WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Ідеї та естетика просвітництва у прозі Г.Ф.Квітки-Основ’яненка - Реферат

Ідеї та естетика просвітництва у прозі Г.Ф.Квітки-Основ’яненка - Реферат

Суб'єктивне, суто для Г.Квітки-Основ'яненка характерне сприйняття дійсності єдналося у його прозі з філософією Просвітництва, яка вимагала високої мети виховання людини через слово. Саме тому так хвилювався письменник щодо наслідків впливу своїх творів на читачів. Так, коли було надруковано "Харьковскую Ганнусю", в листі до М.Погодіна він писав: " Рассказавший мне о правилах американского дуэля после уже сказал, что это между благоразумными военными хранится в большом секрете и ежели бы о сих правилах узнала молодежь, то бы половина армии сделалась самоубийцами. Я ночи не спал, пока не получил книжки, -- все боялся, чтобы не сделаться учителем великого греха" [4, 200]. Саме цим пояснюється прямий дидактизм його творчості.

Просвітителі, розмірковуючи про красу та історизм художньої творчості, ставили питання про співвідношення природи та її наслідування. Дідро зазначав, що "все правдиве – природне, але не все, що природне, правдиве" [2, 123]. Цю складність співвідношення мистецтва і правди відчував і Г. Квітка, який не був рабом копії з натури, а дійсно створив свій власний метод. У своїх повістях письменник зобразив найхарактерніше, типове, що і є ознакою реалізму. Палкий шанувальник творчості Г.Квітки-Основ'яненка П.Куліш називав того народним письменником саме тому, що його твори "украсили бы любую литературу – по верности живописи с натуры и глубине сердечного чувства" [7, 479].

"Салдацьким патретом" Г.Квітка, за влучним виразом С.Єфремова, переродився на Основ'яненка – письменника українського, який, хоча і вдається до латинських "побрехеньок", але розказує їх українською мовою. Цей твір Г.Квітка-Основ'яненко написав з певною метою, яку він неодноразово висловлював у листах, статтях, художніх творах, -- "остановить рецензентов толковать о незнакомом для них" [4,166]. Це стосується як творів самого письменника, так і української літератури взагалі. Так, у лист від 25 жовтня 1841 року до редактора "Отечественных записок" А.О.Краєвського щодо рецензії В.Бєлінского на альманах "Ластівка" Г.Квітка підкреслює: "Мы просили бы рецензентов оставить нас в покое, а заниматься разбором своих, "Салдацький патрет" намекал им о том, но они, за незнанием языка, пропустили без внимания" [4, 323]. Таким чином письменник повертається до думки, що кожна людина має займатися тією справою, яку добре знає, а не вважати себе "паном Усезнаєм", бо інакше дивись, попереджає він, "щоб не було з тобою того, що з Терешком-шевцем" [4, 173]. Пізніше І.Франко підкреслював, що "Гострий дотеп", "сльозами проблискуючий сміх" українського народу "сплодив знамениті Квітчині повісті: "Салдацький патрет", "Конотопську відьму" і другі" [12, 81].

На особливості національного характеру звертали увагу просвітителі, зокрема Дідро, Руссо, Монтеск'є. Однак для Г.Квітки-Основ'яненка цей твір був не просто приводом представити українську народну вдачу. У "Салдацькому патреті" він стверджує просвітительську ідею рівності всіх народів. Дидактизм автора тут завуальований, авторське ставлення до цієї проблеми не набуває вигляду моральних сентенцій, які характерні для його сентиментально-реалістичних творів, воно висловлюється тільки через через емоційно забарвлені речення або оклики.

Починаючи з "Салдацького патрета" та "Марусі", Г.Квітка-Основ'яненко дотримується характерної для просвітителів вірності детелей, точності, конкретносі у зображенні героїв для виявлення їхньої особистості. Проте Г.Квітка-просвітитель, милуючись народом, не приймає його забобонності, легковірності, що засвідчують епізоди вибору місця для торгівля Явдохою Колупайчихою, купівлі-продажу кобили тощо. Докладно та з іронією розповідає автор про "козацькі" звичаї українців.

"Салдацький патрет" -- програмний твір, бо автор тут у художній формі висловлював своє письменницьке кредо: "Пиши з натури". Письменник розповідає про те, що "скусний маляр" Кузьма Трохимович змалював кобилу отця Микити так живо, що навіть одурив його. Коли треба було змалювати "правдивого солдата", художник вирішив перевірити ефект на ярмарку, де і побачили на картині служивого, що і живий не буде такий гидкий, як намальований. Таким чином Г.Квітка-Основ'яненко (свідомо чи підсвідомо) зауважує, що між правдою життя і правдою мистецтва існує різниця. Тут він близький до просвітительської естетики, зокрема до поглядів Дідро, який підкреслював: "не можна наслідувати природу і правду надто точно, Існують межі, яких не можна переступити" [2, 89]. Розмірковуючи про співвідношення мистецтва та життя, французький просвітитель наводить численні приклади та стверджує, що художній твір – це наслідок доброї погодженості, гармонії, яку запроваджує художник, переносячи певне явище на полотно чи на сцену. Руссо у романі "Юлія, або Нова Елоїза" нагадує, що до Природи – ідеалу просвітителів – твір мистецтва наближає не абсолютно точна передача зовнішньої подібності, а ілюзія правдивості, життєвості. Так, у двадцять п'ятому листі другої частини твору Сен-Прьо аналізує портрет Юлії. Він бачить на полотні красиву дівчину, дуже подібну до його коханої, але це не Юлія, бо вітсутні правдиві деталі, та невловима краса, гармонія, грація, які й роблять героїню індивідуальністю: "Ах, наскільки твій портрет був би кращим, коли б я міг віднайти такий засіб, щоб показати душу твою разом з лицем та заодно зобразити твою скромність та твою красу!" [11, 243]. Мотив такої ілюзії і присутній у "Салдацькому патреті" Г.Квітки-Основ'яненка.

Літературно-естетичні погляди та проза Квітки-Основ'яненка розвивалися в контексті просвітительської естетики, що доводить постановка та творче розв'язання ним питань про прекрасне, правдиве, ідеальне, трагічне, комічне, місце і роль мистецтва в житті людини, ствердження переваги розуму над почуттям, дидактизму як однієї з функцій літератури. Поглиблений аналіз трагічного у прозі Квітки може становити перспективу подальших досліджень.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Вольтер. Кандид, или Оптимизм // Философские повести. Орлеанская девственница. – Л.: Худож. лит., 1988. – С.82-150.

  2. Дидро Д. Эстетика и литературная критика. – М.: Худож. лит., 1980. – 634 с.

  3. Кант Э. Сочинения: В 6 т. – М.: Мысль, 1966. – Т.6. – 352 с.

  4. Квітка-Основ'яненко Г.Ф. Листи // Зібр. тв.: У 7 т. – К.: Наук. думка, 1981. – Т.7. – С.163-360.

  5. Квітка-Основ'яненко Г.Ф. Мемуары Евстратия Мякушкина // Зібр. тв.: У 7 т. – К.: Наук. думка, 1981. – С.379-417.

  6. Кристева Ю. Бахтин, слово, диалог и роман // Вестник Московского университета. Серия 9. Филология. – 1995. – №1. – С.97-124.

  7. Куліш П. Взгляд на малороссийскую словесность по случаю выхода в свет книги "Народні оповідання" Марка Вовчка // Зібр. тв.: У 2 т. – К.: Дніпро, 1989. – Т.2. – С.458-486.

  8. Лессинг Г.Э. Гамбургская драматургия. – М. – Л.: Academia, 1936. – 375 с.

  9. Петров Н.И. Очерки истории украинской литературы ХІХ столетия. – К., 1884. – 318 с.

  10. Руссо Ж.-Ж. Размышления о науках и искусcтвах // Избр. соч.: В 3 т. – М.: Гослитиздат, 1961. – Т.1. – С.41-64.

  11. Руссо Ж.-Ж. Юлия, или Новая Элоиза // Избр. соч.: В 3 т. – М.: Гослитиздат, 1961. – Т.2. – С.13-726.

  12. Франко І. Українсько-руська (малоруська) література // Зібр. тв.: У 50 т. – К.: Наук. думка, 1984. – Т.41. – С.74-100.

  13. Франко І. "У нас нема літератури!" // Зібр. тв.: У 50 т. – К.: Наук. думка, 1980. – Т.17. – С.43-46.

  14. Яценко М. Просвітительський реалізм // Історія української літератури ХІХ століття: У 3 кн. – К.: Либідь, 1995. – Кн.1. – С.91-137.

Loading...

 
 

Цікаве