WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → «Кочубеївна» христі алчевської як віднайдена самототожність - Реферат

«Кочубеївна» христі алчевської як віднайдена самототожність - Реферат

"Кочубеївна" христі алчевської як віднайдена самототожність

Одним із багатьох невідомих і, відповідно, недосліджених творів Христини Олексіївни Алчевської, яких нараховано близько чотирьох тисяч, залишалася до 1991 р. і поема "Кочубеївна", публікація якої була підготовлена професором Харківського університету Олександром Юрченком [1]. Далі побачимо, що виділення даного твору з-поміж інших неопублікованих творів не є випадковим.

Автори післямови до поеми, в загальних рисах характеризуючи твір, наголошують не лише на "сюжетності" життєпису головних героїв поеми – Мотрі і Мазепи, але також на зв'язку сюжетно-настроєвої картини твору із відповідними фактами біографії письменниці [1, 22]. Але з нашого боку, перш ніж визначити місце даного твору в українській літературіпочатку ХХ століття, маємо спробувати встановити, яке значення мав твір для самої письменниці і який зміст вона вкладала чи хотіла вкласти в нього.

Вважаємо, що у даному випадку, перш за все, випадає говорити про свідоме долання мовного бар'єру, а лише відтоді і про національну самоідентифікацію. Отже, ототожнюючи себе із нацією, письменниця автоматично (може навіть підсвідомо) обмежує себе як автора щодо творення так званих "загальнолюдських" цінностей, мова про які, за словами письменниці, може йти лише після усвідомлення себе як національно визначеної одиниці. У листі до М.С.Кононенка письменниця, не відходячи від природного індивідуалізму як риси української ментальності, зазначає: "Завдання одиниці, мені здається, в тім полягає, щоб той натовп робився не натовпом, а збіркою кращих одиниць. Для того й потрібна боротьба за свої думки, хоча б вони й були не тенденційні, а тільки лірико-поетичні, у віршах, навіть непрозові" [6]. Тут Х.Алчевська бере на себе функцію громадянина і поета. Вже сам вибір теми твору і представлення читачеві образу Мазепи як символу українського духовного відродження говорить про націоналістичне звучання твору. Поема, так само як і прозова творчість письменниці, належить до звичної для українського письменства "просвітницької стихії", що захопила молоду культурну діячку, перетворивши її на поета "власного суспільства" із "власною політикою" [10]. Але ж не можна не погодитися і з тим, що своєю поемою "Кочубеївна" такий "просвітницький" вплив Христя Алчевська здійснює не через пропаганду національної ідеї, а намагається вплинути на читача, не відходячи від законів мистецтва.

І якщо молода Алчевська розуміє цю саму "впливовість" більшою мірою як прямий заклик, то пізніше "впливовість" розуміється письменницею радше як синонім "художності", яка, в свою чергу, для неї є нічим іншим як вмілимсамовиявом. Саме тому, говорячи про мистецтво як про духовний вплив на певну людську одиницю, рання Алчевська із притаманною їй самокритичністю відмовляє власній поетичній творчості у такій, на її думку, характерній для поезії рисі, як впливовість [6]. З цього приводу Алчевська у листі до М.С.Кононенка, датованому 1910-м роком, зазначає: "Чинником, впливаючим на душі людські повинна б бути поезія, а ще музика, на жаль тільки не всі вміють грати на ліпших струнах своєї душі, тому й впливом на інших не всі користати можуть" [6]. Пізніше, у листах та автобіографії письменниці, що стосуються періоду від 1910-го до 1920-го рр., починаємо знаходити свідчення факту певного задоволення власною творчістю, що, саме по собі, виходячи із розуміння Х.Алчевською мистецтва, має означати факт відчуття письменницею моменту досягнення певної відповідності між своїми душевними переживаннями і силою творчого вияву цих переживань. Саме цей момент злиття автора із своїм твором символізує для письменниці відхід від учнівства і наближення до власне творення. Написання поеми "Кочубеївна" припадає саме на цей період – період, коли для Х.Алчевської, на відміну від того, що спостерігаємо в ранній творчості письменниці, на перший план виступає питання не про спосіб донесення читачеві певного готового узагальнення, а про спосіб, завдяки якому стане максимально можливою передача самого процесу становлення таких узагальнень, який відбувається в авторській свідомості. Наприклад, національна трагедія у ранній творчості Алчевської представлена через надзвичайно образну, але, разом з тим занадто абстрактну картину, де читач бачить лише результат переживань поетеси. Таке несвідоме віддалення свідомості читача від авторської свідомості і стала у свій час причиною тієї "невпливовості", про яку, аналізуючи свою ранню поетичну творчість, зазначала Алчевська у листах до О.Кобилянської [2; 446] та М.С.Кононенка [6]. Зовсім інакше у цьому плані сприймаються переживання національної трагедії зрілою Алчевською: дивує межова і навіть інтимна щирість, що відчувається при прочитанні перших рядків розглянутої нами поеми, що дає читачеві відчуття причетності до самого акту творення. Порівняємо уривки з поезії"Гомоніли люде..." (1907) і з поеми "Кочубеївна" (1918), в яких поетеса з однакових позицій розглядає національну проблему, але з протилежних підходить до питання самовияву: у першому випадку спостерігаємо абстрактного автора як проголошувача національної ідеї, в другому – автора, що поєднав у собі риси конкретного громадянина і митця:

Гомоніли люди:

"По степах широких

Вже не встати – спати

Нашій Україні!"

А Вкраїни доля

З них усіх сміється –

В небесах високих

Горличкою в'ється... [2, 26]

Або:

І ти, Вкраїно рідна і далека,

Із сонця усміхом, із далеччю степів,

Із піснею як дзвони голосною

Попала у лабети до царів.

І тебе деспот півночі всевладний

Приборкав, знищив, зганив, задушив

І пам'ятник "Єдиної", що в силі,

Хотів тобі поставить на могилі!.. [...]

І був поставив!.. [1, 3]

Які ж саме думки і почуття намагалася відобразити і, відповідно, викликати в читача письменниця через звернення до національної пам'яті? На це питання зможуть відповісти процитовані вище рядки поеми: такими почуттями є національна гідність і передуюче їй національне прозріння. Але підтвердити визначену першими рядками поеми основну ідею твору можна лише через зіставлення самого тексту твору, що за основу має історію кохання Мазепи і Мотрі, і причин написання твору із таким немодним у зросійщеній Україні сюжетом.

Зважаючи на події, що хронологічно передували написанню твору, не можна оминути увагою той факт, що незадовго до написання твору для Алчевської починається "тривалий період самотності", початком для якого стала смерть брата письменниці – Івана Алчевського. Іван Олексійович Алчевський, був старший за Христю лише на п'ять років, але по смерті батька, лише починаючи "входити у славу", вже утримував матір і сестру Христину. Маючи талант оперного співака, віддаючи всі сили розвитку свого таланту, Іван Алчевський так само завзято несе з собою почуття національної гідності. Це проявляється на різних рівнях його творчого і побутового життя: належачи до "московської діаспори", співак відзначається не лише тим, що підбирає собі репертуар у відповідності із рисами українського національного характеру, який Алчевський відчуває в собі нарівні з талантом співати; але і тим, що завжди, особливо на чужині, намагається виявити свій національний дух і підтримати цей дух у інших. ІІ-й студентський вечір в Москві має яскраву українську обстановку і, головне, зміст, "де відбилась душа нашого народу, його минуле, таке трагічне і в тій же мірі героїчне", зміст величезного духовного багатства, культурних надбань... [11, 1036]. Про цей вечір національної пам'яті у зв'язку зі спогадами про свої "московські враження" Христя Алчевська так згадує у листі до М.С.Кононенка: "Заля, повна народу стояла, й здавалося, що на Голгофу ведуть... Україну в кайданах Московщини... [...] Більш нічого собі не пригадую..." [7]. І.Алчевський сприяв національно-громадській роботі в "московській колонії", будучи головою товариства "Кобзарь", надаючи грошову допомогу як цьому товариству, так і журналові "Украинская жизнь". Так визначив національну вдачу артиста Алчевського проф. Кость Титаренко у "Спогадах з нагоди 40-х роковин з дня смерти забутого артиста і патріота": "Через окуляри високого артизму дивився І.Алчевський і на рідне йому українство. Він органічно не переносив малоросійщини... Легковажне ставлення в справах, що стосується нашої національної культури, завжди заправлене дозою вульґарности – ця істотна риса нашої "малоросійщини" – була артистові з ласки Божої вкрай противна, бридка..." [11, 1037]. Показовим є той факт, що у "Кочубеївні" українська пісня, яка для Івана та Христини Алчевських завжди була показником розвитку нації, навіть не згадується, але натомість з'являється "московський спів", який символізує трагедію українського народу:

Тим часом спів розшибистий, московський.

Лунає скрізь по селах і гаях,

Усі кутки Вкраїни наповняє

Безглуздий сам – б'є нарід по серцях:

"Эх-ма, братцы, подъ Полтавой

Мы прославили царя." [1, 18].

Так, Іван Алчевський виступає одним з головних упорядників національного вечора співу у Москві: влаштовуючи захід, співак свідомо намагався відтворити як сам колорит українського життя, так і вдачу українського народу, тим самим проводячи чітку межу між московськими "увєсєлітєльнимі" вечорами куди запрошувалися циганські і рівно "малоросійські" "пєвци", "пєвічкі" і цілі хори [11, 1038].

Основною рисою вдачі артиста Алчевського Кость Титаренко вважав "грацію душі", яку можна було б вважати визначальною рисою вдачі усієї сім'ї. "Український Карузо" Іван був найпершою після батька духовно близькою людиною для Алчевської. Про брата, "який стояв в мистецтві й життю (навіть буденному) головою вище всіх людей" і несподівана смерть якого стала другою (після самогубства батька) страшною трагедією в житті Христини Олексіївни, письменниця пише: "Се була поезія моєї душі і поезія для всієї родини Алчевських..." [3].

Саме в Івані Христя бачила ідеал, якого сама прагнула і який полягав у поєднанні надзвичайного таланту оперного співака із таким же надзвичайним патріотизмом. Тому не дивно, що саме це відчуття втрати рідної людини, талановитого співака і справжнього громадянина стало приводом для написання такого високохудожнього твору, як поема "Кочубеївна".

Loading...

 
 

Цікаве