WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Жанрова своєрідність п’єси Ю. Яновського “Завойовники” - Реферат

Жанрова своєрідність п’єси Ю. Яновського “Завойовники” - Реферат

Означеність персонажів не за характером, а за соціальним статусом, витісняє їхнє приватне життя на маргінес і воно заявлене якоюсь однією гранню: любов до квітів Сивого і Гвардії, материнство голови партійного комітету Венгер. У образі цієї жінки автор намагався поєднати приватне і громадське: "Директор. Хто вона – мати чи секретар у першу чергу?"; "Голова завкому. З неї мати не гірша за секретаря"; "Голова завкому. У першу чергувона – Венгерша!" [14, 211].

Але там, де громадське на першому плані, там, де воно витісняє приватне (батько більше розуміє дитину, бо проводить з нею більше часу), особисте приречене.

Венгер відмовлено у материнстві. Смерть дитини не похитнула цю жінку: у найтяжчу хвилину після смерті дочки, вона, на відміну від чоловіка, здатна цікавитися громадськими справами, що засвідчено ремаркою: "Венгер,проходячи, зупиняється. Міліціонер[її чоловік –В.Ш.] біжить, ніби безвісти" [14, 245].

Відводячи Венгер таку соціальну роль, автор демонструє нові уявлення про жінку, в якої "...тепер усі права", і яка "на гору революції йде, як герой!" [14, 198].

Проте романтичним ореалом небуденних таємничих героїнь своєї ранньої творчості автор її не наділяє, навпаки: "Венгер – кремезна, рішуча літня робітниця" [14, 196]. Цим підтверджується думка, висловлена В. Агеєвою: "...до всіх цих ентузіастичних жінок-виконробів, землекопів, штукатурів швидче можна застосувати термін, уживаний у феміністській літературі рубежу століть, – "третя стать" [1, 24].

Цей же жіночий тип – тип матері, яка загальній справі офірує свою дитину, повториться в образі німецької матері (і цим автор ще раз намагається підкреслити єдність класову, а не національну).

Син своєрідно реалізує давнє материне бажання: "Я ще була тоді молодою дівчиною, Франсе. Як мені хотілося повалити кайзера. Я бачила себе мучиницею на ешафоті" [14, 237]. Після його смерті, мати, виконуючи заповіти сина, повністю змінює спосіб життя, приїздить у вибрану ним країну: "Працюватиму на заводі, дорогий мій. У вас тут, кажуть, робота всім є. А я не хочу сидіти в когось на шиї. В їдальні тарілки митиму, чи що... Агітатором можу бути..." [14, 242]. Так драматург асоціативно пов'язує образ своєї героїні з Божою Матір'ю, з Шевченковою Марією, з Горьківською Ніловною. Проте Матір Горького "розбудив" син, мати Шевченка сама надихала, сотворила такого сина.

Антитеза "національне-класове" проведена і через образ старезного діда-пастуха, який єдиний протистоїть раціоналістичному індустріальному світу. Його романтичний образ окреслено найрельєфніше: "Високий, білий, старий. У шапці. Гирлига, мов у апостола /.../. Вітер надимає білу одежину, наче вітрило" [14, 193]. Людина такого віку, такого життєвого досвіду болісно відчуває минущість звичних орієнтирів: "Отару пасу. Допасаю свого віку, бо скоро пастухам вийде одставка. Машини на степу пастимуться" [14, 193]. Його древній козацький родовід: "Я – Козак. Батько в мене був козак, дід козак. Козацького насіння" [14, 248] не має продовження – "онуків усіх революція забрала" [14, 249]. Глибоко архаїчне і його прагнення, засноване на реаліях минулого: "Степом літати, по синьому морю байдаками під вітром гуляти, турка-бусурменина грабувати, слави козацької здобувати... А як не пустять козакувати, то хай у піч залізну кинуть, або на палю посадовлять, або гаком за ребро зачеплять як у пісні співається" [14, 249]. Войовнича, вільнолюбива звитяга народу залишилась у минулому, дід чи не єдиний, хто її пам'ятає і прагне продовжити. У цьому він повністю самотній, бо "і город, і село – все на завод пішло" [14, 194]. Контраст емоційного романтичного минулого і прагматичного раціоналістичного теперішнього наявний і у "Звенигорі" О. Довженка, в епізоді, в якому старий дід викопує іржаву шаблю і мрійно милується нею. І режисер, і драматург наголошують на тому, що колишню козацьку романтику пам'ятають і прагнуть продовжити колишні, тому й зброя колишня, зовсім непридатна.

Дід-пастух Ю. Яновського мав реального прототипа, діда 90 років, про якого письменнику розповів А. Бучма: "Зустрів його на рибі. Увечері випивали разом. Дід випив більше за нього і лише почервонів. Закусював тільки сухарем та цибулею з-за пазухи. "Я ще хлопець ого-го-го!" – сказав голосом, що зовсім рвався, мов у дитини. Провів Бучму додому –ніч темна, хоч в око бий. Довів і пішов у темряву. Долинула його пісня – старечим-старечим голосом: "Вулиця гуде, де ко-зак і-де!" [16, 259].Цей номер входить і до репертуару персонажа Ю.Яновського, про що драматург зазначає у ремарці: "Пішов, співаючи: "Вулиця гуде, де козак іде" [14, 249]. Протиставлення минулого і теперішнього Ю. Яновський проводить і у 1936 році, у російськомовній статті про Харківський тракторний завод, в якій писав: "Я помню степь. Накрытая голубым куполом неба, она текла к далеким горизонтам. Колыхалась рожь... Пахнул донник... Я вижу на этом месте завод... Завод, как остров в степи..." [15, 73].

У "Завойовниках" Ю. Яновський свідчить, що нащадки засвоюють не найкращі риси попередників: пиятику, мрійливість: "спати, позіхати, машини псувати – це вони вміють. Од інженера й до чорнороба – ходять сонні і мріють" [14, 202]. Цій інфантильній рисі української вдачі автор протиставляє зрілий європейський практицизм, що звучить в репліці німецького спеціаліста: "Я ще в гімназіумі перестав мріяти" [14, 202]. Однак, ця особливість поведінки українського робітництва лише зазначена, у тексті вона не розкривається, очевидно, автор керувався настановою про "безгріховність" пролетаріату. Робітники Ю. Яновського не індивілізовані, це швидче різні варіанти модифікації єдиної маски, означені професійно: Жінка-майстер, Головний інженер, Інженер, Робітник – німець, Перший, Другий, Робітник, Матроска.

У творі наявне ще одне протистояння, генеза якого закладена в концепції Августа Блаженного про опозицію "Граду Земного", який не буде вічним, "Граду Небесного Божому", що завжди існує в перспективі і виступає в ролі кінцевої мети соціальної, етичної і духовної активності. Це протиставлення "Граду Небесного" – "Граду Земному" "у масовій свідомості суспільства перехідної епохи породжує іншу дихотомію – сумбурне і нестійке теперішнє і, можливо, гармонійне і стабільне майбутнє" [2, 31].

У п'єсі Ю. Яновського цей мотив поєднується із ідеєю месіанства, покладеною на робітничий клас: "І я вам скажу – гвоздь – народ, і побєда за нами. Та хіба на один завод у нас замах? У нас замах на цілий світ. І ми завоюємо цілий світ" [14, 251]. Ці слова, які звучать в кінці твору, узагальнюють дійство, заохочують публіку "зробити для себе моральні та ідейні висновки" [11, 159].

Відовідно до пропагандистського характеру твору відбувався пошук форми, адекватної змісту. За жанровою природою його можна означити як агітп'єсу, де увага публіки приверталася до певної соціальної (чи політичної) ситуації, пропагувалися певні соціальні, ідеологічні й політичні питання. "В агітп'єсі, як правило, виражена ліва ідеологія: критика панування буржуазії, поширення марксизму, побудова нового суспільства" [3, 15].

Сформована після 1917 р. агітп'єса пов'язана з театром "агітпропаганди" – своєрідною формою ідеологічної пропаганди театру "з метою залучення публіки до політичної та суспільної діяльності" [11, 433]. Цей театр служив політичним інструментом певної ідеології, виконував пропагандистську місію діючої влади.

Твір Ю. Яновського можна схарактеризувати як драму-тенденцію: жанр епічної драми, в якій відкрито сформована авторська позиція, стає складовою драматичої дії, її необхідною і обов'язковою частиною [13, 89].

У драмі переплітаються дві сюжетні лінії. Одну з них утворюють події, пов'язані з проблемою купівлі заводу. Це характерний для драматургії 20-30-х років мотив, як вказувала Н. Кузякіна: "Конфлікт цих п'єс був найчастіше зосереджений навколо проблем реконструкції заводів і шахт, виконання планів /.../суто технічні проблеми закривали собою характери, ставали метою, заради якої писалися п'єси" [6, 89]. Тенденційність – головна ознака твору, яка проявляється в наскрізній пропаганді тези про керівну роль пролетаріату: "Тепер робочий кожне питання розрішити може" [14, 249]; "Я мушу думати про інтереси цілої нашої держави" [14, 236]. Рефреном у художній тканині твору звучить думка, що "робітничий клас покликаний державою керувати" [14, 229; 249].

Loading...

 
 

Цікаве