WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Жанрова своєрідність роману Джуліана Барнса “Папуга флобера” - Реферат

Жанрова своєрідність роману Джуліана Барнса “Папуга флобера” - Реферат

Артефакти-знаки формують у романі декілька взаємопов'язаних прошарків, розташованих за принципом "від окремого до загального". Так, наприклад, можна простежити паралелі між сімейною драмою подружжя Брейтуейтів, стосунками Флобера із коханкою, сюжетом роману "Мадам Боварі" та, на максимальному рівні узагальнення, концепцією історії як постійної зради –очікувань, сподівань, стереотипних уявлень про неї.

Впровадження у текст історичної постаті – Постава Флобера – Барнс невипадково починає з опису скульптури письменника, зосереджуючи увагу на тих пошкодженнях, що були завдані їй часом. На перших сторінках роману Флобер постає як персоніфікована історія; наведена майже на початку його "офіційна" біографія має збагатити "інтертекстуальну енциклопедію" читача, для якого ім'я Флобера є швидше відсилкою до певного асоціативного поля, ніж до конкретної персоналії, і ті маніпуляції, що їх робитиме автор із фактами, автоматично проеціюватимуться на універсальне історичне тло, Отже, будь-який історичний епізод матиме цінність не сам по собі, а в якості ілюстрації певної ідеї, яку читач формулюватиме сам (що споріднює ці "вбудовані історичні екскурси" із притчами-пареміями). Проведення ж паралелей між реальністю художньою, реальністю історичною і реальністю сьогодення – однаково умовними у своїй суб'єктивності та невизначеності – дозволяє Барнсу надати особистій історії Джефрі Брейтуейта статусу філософського узагальнення.

Притчева природа тексту стає очевидною і з числених вбудованих мікропритч, що, згідно із законами жанру, виникають у певному контексті і за поетикою наближаються до традиційної притчі. З них слід звернути особливу увагу на дві визначальні, на початку роману і наприкінці, що є своєрідними відповідями на наскрізне питання творчості Барнса: чи можливе взагалі осягнення минулого?

У першій мікропритчі, що нагадує за властивостями притчу-паремію, герой переказує спогад студентських часів:

"Коли я був студентом-медиком, кілька жартівників принесли на випускний бал обмазане смальцем порося і пустили його проміж танцюристів. Воно нишпорило проміж ніг, верещало і ніяк не йшло до рук. Всі, хто чимдуж намагався його вхопити, скидалися на дурнів. Минуле часто поводиться як це порося " [9, 14].

Розгорнення другого порівняння – його можна розглядати як притчу-параболу – не лише повертає нас до наскрізного для творчості Барнса мотиву морської подорожі, про який докладніше йтитиметься нижче, але й декларує залежність інтерпретації історичної події від точки зору:

"Минуле – це берег, що постійно віддаляється, а ми всі в човні, на кормі якого встановлено кілька телескопів. Кожний з цих телескопів показує берег з певного ракурсу. Коли човен не ворушиться, в один з телескопів можна побачити абсолютну, незатьмарену Істину. Але це не більш ніж ілюзія; і, як тільки човен рушить з місця, ми поводимось як завжди: метушимося між телескопами і стежимо, як в одному зображення розпливається, а в іншому набуває чіткості" [9, 101].

Згадка про об'єктивну точку зору знову повертає нас до жанрового кліше детективу, адже саме у цьому жанрі ми маємо справу із персоніфікованою об'єктивністю – фігурою Слідчого. Сполучене із філософським змістом, воно надає роману додаткового виміру, збагачує змістовні пласти притчового інакомовлення. Таке використання жанрового кліше детективу споріднює Барнса не тільки і не стільки з письменниками-постмодерністами, скільки з одним з найвидатніших майстрів інакомовлення у британській літературі, Г.К. Честертоном.

Отже, притчева природа роману проявляє себе не лише через деонтичний мотив пошуку Істини та використання артефактів-знаків. Історія як ідея виконує у "Папузі Флобера" таку саму функцію, яку мала у канонічній притчі одвічна, позачасова Мораль, – функцію універсального тла, на якому будь-який побутовий епізод набуває статусу філософського узагальнення. Подібне використання концепту Історії є цілком традиційним для британської інакомовної літератури, адже англійська притча, як зазначає В. Скороденко, завжди була тісно пов'язана з історією [7]. Остання може знаходитися на поверхні, як у Свіфта, чиї алюзії завжди мають досить прозоро завуальований політичний адресат, а може бути прихована у фундаменті тексту (як у Льюїса Керролла або Томаса Мора), але у будь-якому разі використовується не лише задля створення ефекту "наївної вірогідності" (раціональність і певна "приземленість" властива англійській притчі і за відсутністю історичного тла). Традиційна англійська притча використовує історію для того, щоб підкреслити актуальність поставленої проблеми, наблизити її до сучасності, відтворити зв'язок часів і, врешті решт, "законсервувати" ту чи іншу подію через переміщення її в універсальний, умовний простір притчі. Саме тому історичний факт в ній досить часто завуальований – читачеві слід самостійно провести необхідну паралель, відтворюючи відповідно до власної ерудиції додатковий план прочитання.

Таким чином, історія у "Папузі Флобера" виконує функцію універсального притчевого тла, на якому будь-який побутовий епізод набуває статусу філософського узагальнення. Це прагнення автора досягти універсального, глобального через конкретне, одиничне у сполученні з узагальнюючим притчевим мотивом пошуку Істини (реалізованим крізь жанрове кліше детективу) дозволяє говорити про притчеву вважати притчу першоелементом твору на жанровому рівні і спрямувати подальші дослідження на вивчення специфіки постмодерністської модифікації цього жанру.

Література

  1. Адамов А.Г. Мой любимый жанр – детектив. – М.: Советский писатель, 1980. – 312 с.

  2. Ильин Й. Постмодернизм: Словарь терминов. – М.:Интрада, 1999. – 384 с.

  3. Малкина В.Я. Поэтика исторического романа: Проблема инварианта и типологии жанра. – Тверь: ТверГУ, 2002. – 140 с.

  4. Маркова Т. Современная проза: конструкция и смысл. – М.: Изд-во Моск. гос. обл. ун-та, 2003. – 267 с.

  5. Райнеке Ю. Исторический роман постмодернизма и традиции жанра (Великобритания, Германия, Австрия): Дисс... канд. филол. наук: 10.01.03. – М., 2002. – 212 с.

  6. Руднев В. Прочь от реальности: Исследования по философии текста. – М.: Аграф, 2000. – 432 с.

  7. Скороденко В. Притчи Уильяма Голдинга / Голдинг У. "Шпиль" и другие повести. – М.: Прогресс, 1981. – С. 5-22

  8. Табак М. "Франция – моя вторая родина" // Иностранная литература. –2002. – № 7. – С. 269-272.

  9. Barnes J. Flaubert's Parrot.. – New York: Vintage, 1990.

  10. Booker M.K. Vargas Llosa Among the Postmodernists. – Gainesville: University Press of Florida, 1994. – 110 p.

  11. Brooks P. Obsessed with the Hermit of Croisset // The New York Times. – 1985. – March, 10.

  12. Connor S. English novel in history, 1950-1995. – London: Routledge, 1996.

  13. Guignery V. A Word or Two With! Julian Barnes. – www.julianbarnes.com/ib/016-2.html

  14. Hutcheon L. "The Pastime of Past Time": Fiction, History, Historiographic Metafiction // Genre. –1987. – № 20.

  15. Martin J. Inventing Towards Truth: Theories of History and the Novels of Julian Barnes. – University of Arkansas:UA Press, 2000. – 98 p.

  16. Mс Ewen N. Perspective in British historical fiction today. – New Hampshire: Longwood, 1987.

  17. Raykowski Harald. Gegenwartsromane im Englischunterricht? Julian Barnes und der neue historische Roman //Neusprachliche Mitteilungen aus Wissenschaft und Praxis. – 1997. – № 2. – S. 93-97.

Loading...

 
 

Цікаве