WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Мистецька реалізація стильових здобутків доби культурно-національного відродження в Україні - Реферат

Мистецька реалізація стильових здобутків доби культурно-національного відродження в Україні - Реферат

Свідомість того, що історична реальність є важливим орієнтиром, значення якого при визначенні стильових векторів годі переоцінити, спонукає, рівним чином, до визнання слушності того, що "значення літературного тексту, як і художнього зразка якогось іншого виду мистецтва, так само невичерпне, як і значення будь-якого іншого предмета взагалі [8, 19]. Отже, "площина" певної мистецької творчості надається до своєрідного, часто цілковито несхожого, "розподібненого" трактування певного виду мистецького явища в різні історичні епохи, більш того, саме "педалювання на історичний аспект зарані виключає механічне, ізольоване тлумачення подібності [9, 114], що вносить додаткові завдання в працю істориків мистецтва, зокрема, – й істориків літератури, які оперують при дослідженні певних явищ не самим лише володінням усією творчістю письменника (зі спадщини якого узято певний твір), але й літературним процесом у цілому.

Саме в такий, суто мистецький спосіб – завдяки, отже, переосмисленню певних реальних явищ історичної епохи, зокрема, доби національного Відродження, митці (передовсім, письменники) здійснюють свій внесок у справу утвердження істинних ідеалів суспільного життя.

Водночас, саме в добу національного відродження в Україні митці здобувають можливість стати адекватними до етнічної характеристики народу, оскільки саме в цю добу мистецтво здійснює певний прорив, забезпечуючи історичну можливість "відтворити не лише потік подій, але й свідомість (людини – Р.Л.). Внутрішній світ людини, його свідомість і навіть підсвідомість стають об'єктом психологічного аналізу в літературі, що надає їй нову якість" [10, 83]. Дослідники історії літератури, літературознавці називають це явище також (уже безвідносно до стильової парадигми чи епохи) "Процесом перекодування образного смислу художнього твору в понятійний ряд" [11, 123].

Новий характер і рівень ідей ґрунтується не стільки на правдоподібності обставин і мотивуванні характерів чи відповідності самодостатній логіці творчості, скільки на тому, що декодування наявної в мистецтві інформації відбувається за участю всього особистісного досвіду людини, а отже, узалежнюється від емоційного та інтелектуального досвіду людини; таким чином, історично формується не лише те, що романтизм виявляє значення індивідуалісного в мистецтві, але саме це індивідуалісте в мистецтві пише і дає змогу, на нашу думку, відповідно втілених у особистості митця понять і уявлень саме цієї групи суспільства моделювати із відповідних засад оптимальні ознаки романтичної естетики в мистецтві.

Правомірно, гадаємо, отже, буде стверджувати, що романтичне стильове явище слід розглядати не лише в достосуванні до самого мистецького твору й піти далі, визнаючи, що лише за можливості унікальної, зумовленої історичними реаліями доби, ситуації здатний був виникнути прецедент із особливим, відповідним романтичній естетиці, світосприйняттям, співвіднесним із перфектним розумінням ролі самого митця в житті суспільства за нових історичних обставин.

Митець, по суті, перебирає на себе роль деміурга, витворюючи не лише окремий мистецький шедевр або шедеври, але й стаючи творцем певного світу. Цей світ має бути цілковито новим, оскільки в митця відсутні інші можливості та засоби довести і свою правоту як творця, й істинність новоствореного світу, що, завдяки цьому, відразу вступає, як світ сакральний, в неминучу суперечливість і антитезу до світу (маємо тут на увазі естетичний світ) профанною. Саме тому в естетиці романтизму так виразно і постає "принципово нове світосприйняття" [12, 13], а "романтичний світогляд виходив із того, що немає нічого завершеного в собі й самодостатнього, що світ, буття – це жива динамічна єдність, де все взаємопов'зано і все взаємодіє у своєму всеохоплюючому спонтанному русі" [12, 13], й причина цьому одна – деміургом цього, із взаємозчепленими елементами, світу є саме митець.

Сакральний світ, створений митцем доби національного Відродження, цілковито відповідає, вважаємо, насамперед іманентній природі культури самого митця, завдяки чому відбувається значним чином самологітимізація особистості в повному колі історичних завдань, що їх моделює історична епоха. Прикметне це ще і тим, що за цих обставин виявляється єдино можливим проявлення мистецької свободи, а, як відомо "Кант виділяв ідею свободи із решти практичних ідей на тій підставі, що вона стосувалася самих основ людського існування" [13, 5], тобто, за сутністю, творчість митця є "суб'єктивна у своїй об'єктивності" [13, 5].

Стаючи, іншими словами, не інтерпретатором традиційних, а творцем нових істин, які він відкриває за допомогою творчої уяви, митець, у романтичному пориві до вияву свободи, поєднуючи цей порив із уявленням про себе як про людину дії, реалізує цей порив у тій моделі, що виявляє сутнісні чинники його уявлення про особистість як представника певної епохи. Звісно, ми свідомі при цьому того, що "всіляку подібність можна оцінити як ілюзію, проте і всіляка ілюзія подібності є подібністю[14, 21], оскільки, поза сумнівом, має слушність теза, що "текст існує лише внаслідок міжтекстових взаємин, внаслідок інтертекстуальності" [15, 428].

Саме тому, що романтизм – як стильова концепція – виникає в середовищі митців, перейнятих певним розумінням історичного процесу, і виникає заангажованість романтичної естетики "політичними проблемами (митцями здійснюються – Р.Л.), вихід на національну самобутність як основу національного самоусвідомлення" [15, 177], й у цьому самоусвідомленні – репрезентація митця себе як частки нації, цілого народу.

Література

  1. Теорія та історія української художньої культури. – Харків, Основи,1999. – 412 с.

  2. Костенко Ліна. Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала // Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст.: В 4 книгах. – Кн. 4. К.: Аконіт, 2001. – С. 21-23.

  3. Астаф'єв А. Український радикальний націоналізм: теза про ієрархію // Молода нація. – 2001. – № 4. –С. 65-92.

  4. Хамітов Н.В., Крилова С.А. Тарас Шевченко: Міфотворець, християнин, язичник // Хамітов Н.,Гармаш Л., Крилова С. Історія філософії. Проблема людини та її меж. – К.: Наукова думка, 2000. – 272 с.

  5. Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст. – К.: Основи, 1993. – 126 с.

  6. Михайлівська Н. Трагічні оптимісти. Екзистенційне філософствування в українській літературі ХІХ –першої половини ХХ ст. – Львів: Світ, 1998. – 212 с.

  7. Драгоманов М. Українська література, проскрибована російським урядом. – Львів: Львів. нац. ун-тім. І. Франка, 2001. – 94 с.

  8. Червінська О.В. Рецептивна поетика. Історична методологія та теоретичні засади. – Чернівці: Рута, 2001. – 94 с.

  9. Durіsіn D. Teorіa lіterarnej komparatіstіky. – Bratіslawa, 1975. – 320 p.

  10. Борев Ю.Б. Проблема происхождения литературы и искусства // Контекст – 1984. Литературно-критические літературно-критичної діяльності. – К.: Наукова думка, 1986. – 171 с.

  1. Наливайко Д.С., Шахова К.О. Зарубіжна література ХІХ сторіччя. Доба романтизму. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2001. – 416 с.

  2. Кузьмина Т.А. Некоторые философско-мировозренческие аспекты кантовского анализа морали //Философия и мировоззрение. Критический анализ буржуазных концепций. – М., 1988. – С.4-23.

  3. Вейдле В. Эмбриология поэзии. – М.: LVS., 2001. – 127 c.

  4. Барт Р. Текстовый анализ одной новеллы Эдгара По // Барт Р. Избранные работы. – М.: Прогресс,1989. – С.424-461.

Loading...

 
 

Цікаве