WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Український щоденник доби бароко: Дмитро Туптало та Йоасаф Горленко` - Реферат

Український щоденник доби бароко: Дмитро Туптало та Йоасаф Горленко` - Реферат

Український щоденник доби бароко: Дмитро Туптало та Йоасаф Горленко

Постаті Дмитра Туптала та Йоасафа Горленка, життя і діяльність яких припадає на XVII – XVIII ст., і сьогодні зараховуються авторитетними виданнями до російського культурного простору. Підстава для цього – трагічне життя подвижників, яких доля занесла на чужину. Обидва українці за походженням, вони змушені були працювати на російській землі: Туптало – в Ростовській єпархії, Горленко – в Білгородській. На сьогодні маємо велику кількість українських, російських та іноземних досліджень, які торкаються питання спадщини подвижників, проте щоденники, які залишив кожен зі Святителів, науковці лише згадують, хоча саме їх аналіз – шлях до відкриття невідомих сторінок біографій авторів, з'ясування і виправлення тих численних помилок, що були допущені дослідниками їх життя і здобутків, а головне те, що вони є невичерпним джерелом розкриття творчої індивідуальності Туптала і Горленка.

Творчий здобуток Дмитра Туптала цікавить широке коло науковців. Перші розвідки з цієї теми належать І.Шляпкіну, О.Державіну, далі – дослідження М.Костомарова, І.Огієнка, М.Возняка, С.Йосипенка, В.Нічика, Л.Янковської, Дж.Броджі-Беркоф та багатьох інших (інформація довідників, релігійних і художніх джерел). Інша справа зі спадком І.Горленка. Актуальність дослідження його життя і творчості обумовлена недостатньою кількістю уваги сучасного літературознавства до цієї сторінки давньої літератури. Фактично маємо два ґрунтовних дослідження початку XX століття:

  1. Святитель Йоасафъ Горленко, епископъ Бѣлгородский и Обоянский (1705–1754). Матеріалы для біографіи, собранные и изданные Князем Н.Д.Жеваховымъ. – Том 1, Часть III. – Кіевъ, 1909;

  2. А.Лебедевъ, Йоасафъ Горленко, епископъ Бѣлгородскій и Обоянскій (С 2 іюня 1748 года до 10 декабря 1754 года), Харьковъ, 1900.

Сучасні джерела обмежені короткими відомостями у довідниках. В будь-якому разі – щоденники святителів не були предметом спеціального вивчення. На сучасному етапі треба відзначити величезну заслугу В.Соболь, яка ґрунтовно дослідила щоденники обох подвижників у численних студіях, що стали основою і поштовхом до подальшого осмислення цієї проблеми.

Розгляд жанрової специфіки досліджуваних щоденників або діаріушів давньої літератури видається цікавим з погляду його невідповідності традиційному розумінню особливостей такого жанру та виняткового значення цих творів на шляху розвитку щоденників. Зародки діаріушу на Україні відносять вже до Середньовіччя. Д.Чижевський зазначає про меншу відомість цього жанру за часів бароко і аргументує це "занадто помітним духовним забарвленням освічених верств на Україні та зі слабістю суто літературних світських інтересів" [15, 281]. Подібну думку спростовує В.Соболь, згадуючи про існування численних пам'яток такого роду, які не збереглися, проте згадуються літописцями (щоденники Самійла Зорки, Семена Окольського) [13, 56]. Чеслав Гернас, який дослідив значну кількість польських діаріушевих творів барокового періоду, зауважив, що пізнє бароко було добою розквіту історіографії, а діаріуш був приватною нотаткою, непризначеною до друку; яка не підлягала цензурі, існувала і розвивалася поза контрольованою сферою письменництва [16, 269].

Щоденники давнього письменства мають власну специфіку. Іоасаф Горленко прийшов у світ, коли вже завершував своє життя і діяльність Дмитро Туптало, проте в їх автобіографіях – багато моментів, які перегукуються, що зумовлено як подібною історичною ситуацією, суголосністю життєвих доль (походження зі шляхетних сімей, навчання в Києво-Могилянській академії, подвижницька діяльність, "заслання" до Росії, праця на чужині), так і однаковим національним світовідчуттям, яке відбилося в аналогії у звучанні тем, думок, у моральних засадах українських подвижників. Кожен зі щоденників – індивідуальний світ, неповторна доля, проте помітні і суголосні мотиви.

Щоденник Дмитра Туптала не вкладається в рамки загальноприйнятого розуміння специфіки цього жанру, оскільки дослідники зазначають про традиційну фіксацію матеріалу суголосно пережитим подіям. Але навпаки, особливістю записів подвижника є ретроспективність. Автор не робить щоденних записів, а часто повертається до певних подій свого життя з метою не забути. Тому часто його щоденник сприймається як такий, що ведеться для практичних цілей. І.Огієнко виділяє "Діаріуш" Дмитра Туптала з-посеред його праць історичних" поряд з "житіями святих", "працями моральними, богословськими" та проповідями [9, 330]. Щоденник не об'єднаний єдиним сюжетом чи спільним ідейним задумом. Проте можна виділити певні стрижні, які надають творові цільності і завершеності. Наприклад, такою об'єднуючою ланкою виступає подана в щоденнику історія створення житій "Четьїх Міней". "Діаріуш" Туптала зазнав впливу літописної традиції. Його щоденник багато в чому нагадує своєрідний літопис церковного життя XVII ст. на Україні, хоча, звичайно, з перевагою автобіографічних елементів. Певну композиційну частину діаріуша складають листи, через що твір часто набуває епістолярного характеру. Безумовно, відчутний і вплив жанру молитви, оскільки характер оповіді подекуди набуває її ознак. Наприклад, Туптало хвилюється перед початком нової праці в Батуринському монастирі: "Дай Боже чась добрый! Боже, въ помощь мою вонми! Преблагословенная Дѣво, благослови начало!" [3, 371].

Письмова спадщина Горленка невелика. Дослідники згадують автобіографію, кілька творів ("Брань честных седми добродѣтелей з седми грѣхами смертными", "Слово...") та листи. Автобіографія Йоасафа Горленка доступна нам лише уривками як частина "Житія преосвященного єпископа Бѣлоградскаго Йоасафа Горленка, изъ собственноручныхъ его записокъ и достовѣрныхъ показаній" 1791 року, написаного Іллею Квіткою, сином сестри святого по матері. Тому при аналізі щоденникових записів зважаємо на своєрідний жанровий контекст – житійний. Житіє, як одне з найдавніших агіографічних жанрів української літератури, зазнало відчутних видозмін протягом часу. Перед нами – житіє XVIII століття, як результат поступової еволюції жанру у напрямку звільнення від канону (зокрема, тяжіння до художньої дедукції або підведення життєвих явищ під єдиний норматив) до індивідуального художнього підходу, в чому сходяться думки істориків давньої літератури [10, 12]. Постійна апеляція Квітки до матеріалів автобіографії Святителя видається новаторською, адже саме цей період відкриває для літератури цінність людської особистості, зокрема авторської, та авторитет авторського тексту [7, 146]. Автор житія Йоасафа Горленка майстерно зображує подвижника як неповторну і неординарну людину, і в той же час можемо віднайти численну кількість моментів, в яких наслідується загальний канон житія, в чому, слід за В.Ключевським, можемо вбачати поєднання літературного та історичного елементів [5, 358]. Квітка дотримується, наприклад, таких класичних житійних законів:

  1. зображення подвигу віри, що звершується історичною особою, в даному випадку, подвигом стає все життя святого (відповідно, жанровий різновид житія ― житіє-біос, або умовно мартірій [2, 268]);

  2. виникнення проблеми вибору героя між світським та подвижницьким життям;

  3. ідеалізація образу Святителя, частково діє принцип узагальнення; використання біографічних фактів, як готових форм для вираження ідеального образу подвижника, проте обрані моменти життя тут узагальнюються не на стільки, щоб за ними зникла індивідуальність;

  4. дотримання традиційної композиційної схеми: народження від благочестивих батьків, раннє монашество, аскетичні або подвижницькі подвиги, блаженна кончина, чудеса у гроба, похвальне слово святого [6, 946].

Проте своє яскраве вираження знаходить і принцип ідеалізації. Зрікаючись класичних умовностей, автор зменшує роль мотиву мучеництва, дидактизму, уникає трафаретності, політичної тенденційності і т.д. Квітка постійно акцентує на достовірності описуваних подій і підтверджує це зверненням до щоденникових записів Горленка ("Все сіе видно изъ собственноручныхъ Его записокъ, найденныхъ послѣ смерти Его и многимъ ужеизвѣстных" [11, 255]), що становить жанрову особливість житія.

Оповідь ведеться від 1-ої особи (стикаємось з типовим для жанру житія поглядом звичайної, хоча і книжної, людини на незвичайну особистість), автор-оповідач постає перед нами як людина набожна, яка щиро вірить у святість та високе призначення Горленка і намагається донести до людства славу святителя. Визначальними у творенні образу святителя стають біблійні ремінісценції. Характерний для культури бароко культ аскетичної християнської духовності та пов'язаний з ним біблійний мотив вічного життя знаходять яскраве вираження в обох щоденниках. На підтвердження наведемо думку А.Макарова стосовно того, що бароко повертається до ієрархічної системи цінностей, чітко розмежовуючи земні і високі, і спрямовує цим людину на шлях розумних самообмежень і свідомого самоконтролю, що і викликає проблему боротьби з пристрастями та аскетизм [8, 19]. Квітка акцентує на українському походженні Горленка із заможної та шанованої родини, але обираючи долю зразкового християнина і аскета, подвижник зрікається родинного багатства і почестей. Саме так в житії вирішується проблема вибору героя.

Композицію обох щоденників можна назвати синтетичною, оскільки кожний з творів зазнає впливу багатьох жанрів і містить їх у своєму складі. Наприклад, композицію "Діаріуша" Туптала творять такі складові:

  • повідомлення про події різного характеру;

  • листи;

  • описи чуд;

  • вірші;

  • примітки.

Маємо два плани зображення:

  • історичний (суспільний);

  • особистий.

Перший план представлений скупим, проте влучним змалюванням політичного становища України в період Руїни. Особлива увага приділена зображенню стану української церкви, що розривалася між Росією і Польщею. Загальне враження від твору дає змогу говорити про об'єктивний характер оповіді, проте при глибшому прочитанні знаходимо глибокий підтекст, власне суб'єктивну авторську точку зору, тому можемо досліджувати два виміри у творі: об'єктивний та суб'єктивний, або ж текст та підтекст, що відкриває індивідуальний світ автора.

В контекст житія Йоасафа Горленка вплетені різноманітні історії-новели, видіння, чуда та безпосередньо щоденникові записи. Також можна говорити про певний вплив жанру подорожі(численні переїзди і враження святителя). В.Соболь, розглядаючи щоденник Д.Туптала та щоденникові записи І.Горленка у складі житія в контексті європейської літератури, стверджує, що є багато підстав порівнювати їх з відомим у Європі годоепориконом (поетичний опис подорожі), а також віднести до класу перієгез (periegeza – так звучало грецьке визначення прозового опису подорожі) [14, 449]. Композиційно житіє Горленка можна умовно поділити на дві частини:

  1. опис перебування на Україні, де автор спирається на матеріали щоденника;

  2. життя і діяльність на терені Росії. Щоденникові записи Горленка обриваються приблизно 1745 року, саме тоді, коли святителю наказано їхати на чужину. Про це Квітка зазначає так: "На семъ кончились сего Святителя записки: далѣе Онъ ихъ, къ сожалѣнію, не продолжалъ. Слѣдующее описаніе жизни Его составлено изъ показаній нѣкоторыхъ особъ, бывшихъ свидѣтелями описываемыхъ происшествій" [11, 262-263].

Loading...

 
 

Цікаве