WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Сатиричний цикл І.Я.Франка “Нові співомовки” зі збірки “Semper tiro”: спроба реінтерпретації - Реферат

Сатиричний цикл І.Я.Франка “Нові співомовки” зі збірки “Semper tiro”: спроба реінтерпретації - Реферат

Остання співомовка циклу "Нові співомовки" має назву "Трагедія артистки". Об'єктом сатиричного зображення виступає образ співачки Ванди, яка протягом всього життя співає незамислувату пісеньку:

Цідрім-цім-цім! Цідрім-цім-цім!

"Бодай ся когут знудив" [31, 146].

Перебіг подій поданий у формі змін пір року, за традицією байкарської спадщини (байка про бабку зокрема). Врешті-решт, з приходом зими співачка Ванда вмирає:

П'ять день хуртовина ревла,

На шостий день ослабла;

Всю віллу снігом замела,

І Ванда закоцябла. [31, 147]

В образі недолугої Ванди є алегоричний образ всіх безпорадних митців, мистецька доля яких полягала в абсолютно бездарному творчому існуванні, бо це мистецтво не було потрібним нікому, окрім них самих. Традиція "мистецтво заради мистецтва", проти якого так гостро протистояв І.Франко, прямуючи від "Маніфесту "Молодої Музи" і до полеміки з Миколою Вороним, як на шпальтах літературних альманахів, так і в художній спадщині (пригадаймо хоча б вірші "Vivere mеmento" І.Франка і "Memento mori" М.Вороного), знайшла вістря поетової сатири і в цій сучасній співомовці. В цьому творі І.Франко ще раз нагадав і болюче "вкусив" тих, хто з сучасних йому поетів цього ще не усвідомив, що мистецтво – "трудівник на шляху поступу", форма суспільного впливу. Інші вияви мистецького існування – омана й манівці.

Мистецька доля Ванди для автора стає паралеллю до долі вбивці:

Чого ж та бідна душенька

На місці тім заклята?

Чого покутує, немов

Убила маму й тата?

І чом ту саму пісню всім

Небіжечка співає:

Цідрім-цім-цім! Цідрім-цім-цім?

Бо іншої не знає [31, 147].

Із "щирим співчуттям" ставиться поет до таких мистецьких душ, про що свідчить пестлива форма суфіксів іменників. Отже, мистецтво у формі "цідрім-цім-цім", на думку І.Франка, – аномалія і злочин.

Аналіз циклу "Нові співомовки" дає можливість стверджувати, що в ньому автор намагався скласти у мозаїку суспільно-національне життя Галичини вже на початку ХХ століття (1906 р.), а, відповідно законів циклізації художніх творів, ми можемо говорити про наявність законів "універсального" сміху, і в цьому циклі ці закони найбільш відчутні і простежувані. Комічними об'єктами стають і питання вже давно підняті поетом (діяльність галицьких партій, сутність реалістичного мистецтва), і питання нового характеру, зокрема питання зовнішньої політики України; наявні в циклі і проблеми, які отримують новогозвучання – проблема виправданості діяльності церковних служителів (співомовка "Як там у небі?"), проблема окреслення сутності суспільного діяча початку століття (співомовка "Притичина"), проблема боротьби за "виживання" нації (співомовка "Сучасна приказка"), проблема визнання героя (співомовка "Цехмістер Купер'ян") тощо. "Нові співомовки" складаються в той пазл, в якому всі елементи картинки мають зазори. Сміхові засоби, хоча жанр співомовки (зрештою, байки) передбачає завуальованість мови письменника і алегоричність, виходять на якісно новий рівень (знову-таки в межах жанру): нав'язлива прихованість переходить у прозору викривальність, а алегоричне звучання нівелюється, набуваючи символічного узагальнення. Відбувається процес синкретичного осмислення світу і утворення цілісної картини авнтисвіту, в якому живе і сам автор. Потужний фольклорний струмінь забезпечує як вишуканість дотепів, викришталених протягом тисячоліть, так і доступність розуміння цих творів широкому загалу читачів, включаючи і простий народ.

Актуальність піднятих І.Франком тем висміювання у циклі "Нові співомовки" лишається поза конкурсом на сьогодні, адже сміх викликатиметься не самими ситуаціями з життя Галичини початку століття (вони не смішні для сучасного читача), а тими засобами комічного, до яких звертається автор. Вони виписані в межах законів "універсального" сміху.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Басс І.І. Іван Франко. Біографія. – К.: Наукова думка, 1966. – 256 с.

  2. Басс І.І., Каспрук А.А. Іван Франко. Життєвий і творчий шлях. – К.: Наукова думка, 1976-1986. – 456 с.

  3. Бахтин М.М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. – М.: Художественная литература, 1990. – 544 с.

  4. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. – Москва, 1986. – 674 с.

  5. Білецький О.І., Басс І.І., Кисельов О.І. Іван Франко. Життя і творчість. – К., 1956. – 357 с.

  6. Бойко О. Поезія боротьби (Лірика збірки Івана Франка "З вершин і низин"). – К., 1958. – 180 с.

  7. Борев Ю.Б. Комическое. – М.: Искусство, 1970. – 2269 с.

  8. Возняк М. З життя і творчості І.Франка. – К., 1955. – 304 с.

  9. Возняк М. Титан праці. – Львів: Вільна Україна, 1946. – 96 с.

  10. Галан Я. Сатирик-громадянин // Галан Я. Твори: У 2 т.. – К.: Держлітвидав, 1953. – 489 с.

  11. Гундорова Т. Франко – не каменяр. – Мельбурн: Ун-тет ім. Монаша, Відділ славістики, 1996. – 154 с.

  12. Дей О.І. Іван Франко: Життя і діяльність. – К.: Вища школа, 1981. – 458 с.

  13. Денисенко В. Типи комічного у "Подорожі Доктора Леонардо." Майка Йогансена // Слово і час. – 2002. – №11.

  14. Денисюк І. Франкознавство: здобутки, втрати, перспективи // Іван Франко – письменник, мислитель, громадянин. Матеріали Міжнародної наукової конференції. – Львів : Світ, 1998. – С.12-19.

  15. Дземидок Б. О комическом. – М.: Прогресс, 1974. – 224 с.

  16. Дорошкевич О. Підручник історії української літератури. – Харків: Книгоспілка, 1924. – С.158-167.

  17. Єфремов С. Історія українського письменства. – К.: Феміна, 1995. – С.489-494.

  18. Історія української літератури ХІХ ст. (70-90-ті роки): У 2 кн.: Підручник / За ред. О.Д.Гнідан. – К.: Вища школа, 2003. – Кн.2. – 439 с.

  19. Історія української літератури: У 8 т. – К.: Наукова думка, 1969. – Т.4. – Кн.2. – С.157-190.

  20. Карасев М.В. Парадокс о смехе // Вопросы философии. – 1991. – №7. – С.68.

  21. Кирилюк Є. Вічний революціонер. – К.: Дніпро, 1966. – 420 с.

  22. Кобилецький Ю. Творчість Івана Франка. – К., 1956. – 356 с.

  23. Лихачев Д.С., Панченко А.М., Понырко Н.В. Смех в Древней Руси. – Ленинград: Наука, 1986. – 244 с.

  24. Маланюк Є.Ф. Книга спостережень. Фрагменти – К.: Аттіка, 1995. – 240 с.

  25. Мороз О., Халімончук А. Шляхами Івана Франка. – Львів: Каменяр, 1966. – 104 с.

  26. Нахлік О. Письменник. Нація. Універсум. Світоглядні та художні шукання в літературі ХІХ – ХХ століть // Літературознавчі студії. – Вип. 6. – Львів, 1999. – С.127-139.

  27. Пинский Л.Е. Смех Рабле // Пинский Л.Е. Реализм эпохи Возрождения. – М., 1961. – С.88-163.

  28. Пинский Л.Е. Комическое // Литературный энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1987. – С.162-163.

  29. Радченко Е., Домницький М. Іван Франко. Нарис про життя і творчість. – Дрогобич, 1956. – 145 с.

  30. Тимофеев Л.І. Основы теории литературы. – Москва: Просвещение, 1971. – 464 с.

  31. Франко І. Твори: У 50 т. – К.: Наукова думка, 1976. – Т.3. – С.136-147.

  32. Халімончук А.М. Суспільно-політична сатира Івана Франка. – Львів, 1955. – 91 с.

  33. Шевченко Т. Тризна // Шевченко Т. Кобзар. – К.: Дніпро, 1977. – С.173.

1 За поясненням 20-томового видання творів І.Франка це слово означає "чорносотенці"; етимологія цього слова бере свій початок від власного прізвища редактора чорносотенної газети "Києвлянин" Дмитра Піхни, про нього ж згадує І.Франко і своєму листі до М.Драгоманова за 10 травня 1884 р.

Loading...

 
 

Цікаве