WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Жанрова своєрідність роману Джуліана Барнса “Папуга флобера” - Реферат

Жанрова своєрідність роману Джуліана Барнса “Папуга флобера” - Реферат

"Вони витріщились на мене як три насмішкуваті, пронирливі, побиті міллю старінегідники, – зазначає Брейтуейт і закінчує без колишньої впевненості: – Можливо, один з них і був той самий" [9, 190].

Що стосується визначення роману як історичного, то прихильник цієї точки зору Гарольд Райковські безумовно правий, вважаючи твори Барнса віддзеркаленням постмодерністського погляду на історичний процес, однак це не є достатньою причиною для встановлення жанрової приналежності "Папуги Флобера". Дійсно, на перший погляд, роман Барнса побудований за принципом надання семантично наповненим іменам (наприклад, Флоберу) "вигаданих" предикатів. Однак при цьому автор історичного роману має на меті відтворення нехай штучної (як і будь-який художній твір), але одиничної реальності, у межах якої цей "вигаданий" предикат буде сприйматися як справжній і відповідним чином регулювати відтворювану дійсність. Барнс у "Папузі Флобера" натомість відтворює декілька згрупованих навколо постаті Флобера реальностей, кожну із власними "вигаданими" предикатами (наприклад, наявні у романі "альтернативні" біографії Флобера), з яких жодна не може об'єктивно вважатися ані правдивою, ані хибною.

Згідно із класичним визначенням М. Бахтіна, однією з провідних рис історичного роману є подолання замкненості минулого ("в настоящем живет прошлое как таковое, а не воспоминание о нем") (цит. за [3, 8]). З точки зору теорії оповідних модальностей, історичному роману властивий так званий темпоральний тип сюжету, рушійною силою якого виступає опозиція "час минулий –час теперішній". Зазначимо, що принципу подолання замкненості минулого дотримуються й ті з письменників-постмодерністів, хто використовує у своїй творчості жанрові кліше історичного роману – У. Еко, П. Зюскінд, Дж. Хеллер, Б. Ансуорт та ін. У "Папузі Флобера" ми маємо справу з історією, замкненою, "законсервованою" у спогаді, речі, листі, художньому творі тощо (впровадження у текст історичної постаті – Флобера – невипадково починається з опису пошкодженого часом монументу письменника), а наскрізне для творчості Барнса запитання, вперше чітко сформульоване саме у цьому романі, лише підкреслює дистанцію між подією та уявленням про неї: "How do we seize the past?" [9, 14]. Навіть у тих фрагментах тексту, що наближені за побудовою до типових композиційно-мовленнєвих форм історичного роману (історична довідка, історичний коментарійта ін.), на перешкоді ототожненню стає використана Барнсом авторська маска. Так само, як і У. Еко в "Імені троянди", письменник акцентує "професійну" необізнаність наратора (Брейтуейт захоплюється творчістю Флобера, однак за фахом є лікарем), однак часовий інтервал між суб'єктом та об'єктом його інтерпретації значно збільшено, що позбавляє героя статусу свідка і підкреслює його позицію як тлумача. Отже, у фокусі уваги Барнса, на відміну від історичного роману, не стільки минуле, скільки сучасне уявлення про нього; і, на відміну від романізованої біографії, не стільки факт, скільки трансформація його активною свідомістю. Ця свідомість, наголошує автор, зосереджується насамперед на тих аспектах минулого, що навмисне чи випадково перегукуються із сьогоденням – звідси паралелі між особистою драмою Брейтуейта, стосунками Флобера з коханкою та сюжетом роману "Мадам Боварі" як висвітленням факту крізь призму певного художнього коду.

У цьому аспекті буде доцільним згадати такий термін як "історіографічний метароман", вперше запроваджений Л. Хатчен у роботі "Поетика постмодернізму" і витлумачений нею наступним чином: "історіографічний" – такий, що дослівно пише історію, "мета" – такий, що коментує власний вигаданий статус, демонструє "текстуальність тексту" [14]. Зауважимо, що наразі термін "історіографічний метароман" вживається паралельно із такими термінами як "історизуючий роман" [12] та "скептичний історичний роман" [16] для позначення найрізноманітніших творів, від Теккерея до Зюскінда, що свідчить про хисткість кордонів визначення поданого явища.

Поштовхом до виникнення жанру, на думку Ю. Райнеке, виявилась визнана за літературою спроможність розкривати правду про минуле, що була прихована від традиційної історії. "Сучасний автор, – зауважує дослідниця, – бере на себе роль історика, проводить незалежні історичні дослідження, намагаючись заповнити лакуни, що їх залишила тоталітарна історія" [4, 10]. Властива постмодернізму зацікавленість у маргінальних явищах призводить до того, що у центрі уваги автора (і героя) опиняються "маленькі історії", незначні події, власне походження і т.ін. Як зазначає Ю. Райнеке, "ця спроба встановити "історичну справедливість" у сполученні із прагненням знайти своє місце в історії, виправдати своє існування у безперервному зв'язку минулого з теперішнім і становить сутність історіографічного метароману" [4, 11].

Аналізуючи текст "Папуги Флобера", доходимо висновку, що він являє собою швидше пародію на історіографічний метароман (і це закономірно, оскільки на момент створення роману це явище якщо не перетворилося на кліше, то вже мало чітко визначену сюжетну схему). Так, якщо у "традиційному" історіографічному метаромані зав'язкою виступає знайдення свідоцтва, листа, артефакта, із чим пов'язаний певний набір топосів – бібліотека, музей, антикварна крамниця, що метафорично втілюють постмодерністське бачення минулого [4, 159-160] (згадаймо хоча б зав'язку роману У. Еко "Ім'я Рози"), то у "Папузі Флобера" все починається з монументу ("Я почав свою розповідь з монументу, тому що саме з нього усе в мене й почалося", – зазначає головний герой роману, Джеффрі Брейтуейт), що стоїть у людяному місці, а отже, позбавлений будь-якого ореолу таємничості; цим ореолом Барнс із притаманною йому іронією наділить опудало папуги, наочно ілюструючи дріб'язковість пошукачів "історичної правди", їм, власне, й адресоване наступне питання героя: "Чому творчість письменника змушує нас буквально полювати на нього? Чому ми не можемо дати йому спокій? Невже нам замало його книг?.. Чому ми вважаємо, що саме дрібні побутові деталі повідомлять нам про нього дещо нове, досі невідоме?" [9, 9]. Фабульно (не сюжетно) Брейтуейт задається цим питанням вже по закінченні історії із папугою, а отже, ставлення його до подібних пошуків можна вважати очевидним. Наведена трохи нижче історія із нянькою Стівенсона, що торгувала волоссям письменника після його смерті, – фінальний штрих вбивчої характеристики.

Втім, таємничі документи, цей загальнопоширений артефакт "історіографічного метароману", все ж таки з'являться у "Папузі..." – але лише для того, щоб зникнути назавжди: це міфічні листи Флобера до Джульєт Герберт, знищені, як того бажав сам Флобер, дослідником його творчості Едом Уінтертоном одразу ж після прочитання, а отже, позбавлені можливості пролити світло на загадку папуги. Епізод із листами дуже красномовний, оскільки у ньому пунктиром позначений гіпотетичний шлях розвитку сюжету "історіографічного метароману", що закінчується публикацією книги "Англійська наречена Флобера" за авторством Джефрі Брейтуейта. І знов-таки, докоряючи собі за ці фантазії, герой викриває тяжіння "альтернативних біографів" до скандальних підробиць. Та й "історична справедливість", якої прагнуть досягти герої "історіографічного метароману" також вислизає – у вигляді папуги – з-під рук пошукача.

Таким чином, приналежність "Папуги Флобера" до "історіографічного метароману" поставлена нами під сумнів; але аналіз тексту саме у цьому ключі не може не наштовхнути на думку про знакову природу вищеперелічених артефактів – монумента, опудала, листів і багатьох інших, що у поєднанні з притчевою деонтикою викликають в читача стан "семантичного очікування", притаманний жанру притчі, спонукають його до алегоричного прочитання тексту.

Loading...

 
 

Цікаве