випереджаючого „Маніфест" Андре Бретона й естетику „Театру Жорстокості" Антонена Арто. В контексті цієї концепції драстичний для не гуцула обряд „посіжінє" з картиною божевільного танку (повість „Правда старовіку" С.Вінценза передала несхвальну реакцію на обрядодію італійця Маріо – див. про творчі „зустрічі" докладніше в: Погребенник В. Фольклоризм тетралогії С.Вінценза „На високій полонині" в контексті української прози про Гуцульщину // Українсько-польські літературні контексти: Зб. наук, праць. – К., 2003. – Т.IV. – С.396-408) може бути прочитаний як натуралістичний кафкіанський мотив святкування „тіньми забутих предків" перемоги над втраченим раєм міфосвіту.

Імпресіонізм „від Коцюбинського", збагачений в образному синтезі супутніми компонентами неоромантизму, символізму, експресіонізму, нео- й сюрреалізму, „рідкісний навіть для європейської літератури за своїм викінченим естетизмом і глибиною психологічного аналізу" [9, 225]. Завдяки Коцюбинському, який нагадує нам про належність української культури до загальноєвропейського цілого, стала явною потреба перейти „процес об'європеювання, опанування культури", в тому числі у XXI ст., не „як учні, несвідомі провінціяли, що помічають і копіюють зовнішнє", а „як люди дозрілі й тямущі, що знають природу, дух і наслідки засвоюваних явищ і беруть їх зсередини, в їх культурному єстві" [10, 112]. Коцюбинський цікавий Європі своїм українським поглядом на індивідуума і світ, утіленням у собі самому юнгіанського архетипу мудреця, котрий пробуджується в добу духової кризи. Його творчість, будучи глибоко національною, є водночас загальнолюдською. Вона знаменує і звістить прийдешню перемогу Духа Святого в людині над нівеляційними впливами дійсності.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Зеров М. Пам'яті М.Коцюбинського // Зеров М. Українське письменство. – К., 2003. – С.139-143.

  2. Франко І. Із секретів поетичної творчості // Франко І. Зібр. тв.: У 50 т. – К., 1981. – Т.31. – С.45-119.

  3. Мала літературна енциклопедія / Склав П.Богацький. – Сідней, 2002. – 244 с.

  4. Грушевський О. З сучасної української літератури. – К., 1909. – 237 с.

  5. Шумило Н. Під знаком національної самобутності. – К., 2003. – 354 с.

  6. Matuszewski I. Słowacki i nowa sztuka / Modernizm. – T.1. – Warszawa, 1911. – 609 s.

  7. Домбровський Й. Українська поетика. – Перемишль, 1924. – 198 с.

  8. Моклиця М. Модернізм у творчості письменників XX ст. – Луцьк, 1999. – 153 с.

  9. Кузнецов Ю. Імпресіонізм в українській прозі кінця XIX – початку XX ст. – К., 1991. – 258 с.

  10. Зеров М. До джерел. – К., 1926. – 271 с.

Loading...

 
 

Цікаве