WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Вплив релігійного фактору на історіософську концепцію трилогії М. Старицького “Богдан Хмельницький” і роману г. Сенкевича “Вогнем і мечем” - Реферат

Вплив релігійного фактору на історіософську концепцію трилогії М. Старицького “Богдан Хмельницький” і роману г. Сенкевича “Вогнем і мечем” - Реферат

Вплив релігійного фактору на історіософську концепцію трилогії М. Старицького "Богдан Хмельницький" і роману г. Сенкевича "Вогнем і мечем"

Упродовж тривалого часу домінуюче місце в повсякденному житті, свідомості українців і поляків займала (та й нині займає, особливо у Польщі) релігія, тому релігійні традиції знайшли втілення в культурі, міцні позиції здобуто також в літературі. Українська і польська літератури мають давню релігійну традицію, проте саме в ХІХ столітті релігійний чинник склав основу світогляду багатьох письменників, зокрема й Михайла Старицького і Генріка Сенкевича. Поглиблене вивчення релігійності як ідейно-естетичного чинника у творчості Старицького і Сенкевича – актуальна проблема сучасного літературознавства. Про це переконливо свідчить поява упродовж останніх десятиріч чималої кількості праць українських літературознавців, які окреслюють широкий спектр наукових проблем, пов'язаних із дослідженням проблеми релігії і літератури [5]. Релігійно-духовні проблеми давно перебували у сфері пильної уваги польських учених, низка наукових семінарів і збірників праць останнім часом активізувала цю проблему [4]. Творча спадщина Старицького і Сенкевича дає багату поживу для рефлексій над художніми текстами під згаданим кутом зору, бо не можна зрозуміти й потрактувати їхню творчість без урахування категорії духовності. Дослідити цю проблему – означає знайти ключ до розуміння багатьох важливих тем, мотивів і образів у творах Старицького і Сенкевича, що і є метою цієї статті.

Світогляд Старицького і Сенкевича необхідно розглядати в ширшому контексті ідей християнства, які набули великої популярності в добу романтизму. Характерною, провідною рисою романтизму є глибока, пильна увага до духовного життя, високих істин світу, великих таємниць природи, людини напруженої духовної діяльності, тому значне місце в романтизмі займає протиріччя між "тілом" і "духом". Релігійний романтизм, що так яскраво виявився в художній літературі (Гоголь, Шевченко, Куліш, Костомаров, Старицький, Міцкевич, Сенкевич, Івашкевич) є складовою частиною духовного життя людини. Він проявляється в різних видах, серед яких на першому місці постає християнський романтизм як ідеологія українського і польського народів, що міцно пов'язана з міфологією й активно впливала на процес формування української та польської націй. Релігія і національна свідомість упродовж раннього періоду новітньої європейської історії нерозривно поєднувалися. У формування національної ідентичності народів, зокрема українського і польського, релігійні чинники досить часто набували вирішального значення, оскільки "для маси людей загалом поняття національності визначається релігійною приналежністю" [10, 192].

Необхідно зазначити, що ставлення українських і польських письменників другої половини ХІХ століття до релігії не було однаковим. Одні з них були справжніми християнами, переконаними в істинності Святого Письма, вірили в його вирішальний вплив на людину. Інші мали більш помірковані погляди. Слушним постає твердження В. Варенка про чільне місце релігії в житті українців ХІХ ст.: "Ми можемо сперечатися про релігійні погляди того чи іншого майстра пера, особисту віру чи невіру в Бога, але незаперечним є той факт, що в ХІХ ст. християнська мораль була домінуючою в світогляді українців, їхній творчості, і письменники не могли не відобразити цього" [1, 21]. Справді, творчість Старицького і Сенкевича сповнена релігійною тенденцію, в історичній прозі ж письменників їй надається особливе значення [6, 53]. За допомогою фактора віри в їхній прозі реалізуються проблеми світоглядного, морально-етичного, історіософського, соціально-побутового планів. Таку увагу до релігійності, християнства можна пояснити декількома причинами. Передусім, самі письменники були глибоко віруючими людьми, тому й прагнули наділити своїх героїв такими ж рисами. Навіть радянські дослідники, не зважаючи на прагнення зробити Сенкевича затятим прогресивним реалістом, змушені були визнати, що "він ніколи не був атеїстом" [3, 13]. Адже митці виросли й виховувалися в родинах з міцними шляхетськими і дворянськими традиціями, які сприяли формуванню усвідомлено віруючої людини. Старицький був прихильником неонародницької методології, котра особливого значення надавала саме релігійним постулатам, моральному очищенню. Більше того, "ця релігійна основа для Старицького була настільки усвідомленою, –підкреслює дослідник, – що дала змогу і вийти з-під впливу "ідеологічного" авторитету шанованого Драгоманова, і послідовно витримати її в усій творчості, і шляхетно повестися зі "своїми" й "не своїми" кривдниками" [6, 55]. Усталеною є думка про те, що Сенкевич розпочинав літературну діяльність, орієнтуючись на популярні в той час традиції позитивізму, проте поступово відходив від них, а поява першої частини трилогії роману "Вогнем і мечем" засвідчила остаточний перехід до позицій консерватизму. Хоча сам письменник стверджував сталість своїх поглядів і літературних позицій, все ж таки визнавав незгоду із деякими позиціями позитивістів (відмова від активної боротьби за визволення Польщі, песимізм), вказуючи, зокрема, і на релігійний фактор. Незадовго до завершення роману "Quo Vadis" він писав Костянтину Гурському: "Ви, що належите до молодшого покоління, можливо не розумієте того, що діялося у Варшаві в блаженні позитивістські часи, коли Бог писався з малої "б", коли раціоналізм був синонімом розуму, коли навіть релігійні люди, менш сміливої натури, якось сором'язливо притримувалися ідеалу і релігії. Я не полемізував з цими настроямипрямо – сам навіть вертівся в цьому позитивістському квітнику, однак був він мені неприємний, особливо заважав моїм художнім почуттям... Потім з'явилися "Без догмата", "Підемо за нами", "Сім'я Поланецьких", і, нарешті, "Quo Vadis". Засуджували чи хвалили, але речі ці впливали і залишали враження і вкінці сприяли великою мірою поверненню не тільки ідеального, але і прямо релігійного" [2, 165]. Закликаючи до боротьби з декадансом, Сенкевич пропонував митцям повернутися до релігії. Тільки християнська релігія, на його думку, могла повернути літературу до життя.

Звичайно, міра вияву і функціональна семантика релігійності в історичних творах Старицького і Сенкевича не однакова. Трилогія Старицького "Богдан Хмельницький", перший великий прозовий твір, найбільш показова з погляду релігійності. Надалі, в наступних романах Старицького, спостерігається послаблення релігійного чинника і його міра впливу на вирішення ідейно-художніх завдань [6, 56]. У польського письменника навпаки прослідковується поступове зростання впливу релігійного фактора в романах і зміщення акцентів у бік морально-етичної семантики, логічним завершенням чого стане поява роману про початок християнства "Quo Vadis". Патріотична ідея перемоги духу над насиллям, поєднана з християнською правовірністю, лежить також в основі його трилогії. Проте особливо яскраво виражена вона в другій частині трилогії, романі "Потоп": перемога шляхетських патріотів над шведським завойовниками Ченстоховської святині. Із релігійним аспектом пов'язана також ідеалізація образу пріора Кордецького (історична особа, твори якого Сенкевич використовував під час написання роману), який постає душею оборони Ясногорського монастиря. Стійкість ясногорських воїнів і їхнього вождя-ігумена постійно підкреслюється релігійною екзальтацією. За переконаннями Сенкевича, релігія була оплотом моральності й оптимізму, підґрунтям міцної патріотичної віри, що і змушувало його з метою "гартування духу" до відповідного образотворення. Детальніше про це йтиметься далі.

Широко заявлена у творах Старицького й Сенкевича історіософська функція релігійного чинника. Передусім вона реалізується через фактичну тотожність понять "релігійне" і "національне" для України і Польщі часів Хмельниччини, тобто захист батьківської віри прирівнюється до захисту і збереження батьківщини. Старицький, послідовно обстоюючи православні символи віри, піднімає в трилогії питання міжконфесійного протистояння, при цьому православна сторона завжди відстоює тільки ідеї миролюбства, інколи навіть обирає позицію непротивлення злу (характерним у зв'язку зі сказаним є епізод суперечки Ганни, Богуна з безіменним священиком про необхідність рішучого захисту православної віри, остаточної відповіді на яку Старицький так і не дає). Тому представники противної сторони (католики, уніати) змальовані винятково агресивними, непримиренними, жорстокими і підступними. Письменник постійно зберігає "історіософське" контрастування у творі: протиставлення характерів і поведінки, портретів і мовлення служителів церкви, принципів виховання і навчання тощо. Такий світоглядно-історіософський аспект релігійності в історичній прозі Старицького є своєрідною опозицією до роману Сенкевича, оскільки в польського прозаїка релігійна мотивація українського повстання свідомо замовчувана. Справді, в романі "Вогнем і мечем" фактично відсутні релігійні мотиви козацьких повстань, бо Хмельницький, мовляв, лише штучно прикрив справжні розбійницькі інстинкти заступництвом за віру і намагався розпалити релігійний фанатизм ("все, що розповідають про релігійні настрої запорожців – вигадка" [7, 1, 236]). У творі також вміщені згадки про те, що козаки часто грабували православні церкви і награбованими церковними речами торгували на базарі в Січі. Сенкевич рішуче відкидає аргументи нерозумної політики Речі Посполитої, почуття вини перед українцями, натомість причини повстання шукає в особистій помсті Хмельницького за вчинені йому Чаплинським образи, про що неодноразово наголошується у творі. Між тим, проблему оборони православної віри Старицький ставить у центр українсько-польського протистояння, вважаючи її головною причиною тривалого і кривавого воєнного конфлікту України з Польщею.

Loading...

 
 

Цікаве