WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Сатиричний цикл І.Я.Франка “Нові співомовки” зі збірки “Semper tiro”: спроба реінтерпретації - Реферат

Сатиричний цикл І.Я.Франка “Нові співомовки” зі збірки “Semper tiro”: спроба реінтерпретації - Реферат

Ви чули ту пригоду?

В часі розливу рік

Попав у бистру воду

Нещасний чоловік [31, 138].

За копирсанням утопаючого спостерігав сусід – кум, який в підсумку зробив наступну приказку – "Не тратьте, куме, сили, / Спускайтеся на дно" [31, 139], хоча волання про допомогу продовжували звучати з вуст його кума. Надалі автор кінцівку цієї достатньо трагічної історії не простежує і переходить до характеристики стану тодішніх українців, які так само, як і той кум, билися ". в горі, нужді., мов риба у саку, / Працюєш, тачку тягнеш, / Мов панщину важку" [31, 139]. Кожну строфу твору, окрім останньої (всього п'ять) автор закінчує цією сучасною приказкою, яка лунатиме стосовно українців від кожного одиничного випадку, до узагальненого образу всієї країни. І лише остання строфа має взаємозаміну об'єкту і суб'єкту зображення, відповідно, вже сама Русь-Україна зможе претендувати на виголошення "сучасної приказки" для своїх "рятівників". Вводячи образ давньоримської богині Немезіди – богині помсти, і воздаяння – автор припускає, що вірогідність опинення у скрутному становищі наявна в кожного:

А що, як Немезіда

Собі одного дня

Позволить жарт зробити

І ролі поміня?

На своїм ґрунті стане

Русь міцно на ногах,

А супротивна хвиля

Піде по ворогах?

І ті, що нас із виру

Спасали мило так,

Самі скуштують трохи,

Який-то в мокрім смак?

А Русь на їх благання

Їм відповість одно:

"Не тратьте, браця, сили,

Спускайтеся на дно !.." [31, 140]

Автор глузує і гірко сміється як з власне сусідів України, так і з тих її "кумів", які, будучи співвітчизниками його самого, рідко простягали поетові руку допомоги, рідко не дрижали за власну благодать і не мирилися зі становищем загальної руйнівної повіні у суспільстві. Тому автор у канву твору вводить реалії, такі як "рятуйте більшу власність", "рятуйте панський лан", "рятуйте трон і вівтар" – власне всі сфери панівного прошарку, які були так званими чужими своїми, адже все та ж інтелігенція не була для рідного народу рятівною, а лишалася стороннім спостерігачем народного лиха.

Третьою співомовкою циклу є "Майстер Свирид", в якій простежується доля стосунків України й Польщі. Автор обирає оригінальну форму байки: саму фабулу вводить у середину всього твору, розриваючи так звану мораль на дві частина. Персонаж співомовки розмірковуючи над непорозуміннями двох країн, згадує приклад зі свого життя: своє нереалізоване прохання у "Попсуй-майстра" Свирида, в якого ніколи не виходило справ, за які б він не брався:

У всім, було, наш Свиридко

Переборщить мірку. [31, 141]

Завжди радо відгукуючись на прохання про допомогу, Свиридко закінчував справу із образою на ходатая. Так сталося і з персонажем байки:

"Тьху, – воркоче, – щоб тобі

Гірке, не солодке!

Вже два рази урізую,

Та й ще закоротке!" [31, 142]

У засіб порівняння подій у житті свого персонажа з майстром Свиридом, автор вирішує й характер стосунків України з Польщею. Власне авторські міркування висловлені в останніх рядках твору, вкладені у вуста оповідача:

Отак, куме, і наш лях

З русином мудрує:

Тут настопче, там уріже,

Ніде не дарує.

Тут притлумить, припече,

Заплює, зогидить,

Та ще й злий, що з тої праці

Та добра не видить.

"А най, – каже, – тую Русь

Трясця покоцюбить –

І б'ю, й печу її,

Й ще мене не любить!" [31, 142]

Комічний ефект досягається несумісним з реаліями оповідуваного висновком, в якому нелюбов до свого визискувача незрозуміла цьому здирникові, хоча абсолютно прозора з усього зазначеного. Цей оксюморон набуває ознак сатиричного освітлення, адже першочергово автор прагне не просто посміятися з політики Польщі стосовно Західної України, а й викрити цю політику, затаврувати її як нищівну експансію й агресивну люб'язність.

Співомовка "Що за диво?" своїм своєрідним семантичним наповненням з першого погляду нагадує словесний каламбур, який був специфічним засобом жанру анекдотів. Віртуозно користуючись полісемією українського слова "мете", І.Франко дотепно передає ним різні атрибути людського побуту, життєдіяльності тощо. Сатиричного звучання надають цій співомовці суто суспільні мотиви, в яких обігрується значною мірою вже метафорична насиченість слова "мести", вводяться представники різних верств громадського життя. Парадигма представників різних суспільних прошарків плавно нанизує образи покоївки, козака, жида, голодного, генералів, піхни1, клерикалів, дам, цензорів. І останнім акордом автор виходить на абстрактні образи страху і смерті, які тісно між собою пов'язані:

Страх мете юрбою,

Смерть мете косою. [31, 142]

Цією градацією досягається певне психологічне напруження, і лише останній рядок твору викликає невимушений сміх:

Лиш метелик не мете нічим [31, 142].

Відходить від жанрових рамок співомовки, яка за С.Руданським передбачала форму народної коломийки, твір "Притичина". Персонаж твору – нещасний боягуз, який, побачивши сон, звертається до матері з проханням роз'яснити його. Перша строфа твору демонструє загальний настрій персонажа, який втратив спокій. Саркастично автор демонструє причини цього неспокою:

Мамцю, мамцю, що се є?

Чи метелик, чи горобчик,

Чи рожевий, гарний хлопчик,

Мені спати не дає? [31, 143]

Проте смислова домінанта твору вміщена у наступних рядка:

Без причини я сміюсь,

Без причини гірко плачу,

Щось у млі рожевій бачу,

Всіх люблю і всіх боюсь [31, 143].

Страх, перестраховка, життя з оглядкою і постійне вишукування негараздів – ось над чим сміється автор. Це ті людські риси, проти яких І.Франко не шкодує найсильніших своїх засобів вербального впливу. Форма твору нагадує ліричну пісню, підбір зменшено-пестливих слів (мамця, серденько, садочок, рядочок) виконують сатиричну функцію, адже в контексті семантики самої співомовки вони виступають характеристиками нікчемності так званого "ліричного" героя. Відповідно, і саме оформлення (пародія на жанр ліричної пісні) підпорядковується жанру сатиричного твору, через його переінакшення автор досягає комічного ефекту – сміх над вище зазначеними рисами людини.

Центральними персонажами співомовки "Як там у небі?" стають два панотчики, які розмірковують про порядки у Царстві Небесному:

Два панотчики гарненько

Попразникували

Та й удвох собі при чарці

Ніччю розмовляли [31, 144].

Вміло автор накладає сітку суспільних взаємин, які тільки-но з'являлися в період початку ХХ століття, а також систему нових цінностей, які були пропаговані соціалістами – предтечами комуністичного ладу. Вкладаючи домінанти цієї системи у вуста панотців, автор апробовує звучання їх у представників, які щиро ці нововведення не приймають. Недаремно, в першій строфі автор зазначив їх фізичний стан після "празника". Плавно наповнюючи перебування у раю то за законами комунізму ("Те братерство, однодушність, / У якій всі люди / Зіллються в найвищу спільність, – / Ось, що в небі буде" [31, 144]), то за законами анархії ("Кождий жий собі, як хочеш, / І роби, що знаєш, / Кождий пан своєї волі, / Волю й силумаєш" [31, 145]) врешті-решт святі отці вирішують:

.Хто з нас перший світ покине,

В раї водвориться,

Має другому за три дні

У сні об'явиться

І сказати, як там в небі

І які порядки".

Погодились, поклялися

Потюпали спатки [31, 145].

Авторський висновок, вкладений у вуста одного з панотців, який потрапив у світ інший, звучить, як твердження про незбагненність законів Божого Царства простою людиною:

.Там порядки – ні по твоїй,

Ні по моїй мові,

А зовсім-зовсім інакші", –

Та й щез на тім слові [31, 146].

Комічність у цій співомовці досягається як специфікою підбору теми діалогу служителів церкви, так і безпосередньо вибором лексичних засобів в ній. Автор подає своїх персонажів у гумористичному плані. Ідейна ж спрямованість твору – простий доказ того, що жоден посередник між людиною та Богом насправді сам не має й уяви про те, що обіцяно раєм і як жити праведно. А введення насущних ідеологічних проблем, про які вже було зазначено, стає підтвердженням, що і церква не стоїть поза межами суспільного життя. Відповідно, об'єктом вирішення для панотців має бути суспільне лихо, а не проблеми "небесної канцелярії".

Loading...

 
 

Цікаве