WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Український щоденник доби бароко: Дмитро Туптало та Йоасаф Горленко` - Реферат

Український щоденник доби бароко: Дмитро Туптало та Йоасаф Горленко` - Реферат

Аналогічну ситуацію спостерігаємо і в історії щоденника Дмитра Туптала: коли Святитель отримав наказ їхати до Ростова, перериваються автобіографічні записи. У виданні 1800 р. власне щоденник Туптала закінчується записом 1703 р. Але І.Шляпкін наводить і продовження, де автор кількома словами описує події 1704 – 1708 рр., що свідчить про глибоку психологічну травму у зв'язку з переїздом на чужину. Наприклад, під 1706, 1707, 1708 роками маємо лише коротенькі записи. Звичайно, це одразу ж наштовхує на думку, що українцям-подвижникам було важко творити на чужині, тому вони навіть відмовляються від особистих записок.

Характер звернення Квітки до щоденникових записів Горленка різний: це можуть бути прямі цитати з записів, переказ деяких моментів з посиланням на джерело або використання їх без прямої вказівки на щоденник. Ймовірно, що скрупульозний опис діянь і церковних підвищень подвижника з акцентом на достовірності (як доказ – примітки-посилання з точними датами) є матеріалом щоденника. Треба відзначити, що ці моменти, як і в "Діаріуші" Туптала, описано сухо, беземоційно і констатативно. Хоча незважаючи на це, часто одне-єдине добре слово благословення чи фраза (в "Діаріуші" Туптала) дають змогу оцінити ставлення святителя до тієї чи іншої події. Загалом творчість Дмитра Туптала – барокова спадщина української літератури. "Діаріуш" не став винятком, хоча тут можна говорити лише про риси барокової культури, бо твору не вистачає потрібної для цього художності. І все ж щоденник Д.Туптала не обмежений суто реалістичними нотатками про історичні події національного і особистого характеру. Хоча на думку А.Макарова, людина Бароко "вчиться мислити двома мовами: чіткими логічними означеннями науки й багатозначними образами, алегоріями і символами мистецтва" [8, 62], а отже таке поєднання є органічною особливістю бароко. Бароко позначилося і на вірі в доленосність певних явищ природи, вірі у провидіння і знамення, а також занурення у власну психологію.

Чуда або видіння – найяскравіший художній момент обох щоденників, свідчення впливу культури та свідомості бароко. Людина бароко вірить у можливість подолання суперечностей, закладених в духовній природі, яка може бути змінена шляхом дива, "другого духовного народження" [8, 18]. Композиція "Діаріуша" Туптала зазнає відчутних видозмін, коли автор подає опис чуд святих, що з'являлися йому уві сні. Таких видінь у творі три. Але якщо порівняти їх з чудами, описаними у книжці Туптала "Чуда Пресвятої і Преблагословенної Діви Марії...", то їх опис є відмінним. Так, І.Огієнко відзначає, що у цьому творі чуда мали4 складові частини:

  1. саме чудо;

  2. "бесіда на це чудо";

  3. відповідна мораль на нього;

  4. подібне чудо в інших краях [9, 256].

Чуда ж у "Діаріуші" побудовані за іншим принципом, що зумовлено вимогами жанру щоденника про запис суб'єктивних вражень автора, а саме – за яких умов відбувалося, зміст і особисті переживання; роздуми автора над ним і тим, який зв'язок може мати це диво безпосередньо з його свідомістю і діяльністю.

Опис видінь Горленка представлений у формі цитати з його записів. Квітка, ймовірно, намагається вихопити лише психологічно яскраві моменти щоденника. В контексті житія – два оніричних видіння. Від самого початку виникнення видіння як жанру і як художнього прийому, воно мало відносно постійну структуру і героя-оповідача, візіонера, який, як авторитетна і благочестива людина, міг удостоїтися подібного у стані сновидіння абогалюцинацій [1, 123-124]. Видінням Йоасафа Горленка, на відміну від традиційної схеми, притаманний індивідуальний та особистий характер. Наведемо традиційну схему видіння:

  1. моління візіонера, після якого той засинає;

  2. поява вищих сил, що повідомляють одкровення;

  3. переляк візіонера;

  4. тлумачення смислу одкровення;

  5. наказ розповісти людям побачене [1, 124].

Видіння Горленка відповідають схемі дуже умовно. У видіннях, що приходять у хворобах, святитель вбачає божу допомогу, пророцтво службового росту, благословення і спасіння; такі видіння, позбавлені традиційних моментів сюжету, є психологічно важливі для розкриття переживань Горленка. Сам герой не намагається тлумачити слова святого Афанасія, який щоразу являється йому, проте вступає з ним в розмову, що вносить у видіння елемент діалогічності. Можемо висловити припущення про можливе знайомство Іллі Квітки з щоденником Туптала, змістову близькість видінь подвижників та намір вибудувати житіє Горленка за певною аналогією до автобіографічних записів Туптала, представити Святителя якомога достойніше.

Політичне життя України теж не залишається поза увагою творців щоденників. Туптало довгий час був гетьманським проповідником (І.Самойловича та І.Мазепи), а тому мусив бути в курсі політичних актів на Україні. Перша поїздка Горленка до Росії мала благородну мету: потрібні були гроші для втілення в життя великої мрії Святителя – будівництва церков. Ця поїздка, і взагалі все, що пов'язане з країною, яка розлучила Горленка з батьківщиною, не згадане жодним лихим словом. В "Діаріуші" ж Туптала знаходимо подібний матеріал. Один з кульмінаційних моментів твору – епізод поїздки Туптала і Мазепи до Москви. Картина страшних тортур знатних осіб за бунт вражає Святителя, і ніщо, навіть благословіння Петра І на писання житій, не може виправдати Москву. "Господи поспѣши!" [3, 387], – просить він, від'їжджаючи з Росії. Житіє Йоасафа Горленка на половину композиційно складається з історій-новел, в яких подвижник намагається виправити важку ситуацію в духовенстві Росії. Як і Туптало в Ростові, Горленко в Білгородській єпархії стикається з темнотою і недостойністю священнослужителів, хабарництвом, лінню, недостатньою кількістю духовних учбових закладів. І це стосується не лише духовенства, а й простих людей. Тому композиційно маємо в житії чотири історії, перші дві стосуються виправлення священнослужителів, інші – звичайного люду, в різних ситуаціях Горленко виявляє суворість, принциповість, об'єктивність, часто бере на себе роль правозахисника.

Тягарем стає для Туптала суспільне життя. Тема зовнішньої-внутрішньої діяльності людини у світі виразно звучить в цьому контексті. Так С.Йосипенко стверджує, що Туптало розвивав традиційне для української філософської культури вчення про двонатурність людини, проте воно зводилося не до душі і тіла, а до подвійності у діяльності, яка може бути зовнішньою, тобто спрямованою на світ, та внутрішньою – спрямованою на саму себе [4, 20]. Саме це зовнішнє і внутрішнє борються в ньому, і конфлікт вирішується на користь внутрішнього, але суспільні обставини змушують знов і знов віддаватися соціуму. Туптало завжди спокійно сприймає нові призначення, проте підкреслює, що це не поклик його душі, а вказівка влади. Суспільні обов'язки були для Туптала тягарем, йому доводилося поєднувати їх з бажаною творчою діяльністю, хоча необхідною умовою її була самотність і тиша. Туптало не радів навіть своїм найвищим посадам – Тобольського і Ростовського Митрополита, "не радів, бо добре знав, що єпископство – це найтяжчий тягар, якого Господь кладе на плечілюдини!" [3, 316]. В 1691 році Тупталу вдалося втекти від соціуму і спокійно віддатися праці над своїм всежиттєвим задумом: "Тогожъ году, въ осени соорудилъ я себѣ келію новую въ пустынѣ для спокойнѣйшаго писанія житій святыхъ" [3, 395].

Вся діяльність українського подвижника Йоасафа Горленка на чужій землі сприймається Квіткою не як трагедія, а як вияв божого провидіння, потреби, служіння. Це виявляється в описі його численних діянь в контексті новел. Квітка порівнює діяльність Горленка в темній Росії з біблійним образом пастиря і отари, згадуючи слова апостола Павла. Монахиня Таїсія наводить у своєму ще дві історії, яких немає в житії Квітки [12, 727-728]. Співпадіння змісту інших новел-притч дає змогу говорити про використання авторами однакових джерел і їх достовірність. Останні роки життя подвижника, овіяні мотивом передчуття смерті і бажанням востаннє відвідати Україну, померти там. Схожий мотив знаходимо і в "Діаріуші" Туптала. Дар ясновидіння перед смертю, мотив нетлінності тіла та чуда біля тіла святого – цілком в дусі житійної та барокової традиції. Як і Туптало, Горленко не накопичував гроші і майно, після їх смерті не було знайдено жодних багатств, а це – свідчення моральної чистоти і вірності подвижників своїй справі, добру, яке несла українська культура і світогляд темній російській церкві.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Гладкова О.В. Видение // Литературная энциклопедия терминов и понятий / Под ред. А.Н.Николюкина. – М.: НПК "Интелвак", 2003. – Стлб.123-124.

  2. Гладкова О.В. Житие // Литературная энциклопедия терминов и понятий / Под ред. А.Н.Николюкина. – М.: НПК "Интелвак", 2003. – Стлб.267-269.

  3. Дневные записки святаго Димитрия Митрополита Ростовскаго съ собственноручно писанной имъ книги (а), къ Кіевопечерской книгохранительницъ принадлежащей, списанныя. – М., 1781. – 426 с.

  4. Йосипенко С.Л. Етичне вчення Д.С.Туптала (св. Димитрія, митрополита Ростовського) в контексті української духовної традиції. Автореф... – К., 1996 – 27 с.

  5. Ключевский В.О. Древнерусские жития святых как исторический источник. – М.: Наука, 1988. – 512 с.

  6. Краткая литературная энциклопедия: В 2 т. / Гл. ред. А.А.Сурков. – М.: Сов. энциклопедия, 1964. – Т.2. – 1127 стлб.

  7. Лихачев Д.С. Человек в литературе древней Руси. – М.: Наука, 1970. – 180 с.

  8. Макаров А. Світло українського бароко. – К.: Мистецтво, 1994. – 288 с.

  9. Митрополит Іларіон (Іван Огієнко). Життєписи великих українців. – К.: Либідь, 1999. – 672 с.

  10. Плигузов А.И., Янин В.Л. Послесловие // Ключевский В.О. Древнерусские жития святых как исторический источник. – М.: Наука, 1988. – С.1-14.

  11. Рукопись 1791 года Ильи Ивановича Квитки. Житіе преосвященнаго епископа Бѣлоградскаго Йоасафа Горленка, изъ собственноручныхъ его записок и достовѣрныхъ показаній // Святитель Йоасафъ Горленко, епископъ Бѣлгородский и Обоянский (1705–1754). Матеріалы для біографіи, собранные и изданные Князем Н.Д.Жеваховымъ. – Том 1,Часть III. – Кіевъ, 1909. – С.252-278.

  12. Русские святые: 1000 лет русской святости / Жития собрала монахиня Таисия (Татиана Георгиевна Карцева ). – СПб: Азбука, 2000. – С.723-739.

  13. Соболь В.О. Пам'ятна книга Дмитра Туптала. – Варшава, 2004. – 217 с.

  14. Соболь В. Щоденники Дмитра Туптала та Йоасафа Горленка в контексті європейської традиції // SLAVIA ORIENTALIS. – Tom LIII. – NR 3. – ROK 2004. – С.446-452.

  15. Чижевський Д. Історія української літератури (від початків до доби реалізму). – Тернопіль: Феміна, 1994. – 480 с.

  16. Hernas Crestaw. Literatura baroku. – Warszawa, 1999. – 331 s.

Loading...

 
 

Цікаве