WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Вплив релігійного фактору на історіософську концепцію трилогії М. Старицького “Богдан Хмельницький” і роману г. Сенкевича “Вогнем і мечем” - Реферат

Вплив релігійного фактору на історіософську концепцію трилогії М. Старицького “Богдан Хмельницький” і роману г. Сенкевича “Вогнем і мечем” - Реферат

Давно вже зауважено, що своєрідним ключем до ідейно-образної системи польського роману служить суперечка Скшетуського з Хмельницьким. Скшетуський, врятований вдячним гетьманом від вірної загибелі в Січі, звинувачує Хмельницького в тому, що він через сварку з Чаплинським готується підняти повстання проти короля, пролити море сліз і крові, потрясти Річ Посполиту, спустошити власний край і осквернити християнські вівтарі разом із татарами, злісними ворогами слов'янства. У відповідь на ці звинувачення, гетьман вказав на ті образи й утиски, котрі терпів український народ під магнатським владарюванням від Вишневецьких і Потоцьких, Заславських і Калиновських, Конецпольських та іншої шляхти.

"Намісник сидів з опущеною головою. Здавалося, він шукав відповіді на слова Хмельницького, такі важкі, як гранітні брили, нарешті й він заговорив голосом тихим і сумним:

– Ох, хоч би все це і було правдою, але хто ж ти такий, гетьмане, щоб суддею і катом себе призначити? Яка тебе жорстокість, яка пиха підіймає? Чому ти Богові суду і кари не залишаєш? Я злих не захищаю, кривд не схвалюю, утисків законом не називаю, але вглянься ж і ти в себе, гетьмане! На утиски від короленят нарікаєш, кажеш, що ні короля, ні закону слухати не хочуть, пиху їх ганиш, а чи сам ти без гріха? Чи сам не підняв руку на Річ Посполиту, але того не бачиш ... Хоч би вони й лихі були, хай навіть усі, а це не так, зневажали закон, глузували з привілеїв, нехай їх Бог на небі судить, а на землі сейми, але не ти, гетьмане!" [7, 1, 199-200].

На думку Сенкевича, вина гетьмана полягала в тому, що він, відірвавши Україну від Речі Посполитої, віддав свій народ на поталу татарським хижакам, розпалив ненависть між українцями й поляками, ослабив їхні зусилля в боротьбі з зовнішніми ворогами вітчизни і християнської віри. Тому образ гетьмана малюється темними фарбами: у суперечці зі Скшетуським Хмельницький, за версією польського письменника, не знаходить вагомих аргументів, відчуває страшні муки совісті, хапається за ніж, п'є стаканами горілку і говорить щось незрозуміле.

Старицький відтворив своє бачення українсько-польських взаємин ХVII-XVIII ст., де Україна – субдержава у складі Речі Посполитої. Показовим є роздуми Богдана Хмельницького у завершальній частині трилогії (роман "У пристани", до речі, найбільше насичений різноманітними історіософськими судженнями), коли гетьман розмірковує про подальшу долю спустошеної України: "Но где же правда? Где искать блага? Что может создать цветущий сад, а не мертвую, ужасающую пустыню? ... Припомнил Богдан снова слова превелебного владыки: "Когда вырастают дети, то они покидают вотчима и закладывают свой дом". Но выросли ли для этого дети?.. Нет, нам без вотчима, без опекуна жить невозможно, – расскубут нас, как горох при дороге; роскошным ковром раскинул Господь нашу Украйну, да не оградил от соседей высокими горами, глубокими морями, и раз Польша рухнет, мы останемся прямо на раздорожье. И что тогда?..." [9, 5/3, 400-401]. Далі Старицький описує, як непросто було для Хмельницького вибрати союзника і які чинники, зокрема релігійний, зумовили вибір. Гетьман і його соратники добре усвідомлювали небезпечність таких союзів і не плекали ілюзії щодо чесності намір союзників. Майже усім їм була близька ідея державної окремішності, незалежності, але мали зважати на геополітичні обставини, на коньюнктуру, зазіхання з боку сусідів чи союзників: "что выгоднее – союз с королем или протекция Москвы и Порты?" [9, 5/3, 181].

Релігійний чинник також відіграє важливу роль у характеротворенні героїв трилогії Старицького і Сенкевича. Всі позитивні герої Старицького постають глибоко й усвідомлено віруючими, у житті вони керуються постулатами християнської моралі. Натомість представники неправославної віри зображені майже завжди негативно (виняток – польський король, безіменний ротмістр) саме з огляду на фактор віри. Старицький під впливом романтичної поетики вдається до контрастного змалювання ксьондзів і православних священиків [9, 5/2, 161] (особливо через портретування персонажів). Останні, від звичайного священика до найвищих релігійних чинів, виступають як проповідники любові й покори перед Богом, проте стійкі й жертовні у відстоюванні православної віри, святинь (отець Іван, безіменний священик, Сильвестр Косів). Особливо характерним постає образ Ганни Золотаренко. Саме з нею у трилогії пов'язано найбільше релігійних моментів: постійні звернення до Бога, ревні молитві (навіть до екстазу), паломництво, опис церковної служби і т.д. Невипадково образові Ганни протиставляється підступна Марилька, яка декілька разів для особистої вигоди змінює віросповідання, хоча спочатку лицемірно заявляє, що "разная вера –это порог, через который легко не переступишь..." [9, 5/1, 656].

Помітно місткіше релігійна функція характеротворення реалізується в образі Яреми Вишневецького, семантика цього образу в аналізованих творах досить широка. Ярема Вишневецький у трилогії Старицького хоча й поданий епізодично, зображений як один із найжорстокіших і найпідступніших ворогів українського народу. Тому оціночні судження про нього містять біблійну символіку: "Иуда! Отступник, проклятый Богом!" [9, 5/2, 606]. Через образ Вишневецького в романі Старицького втілилося прагнення до об'єктивності, характеротворення, тому Ярема постає без того ореолу святості, яким наділив його Сенкевич. З одного боку, Ярема тут мужній і талановитий полководець, а водночас – жорстокий магнат, що ненавидить українців. У романі Старицького втілена ідея покарання зрадника, який даремно розтратив силу й енергію, натомість присвятив себе облудній ідеї всевладності і заради неї став зрадником і карателем свого народу. До того ж покарання зрадника випливає із релігійної концепції Старицького, оскільки карають зрадника не козаки, а Господь, не даремно такі думки вкладені в уста самого Хмельницького: "Не ропщи на Бога, Максиме... –ты хотел своего суда над нашим общим врагом, а отмщение принадлежит Богу, – и он, всеправедный, только может воздать за все..." [9, 5/2, 236].

Образ Яреми Вишневецького і в романі Сенкевича виступає прикладом своєрідного бачення цим письменником української теми. Якщо для українців Ярема став символом ренегата, то для поляків – канонізованим рятівником Польщі. Саме в уста Вишневецького вкладені Сенкевичем слова про очікувану Божу кару за гріхи шляхти, за втрату колишньої слави й доброчестя, слова про здійснення апокаліптичних пророцтв і наближення страшного суду. Натомість діяння князя абсолютно протилежні християнським ідеям милосердя. Так, на шляху Вишневецького, який подавлював бунт, "щезають села, слободи, хутори і містечка і замість них стоять закривавлені палі і шибениці" [7, 1, 257], в лісах "він прикрашав сосни, вішаючи на них полонених" [7, 2, 133]. Запам'ятовується фраза-наказ Вишневецького своїм солдатам, яка досить часто цитується різними дослідниками: "Вбивайте їх так, щоб вони відчували, що помирають". Можна навести багато прикладів жорстокого, негуманного ставлення шляхтичів до козаків і мирного населення, хоч один із героїв роману говорить, що "Річ Посполита виявила до козаків безмежне милосердя" [7, 1, 196].

Loading...

 
 

Цікаве