WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Бароко, рококо і класицизм в історії літературознавчої думки - Реферат

Бароко, рококо і класицизм в історії літературознавчої думки - Реферат

Так хай же буде зміст всього дорожче вам,

Хай блиск й красу лиш він віддасть віршам [2, 57].

Творчий процес може здійснюватися лише в певних межах, натхнення суттєвого значення для митця не відіграє. Буало неодноразово наголошував, що поет мусить наслідувати природу. Ступінь художності його творів відповідає мірі істинності змісту та правдоподібності його картин. Ототожнюючи сприйняття краси з раціональним пізнанням істини, французький теоретик вважав, що естетична насолода, як і художня творчість, є лише додатковою прикрасою буденної дійсності. Будь-який поетичний образ є лише яскравим вбранням для раціональної ідеї. А це значить, що самі образи повинні бути привабливими та приємними. Поет мусить так побудувати твір, щоб у ньому органічно поєдналося корисне та приємне, водночас чітко вираженою була пропорційність складових твору, простота викладу матеріалу.

Н.Буало встановив певну ієрархію жанрів, проголосив правила трьох єдностей (дії, місця та часу). Згідно з його думками, героїчні вчинки та благородні пристрасті заслуговують вираження у високих жанрах, до яких відносилися трагедія, епопея, ода, панегірик, промова. Життя простолюдинів не може бути виражено в них, для цього досить і низьких жанрів, таких як комедія, ідилія, сатира, байка, епіграма, лист. Середні жанри були представлені такими формами як елегія, діалог, поема тощо. Змішувати все це не можна. Усна народна творчість не є високим мистецтвом. Надзвичайно великої уваги Буало надавав розробці проблем стилю художнього твору: для нього існували лише головні три стилі – високий, середній та низький. Для кожного з них потрібно добирати відповідну лексику. Якщо письменник відтворює якийсь урочистий момент, він повинен звертатися до архаїзмів, алегорій, в іншому випадку добір лексики мусить бути іншим.

Намагаючись вписати творчий процес у гармонію та симетрію дійсності, французький мислитель насправді оберігав мистецтво від життя, яким воно є. Естетична теорія набула різко вираженого нормативного характеру, зробивши мистецтво справою елітарною. Ідеалом став узагальнений людський тип, в якому переважали абстрактні уявлення митця, а не життєва правда.

Однак, незважаючи на ряд недоліків (особливо позаісторичний погляд на прекрасне), теоретико-літературне вчення Нікола Буало свідчило про прогрес в естетичному розвитку суспільства. Творчість Корнеля, Расіна, Мольєра, як найвидатніших митців доби класицизму, переконливо довела марність спроб загнати художника в прокрустове ложе абстрактних уявлень та ідей. Уже Корнель заявою про правомірність неправдоподібних сюжетів, можливість виходу драматичної дії за межі доби заявив протест проти догматизму раціоналістичної естетики класицизму. Більш уважним до життя, ніж до класицистичних канонів, виявив себе Мольєр. Так, у "Критиці "Уроку жінкам" (1661) він заявив, що, якщо п'єси, написані у відповідності до нормативів, не сприймаються глядачами, то треба міняти теоретичні настанови.

Як художній напрям класицизм не був суто французьким явищем. Сформувавшись у першій половині XVII ст. у Німеччині, класицизм став суттєвою віхою в розвитку німецької літератури між добою Відродження та добою Просвітництва. Велика заслуга в цьому належить Мартіну Опіцу (1597-1639), реформатору німецької літературної мови, віршування на силабо-тонічній основі. Його "Книга про німецьке віршування" (1624) ще задовго до праці Буало заклала основи класицизму в Німеччині. Головні вимоги Опіца – наслідування античним зразкам і творам сучасних поетів Італії, Франції, Голландії з метою розвитку німецької літератури, долучення її до рівня світових художніх зразків. Одним із нововведень М.Опіца був александрійський вірш, здатний до відтворення людської величі й гідності. Ідеалом німецького теоретика став досконалий герой, який набув дидактичного характеру. Критерієм художньої правди в уяві М.Опіца є "відповідність зображуваного світу абстрактним ідеалам досконалого, прекрасного, класичного" [6, 256].

Поява й розвиток класицизму в Німеччині зумовлені необхідністю об'єднання розпорошених земель в єдину державу та створення єдиної німецької культури як складової частини загальноєвропейського духовного простору.

У перехідну добу від класицизму до Просвітництва помітне місце посідає праця Йогана Крістофа Готшеда (1700-1766) "Досвід критичного мистецтва і поезії для німців" (1730). Продовжуючи традиції М.Опіца, спираючись на працю Н.Буало, Й.К.Готшед пропонує реформувати німецьку літературу та театр у дусі настанов класицизму, які оголошує обов'язковими для всіх митців. При цьому він вимагає від письменників творів морально-дидактичного звучання. Теорія поетичного мистецтва, на думку німецького класика, створює поезію і їй належить керівна роль у розвитку літератури.

У теорії драматичного мистецтва Готшед вимагав жорстокого дотримання правил трьох єдностей, поділу жанрів драми на високі й низькі. Монологи не повинні мати місце на сцені. Все це заважало повнокровному розкриттю характеру героя, вело до схематичності й догматизму.

Сухий раціоналізм Готшеда заперечували швейцарські письменники Йоганн-ЯкобБрейтінгер (1701-1776), Йоганн Якоб Бодмер (1698-1783). Вони орієнтували письменників на широке використання можливостей художнього домислу й вимислу. Художня уява має значно більшу цінність, якщо вона наближається до об'єктивних реалій навколишньої дійсності, яскраво й конкретно зображує почуттєву сферу.

Теоретичні праці Йоганна Еліаса Шлегеля (1719-1749) заперечили догматичні уявлення про трагедію, що сформувалися в естетиці класицизму: вони утвердили принципи національної та локальної характеристики дійових осіб.

Літературознавчі праці Н.Буало, М.Опіца, Й.К.Готшеда та ін. вчених фактично підготували теоретичну базу для переходу від класицизму до Просвітництва.

В українській літературі класицизм не зумів розвинутися як самостійний напрям. Об'єктивними причинами цього була відсутність державності, утиски з боку самодержавства, гоніння на мову та літературу. Саме тому можна стверджувати лише про окремі елементи класицизму, присутні в творах Ф.Прокоповича, пізніше І.Котляревського, Г.Квітки-Основ'яненка, П.Гулака- Артемовського.

Пізніше з'являється неокласицизм, як напрям у літературі та інших видах мистецтва, що використовував окремі естетичні засади класицизму, зокрема його спрямованість на античність. Особливо помітним є неокласицизм в українській літературі на рубежі ХІХ – ХХ ст., він виявив себе в окремих творах Лесі Українки, зокрема в драмі "Касандра", творчості поетів-неокласиків 20-х років ХХ ст. (М.Зеров, М.Драй-Хмара, М.Рильський, П.Пилипович, О.Бургардт). Неокласицизм утверджувався як явище модерної літератури, що переглядало її усталені підходи до часу, пропонуючи нову парадигму минулого – сучасного – майбутнього як нескінченого сучасного.

Бароко, рококо і класицизм відіграли важливу роль в історії світової літературознавчої думки, відголоски цих творчих напрямів час від часу досі з'являються в естетиці митцівкінця ХХ – початку ХХІ століть, що вимагає проведення подальших досліджень у цьому напрямку.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Борев Ю.Б. Искусство и формула бытия человечества // Филологические науки. – 2004. – №6. – С.14-23.

  2. Буало Никола. Поэтическое искусство. – М.: ГИХЛ, 1957. – 145 с.

  3. Заярная И.С. Барокко и русская поэзия ХХ столетия: типология и преемственность художественных форм: Монографія. – К.: ВПЦ "Київський університет", 2004. – 405 с.

  4. История эстетической мысли: В 6 тт.– М.: Искусство, 1985. – Т.2. – 456 с.

  5. Лімборський І. Традиції української літератури рококо в творчості українця М.Гоголя // Українська література в загальноосвітній школі. – 2004. – №5. – С.38-41.

  6. Литературные манифесты западноевропейских классицистов / Под ред. Н.Л.Коловой. – М.: Наука, 1980. – 322 с.

  7. Мельникова Л.А. Необароко // Постмодернизм. Энциклопедия. – Минск: Интерпрессервис; Книжный дом, 2001. – С.501-502.

  8. Ніколаєнко О.М. Бароко, класицизм, просвітництво. Література ХУІІ – ХУІІІ століть: Посібник для вчителя. – Харків: Веста; Ранок, 2003. – 144 с.

  9. Пасхарьян Н.Т. Рококо // Литературная энциклопедия терминов и понятий / Под ред. А.Н.Николаева.– М.: НТП Интервак, 2003. – Стлб. 885-887.

  10. Соболь В.О. Літопис Самійла Величка як явище українського літературного бароко. – Донецьк: МП "Отечество", 1996. – 336 с.

  11. Українська літературна енциклопедія. – Т.1. – К.: УРЕ імені М.П.Бажана, 1988. – 536 с.

  12. Чижевський Д. Історія української літератури (від початків до доби реалізму). – Тернопіль: Феміна, 1994. – 480 с.

  13. Calabrese O. Neo-Baroque: A Sign of the Times. – Princeton: Princeton Univ. Press, 1992.

Loading...

 
 

Цікаве