WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → «Кочубеївна» христі алчевської як віднайдена самототожність - Реферат

«Кочубеївна» христі алчевської як віднайдена самототожність - Реферат

Безперечно, що у даному випадку не можна говорити про чіткі відповідності між долею героїв твору і долею Івана Алчевського; але ж не можна не погодитися і з тим, що такі риси братової вдачі, як "грація душі", національна гідність, талант керівника у поєднанні із величезним творчим потенціалом, втілюються в образі Мазепи; а також з тим, що те саме відчуття самотності і втрати, що ми спостерігаємо у листах і автобіографії не залишає читача протягом усього твору. Авторка переживає трагедію Мазепи настільки болісно і інтимно, що складається враження, ніби поетеса пише про близьку людину:

Оганьблений Мазепа!.. Неспокоїв,

Бунтарства дух, – апостол боротьби... –

Єдина невпокорена людина

На тлі рабів Петрової доби,

Єдиний скрик безстрашного лицарства

Супроти зла, знущання й людських страт,

Один поет степів на перелозі

Із піснею про чайку при дорозі!.. [1, 4]

Отже бачимо, що при створенні образу Мазепи Алчевська звернулася не стільки до історичного портрету гетьмана (хоча той майже збігається із авторським), скільки до власного розуміння особи Мазепи як людини, наближеної до ідеалу керівника і людини, що в змозі органічно поєднувати національну гідність і творче начало. Саме такий керівник, на думку поетеси, має визначати майбутнє країни. Причини ж української національної трагедії письменниця вбачає в загарбницькій політиці Московщини, наголошуючи на особливій ролі в цьому Петра І.:

... Вітер розвіва

Царя волосся темне і півдовге...

Мовчить граніт, і котиться Нева...

І над усім тавро чогось тяжкого,

Мов знає світ, що на людських кістках

Збудована столиця ця сувора,

І все у ній – достотство і покора!.. [1, 3]

Своєрідним показником правильності і логічності прагнень Мазепи стосовно звільнення України з-під "царської п'яти" виступають почуття молодої Кочубеївни, образ якої містить риси типової української дівчини і одночасно виступає символом цілої України; Кочубеївни, яка разом із смертю Мазепи втрачає надію як на особисте щастя, так і на національне визволення:

Зненацька вдарив дзвін протяжно й сумно...

Години одзвонив і наче вмер...

Настала тиша... В серці ніч родилась,

Останній згук життя у нім завмер...

І тихою, поважною ходою

Байдужість в душу стомлену ввійшла,

Покривши все: і спомини й надії,

І горе й щастя, й думи молодії [1, 20].

Той самий шлях із важкими життєвими випробуваннями, із усвідомленням того, що дійсність не відповідає мріям юності, проходить разом із героїнею поеми і сама письменниця в дійсності. Присвячення себе великому нещасливому коханню і громадянському обов'язку визначає весь життєвий шлях Кочубеївни і Христі Алчевської.

Кохання Мотря Кочубеївна розуміє як обов'язок і, разом з тим, як надзвичайну свободу: освічуючись Мазепі і залишаючи домівку, молода дівчина, здавалось би, іде проти народної моралі, але такий відхід вона пояснює не лише силою свого кохання, але й своєю громадянською позицією:

Життям без поривів, без мрій з тобою,

Без боротьби не хочу жити я,

Чужою сталась для душі моєї

Уся родина власная моя:

І батько, що до Росії прихильний,

І мати, що ненавидить тебе... [1,10]

Така відвертість у висловленні почуттів була властива і самій Алчевській протягом усього життя. Нестримне бажання бути щасливою з коханою людиною відчувається в більшості поезій. І навіть тоді, коли кохання між Х.Алчевською і М.Покровським виявляється неможливим офіційно, молодій Христині вдається зберегти чистоту вчинків і почуттів. У листах до Покровського вимальовується образ типової української дівчини, яка вміє не лише палко кохати, але і гідно прийняти життєві випробування. Краса і щирість кохання, що ілюструють листи Алчевської до Покровського, є цікавим поєднанням свободи почуттів (кохання до одруженого чоловіка) і небажання відійти від народної моралі. Подвійна природа українського характеру, так звана українська "межовість", про яку говорив В.Янів, визначає світогляд Алчевської-письменниці і програмує її долю як жінки. Так само, як і її героїня, письменниця здатна відмовитися від найріднішого, якщо воно буде суперечити її совісті: "Что же касается моихъ родственниковъ, то я никогда ихъ особенно не любила, а временами и ненавидела. При какомъ-либо намеке на ограничение моей воли я шла въ разрезъ съ ними (конечно не въ пустякахъ), а при новыхъ посягательствахъ не задумаюсь въ жизни передъ крайними средствами" [8].

Безперечно, у листах Алчевської до Покровського ми бачимо переживання закоханої жінки, але нас цікавить у даному випадку той факт, що, потрапляючи в інтимний світ почуттів, ми зустрічаємо своєрідне повернення Алчевської до громадського життя. У листах до коханої людини Алчевська, наприклад, знаходить місце для повідомлення про зміни у власній свідомості, що відбулися внаслідок долученя молодої поетеси до українського національного простору. Вона настільки захоплюється "входженням" до глибин духовного світу своєї Батьківщини, що намагається сприяти "входженню" до цього світу коханої людини: "Странная кроме того существуетъ связь между человекомъ и родиной. На какомъ бы съвете я не была, какъ бы не "остуживала" меня жизнь, неясные тоны и поэтические краски Малороссіи никогда не побледнеютъ въ моей душе" [9].

Отже, українська "сердечність" і любов до рідної землі, що, представляючи основну ознаку української ментальності, являють собою нерозривну цілісність, позначають весь життєвий і творчій шлях Христі Алчевської, а тому, відповідно, і її героїні Мотрі. Український природний індивідуалізм простежується в усіх судженнях і вчинках Алчевської. Ознайомившись з певною політичною програмою Алчевська, не підпадаючи під її вплив вміє реально розмежувати її позитивні і негативні моменти. Для неї важливим виявляється не формальний статус людини в суспільстві, а її моральність. Так Алчевська із надзвичайним обуренням ставиться до того, що Кононенко, бажаючи звинуватити її у гордовитості по відношенню до небагатих земляків, в яких Алчевська, насправді, не зупинилася лише тому, що не схотіла обтяжувати їх матеріально, називає її "аристократкою": "Ви мене дуже обурили Вашим листом... Ви не подумали гаразд, як саме ставитесь до "Лялі", та що не подумавши образили її, а з нею й усю Україну" [5]. Дуже рідко Алчевська постає перед нами як політик - національне питання, із властивими їй жіночістю і поетичністю висловів, пропонує вона вирішити не політично, а духовно, що спостерігаємо і в "Кочубеївні". Так, особливу роль при вирішенні багатьох суспільних питань відіграє, на думку Алчевської, саме українське жіноцтво: "Я сіла писати нову брошуру про вкраїнське жіноцтво і його змагання виховати письменством тип вільної людини, чесної людности, вищого чоловіка. Тоді (як се буде!) не так легко подолають нас вороги!" [4].

Отже, рання Алчевська, навіть розчаровуючись в людях і своїх поетичних здібностях, все ж таки знаходить у собі сили зберегти душевну красу і продовжувати писати. Пізніше, відчувши утому від життя, коли "пересякає джерело душевної поезії", вже будучи досвідченою письменницею, Алчевська у 1910 р у листі до Кононенка висловлює надію на вільний розвиток української нації, який на певному історичному етапі передбачає протест: "Боротьба за одиницю, за те, щоб кожна окрема індивідуальність розумілася ліпше й глибше всіма людями, щоб людська особа поважалася більше, а з тим разом не було й національного гніту, – ось той ідеал, до котрого ми мусимо йти..." [6]. Ще пізніше, втративши усіх близьких і відмовившись від багатьох творчих задумів, вже не молода письменниця у своїх "Споминах і зустрічах" буде так визначати своє місце у світі, що став для неї чужим: "Року 1917-го вмер у Баку на гастролях мій надзвичайно талановитий брат 39-40 літ, року 1920 зійшла в могилу діячка-мама; не було вже давно на світі ні Лесі Українки, ні Коцюбинського, ні Франка, а для тієї літературної молоді, що боролася в боях горожанської війни, я, звичайно, могла б видатись лише тим, чим є стара сова для повної життя пташини..." [2, 427].

Можна сказати, що у даному творі Христя Алчевська не лише змогла досягти того ідеалу, який намагалася втілити у поезії до цього часу, тобто своєю поетичною творчістю поєднати мистецтво і громадянський обов'язок, але й відобразити, хоч і опосередковано, складний шлях злиття автора-митця і автора-громадянина.

Література

  1. Алчевська Х. Кочубеївна / Післямова О.Юрченка, А.Свашенко, В.Дорошенка // Березіль. – 1991. – №9.

  2. Алчевська Х. Твори / Упор., передм. і прим. Л.М.Грузинської. – К.: Дніпро, 1990. – 558 с.

  3. Алчевська Х.О. Лист до Кононенка М.С. 13.VІІІ.1917. – Подається за автографом (ІЛ-Ф.36. – №99).

  4. Алчевська Х.О. Лист до Кононенка М.С. 14.ІХ.1911. – Подається за автографом (ІЛ-Ф.36. – №71).

  5. Алчевська Х.О. Лист до Кононенка М.С. 19.VІ.1911. – Подається за автографом (ІЛ-Ф.36. – №68).

  6. Алчевська Х.О. Лист до Кононенка М.С. 19.ХІ.1910. – Подається за автографом (ІЛ-Ф.36. – №42).

  7. Алчевська Х.О. Лист до Кононенка М.С. 20.ІІІ.1911. – Подається за автографом (ІЛ-Ф.36. – №60).

  8. Алчевська Х.О. Лист до Покровського О.М. 21.ІІІ.1904. – Подається за автографом (ІЛ-Ф.36. – №190).

  9. Алчевська Х.О. Лист до Покровського О. М. 23.ХІ.1903. – Подається за автографом (ІЛ-Ф.36. – №129).

  10. Андрусяк Іван. Література і політика в контексті взаємопроникнень // Література плюс. – 1999. –№1-2 (6-7).

  11. Титаренко К. Іван Алчевський // Визвольний шлях – 1957. – кн. ХІ/45 (119).

Loading...

 
 

Цікаве