WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Особливості психологічної мотивації поведінки персонажів у творах М.Костомарова та М.Гоголя - Реферат

Особливості психологічної мотивації поведінки персонажів у творах М.Костомарова та М.Гоголя - Реферат

Особливості психологічної мотивації поведінки персонажіву творах М.Костомарова та М.Гоголя

У сучасному літературознавстві спостерігається надзвичайний інтерес до компаративістики як порівняльно-історичного методу вивчення літературних творів вітчизняних і зарубіжних письменників. При цьому береться до уваги той факт, що кожен митець водночас зі своїми індивідуальними рисами має спільні світоглядні позиції з іншими письменниками, представниками певної епохи, течії або напряму, оскільки, як відомо, всі свої думки майстри слова завжди реалізують у творчості.

Тому цікавим є осмислення психології діяльності персонажів двох історичних творів, повісті "Тарас Бульба" М.Гоголя і драми "Сава Чалий" М.Костомарова, що проявляється у співвідношенні двох протилежних за змістом філософських категорій – "почуття" і "обов'язок", з позицій теорії психоаналізу З.Фройда, зокрема вчення про трирівневу структуру психіки, задля вияву особливостей моделювання авторами характерів головних дійових осіб відповідно до своїх власних думок, почуттів і переживань, пов'язаних із неможливістю їхньої реалізації у житті митців.

Сам М.Гоголь дуже часто любив повторювати, що він "позбувався своїх власних вад, наділяючи ними своїх героїв" [1, 50]. Це, в свою чергу, є підтвердженням одного з принципів психоаналізу. Так, Ю.Крістева структурує психологію творчого процесу як формотворчу відразу від "злобуття" (морального, політичного, стилістичного", катарсис і творчий екстаз, що трансформують відразу в естетичну насолоду – "радість тексту".

"Література виконує психотерапевтичну функцію, закладену в давній магії: зображуючи потворне, жахливе, вона замовляє зло. Естетико-терапевтична функція такої літератури пов'язана з її здатністю пом'якшувати "Над-Я" (моральну "батьківську" інстанцію, за З.Фройдом), зображуючи аморальне, потворне у мовній ігровій стихії: завдяки пластичності образів жахливе продуктивно сублімується, психічна структура перестає бути застиглою, динамізується, входить у процес творчої трансформації", – стверджувалаН.Зборовська [4, 282-283].

Доцільною є думка Ю.Покальчука, який зауважив, що Андрій Бульба є прототипом самого М.Гоголя, який у зраді цього персонажа бачить свій власний гріх як письменника перед своїм батьком, відомим тогочасним драматургом – В.Гоголем, який засуджував відступництво сина від рідної мови та культури [8, 53]. Так, підхід до вивчення творів українських класиків з точки зору психоаналізу є дещо новим в нашому літературознавстві, у чому актуальність дослідження.

Отже, в основі порівняння творів – порушення споконвічної проблеми діалектики двох філософських категорій – "почуття" і "обов'язок", з якими тісно пов'язана тема громадянського обов'язку та любові до дітей, яка у М.Гоголя вилилась у дітовбивство (перемога обов'язку), а у М.Костомарова – у помилування (домінування почуттів). Вона є спільною для багатьох світових культур різних епох. Варто лише згадати античну міфологію як джерело більшості літературних образів і своєрідних моделей психологічної поведінки, зокрема свідоме знищення своїх дітей Кроносом, зречення Лаєм свого сина Едіпа, заради врятування власного життя. Так, обидва персонажі керувалися тільки особистим егоїзмом. Думається, поведінка Лая та Кроноса співмірна з діями Тараса Бульби щодо свого сина Андрія.

Глибшому дослідженню поведінки представників двох поколінь, Тарас – Петро таАндрій – Сава, прислужиться теорія психоаналізу З.Фройда.

Як відомо, З.Фройд виділяв триступеневу структуру людської психіки: "Воно" ("Ід") – первинна субстанція підсвідомого, що складається з вроджених аморальних і антисоціальних інстинктів; "Я" ("Его") – інстанція, що повинна задовольнити вимоги "Воно" ("Ід"), контролюючи їх; "Над-я" ("Супер-его") – джерело моральних і релігійних почуттів, які виникають у ранньому дитинстві на основі засвоєних дитиною соціальних і моральних норм поведінки [9, 23]. При цьому "Я" покликано примирити "Воно" та "Над-я", які знаходяться у стані споконвічної антагоністичної боротьби, оскільки саме усталені моделі поведінки у суспільстві (культура) "Супер-его" заважають людині виявити свою власну сутність, що полягає у реалізації підсвідомих інстинктів категорії "Воно", зокрема сексуального ("Лібідо") та природного інстинкту самозбереження [9, 18].

Доцільним було б детально проаналізувати поведінку, як вияв внутрішньої сутності кожного з персонажів окремо, намагаючись паралельно співставляти особливості їхньої психіки.

Традиційною тезою, усталеною у літературознавстві, є та, що Тарас Бульба вважається позитивним героєм, палким патріотом України. Так, О.Кучеренко, захоплюючись цією постаттю, зазначала, що він, "не скоряючись ворогу, гине з вірою у перемогу своїх бойових побратимів. У цьому і полягає сила і цільність характеру старого козака, в якому втілились кращі риси провідних тогочасних ватажків селянсько-козацьких рухів на Україні" [6, 8]. Частково погоджуємося з подібним трактуванням героя як патріота, але вважаємо його неповним, оскільки тут зовсім не береться до уваги негативний вчинок Тараса Бульби (вбивство власного сина) з точки зору моралі та християнства. Саме тому, на наш погляд, неправомірно говорити про "цілісність" характеру цього персонажа, який, з одного боку, постає як герой-захисник рідної землі, а з іншого – як великий грішник, який скоїв страшний злочин (вбив рідну дитину). Спробуємо розібратися в такому амбівалентному характері Тараса Бульби, дослідивши його психіку.

Передусім необхідно виділити основні риси характеру Тараса, які найкраще можуть репрезентувати його внутрішнє єство. Так, з усією впевненістю Тараса Бульбу можна назвати жорсткою і впертою людиною, що проявляється у його ставленні до своєї жінки: " – Полно, полно выть, старуха! Козак не на то, чтобы возиться с бабами." [3, 33]. Крім цього, йому властива егоїстичність, яка виявляється у його участі у війні. Так, він збирається їхати на Січ не стільки з якихось патріотичних міркувань (повна відсутність у тексті будь-яких згадок про страждання українського народу, про віру), а скільки з прагнення задовольнити своє бажання участі у боротьбі та "охрестити" своїх синів у бою, які ще жодного разу не були на війні. У цьому випадку Тарасом Бульбою керує підсвідомий інстинкт Танатоса – особливий потяг до смерті, до знищення усіх інших, який проявляється у зовнішній агресивності [9, 22]. Це можна легко простежити у загальній поведінці Тараса: "На кого врага мы можем здесь высидеть? На что нам эта хата? К чему нам все это? На что эти горшки? – Сказавши это, он начал колотить и швырять горшки и фляжки" [3, 34]. Подібні дії Тараса Бульби, з психологічної точки зору, можна назвати своєрідною сублімацією, коли за відсутності прямого об'єкта агресії (в нашому випадку ворогів) уся енергія спрямовується на його замінники, предмет, що знаходиться поряд (горшки). Крім агресивного інстинкту персонаж характеризується й досить свідомим егоїстичним мотивом – прагненням вихвалитися перед товаришами своїми синами: "Тепер он тешил себя заранее мыслью, как он явится с двумя сыновьями на Сечь и скажет: "Вот посмотрите, каких я молодцев привел вам..." [3, 36]. Думається, що саме підсвідоме егоїстичне бажання слави є причиною покарання Тарасом Андрія, на якого той покладав великі надії, сподіваючись, що у майбутньому він стане славним лицарем своєї вітчизни і прославить не тільки себе, а й підніме авторитет батька в очах козаків. Звичайно, Андрієва зрада викликала сором Тараса Бульби перед товариством і незадоволення його егоїстичного прагнення бути одним із кращих, виділитися з колективу і здобути велику пошану з боку останнього, що призвело до стресу, супроводжуваного виявом агресії з реалізацією у насильницькій поведінці (вбивство сина). Доказом цього є теорія несвідомого З.Фройда, який вважав, що згнічені сексуальні бажання часто стають причиною злочину.

Порівняння Тараса Бульби з Петром Чалим викликає питання: чому останній не вчинив як Тарас і вибачив сина, надаючи йому можливість виправитися? Відповідь криється у християнстві, зокрема у релігійності Петра й антихристиянській поведінці Тараса, який, вважаючи себе справжньою набожною людиною, чинив всупереч Святому Письму. І це не випадково, адже Тарас Бульба навіть не здогадується, що інстинкт смерті поступово захоплює його "Я", витісняючи релігійну мораль "Над-я". З особливою силою це проявляється наприкінці твору, коли навіть товариші Тараса помічають його агресивність: "Даже самим козакам казалось черезмерною его безпощадная свирепость и жестокость" [3, 138]. Така агресія викликана не мотивом відплати за наругу над вірою, а, як справедливо зазначив Ю.Барабаш: "Верх бере помста суто особиста, кровна, родова, за зло відплачується злом, і то багатократним, за муки такими самими й більшими муками" [2, 155]. Лють Тараса Бульби пов'язана з остаточним крахом його підсвідомих мрій, бо вмирає його остання надія – син Остап.

Отже, осмислюючи поведінку Тараса можна визначити його життєву настанову: брати – ті, хто дотримуються його поглядів, а всі інші – вороги, яких треба знищувати. На жаль, до числа останніх потрапив і Андрій.

Думається, що повага до товариства, патріотизм – дуже добрі якості людини-громадянина, але все повинно знати свою межу; її переступив Тарас Бульба, вдаючись до так званого "товариського фанатизму" – безрозсудної одержимості національною ідеєю, нагадуючи у такий спосіб людину-машину, яка найкраще застосовується під час війни і може принести багато користі своїй державі, але водночас її головним недоліком є те, що вона позбавлена будь-яких власне людських почуттів, її мозок ніби запрограмований вбивати усіх, хто суперечить загальнодержавній ідеї, не замислюючись навіть над такими святими поняттями, як сім'я, діти. Так, на нашу думку, М.Гоголь торкається однієї з глобальних сучасних проблем – проблеми антигуманної поведінки так званих "людей-роботів", для яких немає нічого святого, які не шанують своїх рідних і не дотримуються традиційних і загальноприйнятих норм християнської моралі.

Зовсім інший характер має Петро Чалий, який, на відміну від Тараса Бульби, упродовж усього твору постає тверезо мислячою людиною, що повністю усвідомлює свої вчинки і може керувати ними, в чому йому допомагає релігійна мораль із пропагандою ідеї стримування своїх пристрастей та емоцій. Петро постає справжнім християнином, який не тільки знає Святе Письмо, а й намагається жити згідно з його вимогами. Відповідно до цього і мета участі його у війні підпорядковується християнству та позбавлена будь-яких егоїстичних прагнень: "Яка тепер веселость, панове братці, коли того й гляди, що проклятий католик за гирю зачепить" [5, 167]. Крім цього, у Петровому монолозі дуже часто простежується згадування Бога, на якого чоловік покладає усі надії: "Біг дав, усі переплинули" [5, 168]. Звичайно, ця риса чужа Тарасу (в його словниковому запасі немає жодного слова, пов'язаного з вірою в Бога), жорстокість якого повністю перекреслює його участь у боротьбі за віру, і при цьому не врятовує навіть відчайдушна любов до товариства, яка набуває не стільки релігійного, а скільки тваринного відношення (Тарас відіграє роль хижого звіра, ватажка своєї зграї – козацької громади). Звичайно, Петро теж виступає палким патріотом, але його ставлення до козаків не набуває фанатизму, ладного призвести до агресивної поведінки.

Loading...

 
 

Цікаве