WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Жанрова своєрідність п’єси Ю. Яновського “Завойовники” - Реферат

Жанрова своєрідність п’єси Ю. Яновського “Завойовники” - Реферат

Жанрова своєрідність п'єси Ю.Яновського "Завойовники"

Актуальність дослідження зумовлена тим, що літературознавці, предметом розгляду яких була творчість Ю. Яновського (О. Білецький, К. Волинський, М. Гнатюк, Г. Зленко, Г. Клочек, Ю. Ковалів, Г. Костюк, Ю. Лавріненко, В. Панченко, В. Фащенко, Ю. Шерех, М. Шкандрій, М. Шудря та ін.), головну увагу зосереджували на аналізі прози письменника, а проблем драматургії торкалися побіжно. І коли п'єси "Дума про Британку", "Дочка прокурора" вивчалися в руслі романтичної традиції творчої манери Ю. Яновського [4, 22, 24], то п'єса "Потомки" (1931) означалася як "фальшива" [6, 101], а драма "Завойовники" (1932) характеризувалася як малохудожня, кон'юктурна драматургія [10, 320].

Мета статті – проаналізувати драму Ю. Яновського "Завойовники" в контексті українського історико-літературного процесу кінця 20-х – початку 30-х років ХХ ст.

Завдання статті:

- дослідити зумовленість літературного процесу історичною епохою;

- з'ясувати жанрову природу драми.

Вирішення поставленої проблеми зумовлює звернення до початку ХХ ст. Перша світова війна, викликана європейською соціокультурною кризою, у свою чергу, породила відчуття можливого кінця історичної епохи, що супроводжувалося зміною парадигм, тобто зміною традиційного світогляду, плинів свідомості, ціннісних орієнтацій, відмовою від визнання об'єктивно-абсолютних моральних норм, яка ґрунтувалась на сповідуванні тези: ніяких цінностей в природі немає, все умовно, все змінюється відповідно до "вимог моменту". Проблема відносності моралі породжена ідеєю "переоцінки всіх цінностей", а мораль, яку на початку ХХ ст. називали "історичним християнством", була підмінена суспільною користю, класовою доцільністю.

У масову свідомість закорінювалися соціальні міфи, зокрема, марксівське вчення про класи, яке своєрідно перекликається з старозавітним пророкуванням про долю вибраного народу. Прагнення бачити в своєму класі щасливих вибранців історії, покликаних повести за собою людство, указати йому шлях до світлого майбутнього – один із тонізуючих факторів в соціальній психології [9, 22].

Уявлення про власну вибраність породжувало відчуття піднесеності над звичайними людьми, усвідомлення себе надлюдиною, яка має право на владу над іншими, звідси –презирство до біблійних заповідей, формування світогляду, основним принципом якого виступає принцип сили. Цей принцип реалізується у соціокультурній дихотомії "ми" – "вони". Природа цього архаїчного елементу світовідчуття, який актуалізується в період системних соціальних трансформацій, коли значення раціонального підходу до реальності різко понижується, зумовлена тим, що "ми" з'явилося у людській свідомості значно раніше, ніж "я".

Міфологічна свідомість характеризуються нерозчленованістю, відсутністю чіткої диференціації. Для того, щоб виникло розділення, в психологічному контексті необхідна була зустріч з "іншим", яке найчастіше виступало носієм конкретних негативних рис: агресії, небезпеки, смерті тощо. Але саме це "інше" – важлива умова існування "ми" як окремої, цілісної і свідомої себе людської спільноти" [2, 29].

Опозиція "ми" – "вони" визначає поведінку членів суспільства у період трансформаційних процесів: революцій, війн, реформ і т.п.

Зримо простежується ця архаїчна модель у п'єсі Ю. Яновського "Завойовники", де персонажів згруповано за принципом класової приналежності. Твір написаний у період між забороненими "Чотирма шаблями" (1930) і хрестоматійними "Вершниками" (1935). Очевидно, заборона роману "Чітірі Сашкі" – так Ю. Яновський називав твір, у який "дуже багато поклав роботи" [7, 19], спричинилася до спроби творити, слідуючи офіційним приписам.

У п'єсі показано зміну світоглядних пріоритетів особистості: від національних до класових. Спочатку наголос на національному: "Яке вам до них діло! Ви – німецька дівчина..." [14, 212]. І протиставлення СРСР, який сприймається як "країна проклятих температур!", де "проклятий степ, пустеля на цілий край" [14, 192], батьківщині – країні "тихих погод, приручених стихій" [14, 193]. Переживши сумніви і вагання, персонаж – німецький спеціаліст –доходить до декларативного висновку: "Держава неймовірних розмірів стала наздоганяти передніх. Веде її новий клас. Вчорашній раб, завтрашній володар світу /.../. І у вас виростають нові люди. Із однією волею. З одним бажанням. Одностайні, класово свідомі" [14, 221]. Так автор пропагує ідею зв'язку робітничого класу й інтелігенції. Сюжетна лінія, що її оформлює історія німецького спеціаліста Франса, який приїхав в СРСР будувати завод і який стоїть "між двох сил..." [14, 239] у пошуках свого місця у розмежованому на класи світі, має дієву енергійну експозицію: прагнення героя вирватися із незрозумілого йому оточення. Народження сумнівів щодо обраного рішення покинути країну робітників оформлює зaв'язку цієї лінії, кульмінацією якої є усвідомлення інтелігентом провідної ролі пролетаріату: "Я, мабуть, тікав од самого себе... Не на заводи наголос, а на людей" [14, 221]. Звідси – цілком вмотивована розв'язка: рішення повернутися в СРСР: "Я хочу творити життя. Я хочу замахати руками і відчути, що в мене є крила. Тільки там виростає майбутнє" [14, 223]. Епілог – смерть інтелігента саме в той момент, коли робітники признали його своїм.

Автор через мотив "батьківства – синівства" проводить паралель до християнської культури: під впливом мудрого вихователя змінюються життєві настанови вихованця: "Диви, голубе, якого ми з тобою вивчили" [14, 222]. Функцію синівства покладено на несвідомого інтелігента, а батьківства – на певних своєї місії робітників. Інтелігент, затиснутий між двома соціальними полюсами: класом бідних і класом багатих, у сумнівах і тривогах має вибрати власну життєву позицію: "Людина сама доб'ється потрібного їй класу" [14, 225; 229].

Реалізація у тексті цієї думки становить фабульну основу твору. Герой, для якого на початкових етапах превалюючим були особисті та національні цінності, поступово приходить до усвідомлення класових пріоритетів. Він на власному досвіді переконався в перевагах способу життя, запровадженому в СРСР: в період світової кризи, загального безробіття, "там немає на цілу країну вільної пари рук!" [14, 232]. Причини цього персонаж вбачає в тому, "що існує інший хазяїн, який не знає кризи через іншу свою економічну систему" [14, 233], тому переконаний, що "тільки там виростає майбутнє" [14, 237]. І хоча герой платить за це "прозріння" життям, його справу продовжать мати та кохана дівчина. Зміну в світогляді німецького спеціаліста демонструє зміна ставлення до безмежного українського степу, який початково ним був сприйнятий як "страшна пустеля" [14, 201], "проклятий степ" [14, 212] і ці слова звучали рефрентом [14, 192; 194], а потім уже означився як "смішний степ" [14, 237].І коли первісно герой ідентифікував себе в ролі підкорювача: "Я приїхав сюди завойовником, конкістадором" [14, 212], то пізніше сам був покорений і тим, що "тут із пустелі (підкреслення наше. – В.Ш.) устає світова індустрія" [14, 212], і робітниками, які декларують: "У нас замах на цілий світ. І ми завоюємо цілий світ" [14, 251].

Водночас Ю. Яновський відобразив упереджене ставлення до інтелігента: "Венгер (тихо, рішуче). Не строй гнилого інтелігента, сиди" [14, 208]. Одночасно пародіює творчу манеру письменників цього періоду, які, слідуючи життєвим реаліям, бачили в інтелігенції не партнера, а шкідника: "...інженер з тресту. Окуляри. Пиха. Сигара" [14, 215]; "Інженер (звисока, посміхається)" [14, 217] (підкреслення наше. – В.Ш.); "Інженер (ображено). Е-е, ви мене, здається, маєте за шкідника промисловості? Ви думаєте, що шкідники і в житті такі, як їх показують на сцені? Ви не довіряєте мені чи моїй компетенції?" [14, 234]; "Гвардія. Пам'ятаєте, приїздив до нас інженер? Така фігура, що тільки в театрі шкідників грати! А він собі – чесний спец" [14, 250].

Отже, зображуючи спеціалістів, автор руйнує канон, вже усталений в радянському мистецтві: ворог, шкідник, противник, неприятель. Причину того, що внаслідок ломки соціального ладу високоосвічені інтелігенти стали зайвими в новому суспільстві В. Кандинська вбачає у тому, що "закрите, тісно згуртоване тоталітарне суспільство не може існувати без реального або уявного ворога, як об'єкта, на який спрямовується притлумлена суворим режимом агресія, природно властива людській натурі" [5, 79].

Особливості створення образів у цій драмі підпорядковуються означеному ідеологічному завданню. Це узагальнені типи, що концентрують "риси характеру, спосіб мислення, світоглядні орієнтації певної групи людей" [8, 636], які несуть у собі яскраву тенденцію, виражають авторську ідею. Персонажі Ю. Яновського, за винятком Франса, якого показано в стосунках з матір'ю, коханою, колегою, не індивідуалізовані, безіменні, означені лише за спеціальністю (інженер, конферанс, темафорники, міліціонер, майстер, І-й і ІІ-й копачі, сторож, перекладачка), посадою (директор, голова завкому), зовнішніми ознаками (Рудий, Сивий, Робітник у матросці, Горбань), за віком (Дід, Молодий). Така безтілесність дійовихосіб – визначальна особливість авангардної драми.

Loading...

 
 

Цікаве