WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Жанрова своєрідність роману Джуліана Барнса “Папуга флобера” - Реферат

Жанрова своєрідність роману Джуліана Барнса “Папуга флобера” - Реферат

Жанрова своєрідність роману Джуліана Барнса "Папуга флобера"

Роман "Папуга Флобера" став значною віхою у творчості одного з англійських прозаїків сучасності, кавалера французького ордену Мистецтв та Літератури, лауреата престижних літературних премій Джуліана Барнса. Написаний у 1985 році, він сприяв не лише остаточному визнанню письменника критикою, але й висвітленню багатьох "першоелементів" барнсівського творчого всесвіту.

На тлі великої кількості присвячених "Папузі..." досліджень звертає на себе увагу той факт, що проблема жанрової приналежності роману поза увагою науковців. Дійсно, як і більшість взірців постмодерністської прози, "Папуга Флобера" досить важко класифікації. Найчастіше його визначають як "філологічний" [13] або ж "культурологічний детектив" [10]. Оригінальний підхід до проблеми пропонує німецький літературознавець Гарольд Райковські, на думку якого, більшість творів Барнса – і "Папуга Флобера" у тому числі – є історичними романами нової формації, що демонструють постмодерністський погляд на кризу історичного метанаративу [17]. Схожої ж думки дотримується і російська дослідниця Ю. Райнеке – за результатами її дослідження "Папугу Флобера" слід вважати історіографічним метароманом [5]. Компромісний варіант пропонує М. Табак, знаходячи у творі водночас риси романізованої біографії та літературознавчого есе [8, 270].

Зазначимо, що проблемність питання жанрового визначення будь-якого постмодерністського тексту не в останню чергу викликана тим, що, на думку теоретиків постмодерну, категорія жанру у її традиційному визначенні в існуючих умовах остаточно дискредитувала себе. Постмодерністська жанрова теорія, основи якої були розроблені Р. Коеном та Ж. Дерріда, грунтується на про гібридні утворення, у яких специфічні риси тих чи інших єднаються за принципом нонселекції і відтворюють тим самим типове ідчуття хаосу та епістемологічної невпевненості. Таким чином, жанру твору у звичному розумінні терміну унеможливлюється; натомість можна говорити про "матрицю" твору (термін Т. Маркової) [4], конструктивну основу, що ніби цементує інші жанрові напластування.

При цьому в межах постмодерністського літературного дискурсу матеріал і техніки масової культури досить часто поєднуються із переосмисленням попередньої літературної традиції, передусім, досвіду модерністів, що робить текст цікавим для будь-якої аудиторії. Це явище, відоме як "подвійне кодування" [2, 48], красномовно характеризує специфічне ставлення постмодерністів до проблеми змісту художнього твору і умовної, заснованої на грі природи літератури як такої.

Обидві ці обставини слід прийняти до уваги при аналізі жанрової природи такого складного та багатошарового утворення, як роман Дж. Барнса "Папуга Флобера".

Хоча всі вищеперелічені точки зору на питання жанрової приналежності роману, безумовно, віддзеркалюють певні особливості його організації (домінування референційного компоненту, поєднання його із напруженою детективною інтригою та "історичний" лейтмотив), жодна з них, на нашу думку, не є досконалою. Словосполучення "філологічний роман" або "культурологічний детектив" не можуть вважатися термінами внаслідок власної невизначеності; вважати ж "Папугу Флобера" та інші романи, де має місце застосування відповідного жанрового кліше, детективами не можна через низку об'єктивних причин: адже детективний роман, згідно із визначенням А. Адамова, "це такий роман, життєвим матеріалом якого є таємниця якогось небезпечного і заплутаного злочину, і весь сюжет, все події розвиваються в напрямі її розгадки" [1]. У "Папузі Флобера" злочин як такий відсутній, але навіть якщо замінити більш конкретний мотив "розгадки таємниці злочину" узагальнюючим притчевим мотивом пошуку Істини, роман Барнса все одно виходитиме за рамки жанрового визначення детективу.

По-перше, внаслідок фрагментарної побудови у ньому немає необхідної для детективу магістральної сюжетної лінії; по-друге, персонаж Барнса, лікар-пенсіонер Джеффрі Брейтуейт, не відповідає критеріям канонічного позитивного героя жанру – харизматичного слідчого: значно ближчий до типу рефлексуючого інтелігента, він здатний викликати в читача, орієнтованого на детектив, лише співчуття, оскільки у процесі розслідування завжди потерпає фіаско. По-третє, у романі відсутнє онтологічне необхідне для детектива відновлення категоріальної системи цінностей у тимчасовому Хаосі подій через встановлення істини: у Барнса істина виявляється недосяжною, оскільки її не існує взагалі (декількома роками пізніше, у романі "Історія світу у 10 главах", для позначення тієї ж думки автор знову звернеться до Флобера, перефразовуючи його вислів: "Прагнення дійти висновку є ознакою людського невігластва"). Таким чином, наріжна схема детективного жанру (злочин – розслідування – викриття злочинця) порушується на кожному кроці.

Всі вищенаведені особливості не можуть не вплинути на модальну рамку твору, під якою автор статті, вслід за В. Руднєвим, розуміє сукупність індикаторів сюжетних змін, розподілених на шість категорій: алетичну, аксіологічну, деонтичну, епістемічну, темпоральну та просторову [6, 92]. Згідно із теорією оповідальних модальностей, розробленою Л. Долежелом, сюжет виникає й активно розгортається тоді, коли в межах однієї модальності відбувається перехід від одного елементу до протилежного. Для детективу рушійною опозицією є таємне-явне, правдиве-хибне (епістемічний сюжет). Такий тип сюжету, через притаманну йому універсальність, набуває широкого розповсюдження насамперед у масовій літературі: "...чем более массовым является беллетристический жанр, тем более необходимой, неотъемлемой его частью является зпистемический сюжет" [6, 132]. Усі інші мотиви грають у беллетристичному дискурсі лише другорядну роль.

У романі "Папуга Флобера", як зазначалося вище, категорії правдивого та хибного відсутні як такі, і сюжетне напруження реалізується крізь протиставлення позитивної деонтики (необхідності встановлення істини) негативній алетології (неможливості це зробити). Зауважимо, що аксіологічна модальність у романі Барнса, так само як і у більшості постмодерністських творів, свідомо нейтралізується, що є неможливим для жанру детективу, де Добро і Зло зазвичай чітко розмежовані.

Отже, застосування жанрового кліше детективу у романі "Папуга Флобера" викликане потребою зображення "матеріалізованого" пошуку Істини, що зумовлює певний динамізм наративу і дозволяє затримати увагу пересічного читача. Такий підхід у цілому відповідає постмодерністській стратегії подвійного кодування, в межах якої жанрове кліше масової літератури не лише наповнюється філософським змістом, але й стає об'єктом пародіювання і парадоксалізації. Детективний жанр є чи не найпридатнішим для такого переосмислення, оскільки, на відміну від загальнопостмодерністського відчуття епістемологічної невпевненості, "relies upon a perception of the world as an orderly place in which events can be explained" [10, 141]. Звичайно, в його сюжеті не бракує загадкових подій чи інтригуючих поворотів, але наприкінці всі загадки неодмінно розв'язуються за допомогою тверезої логіки персоніфікованої об'єктивності – слідчого. За метафоричним висловом Дж. Мартіна, "The desire for closure fuels the genre" [15, 10].

У романі "Папуга Флобера" ця твереза логіка, стаючи об'єктом авторської іронії, потерпає крах. Намагаючись встановити, у якій з музейних експозицій виставлений птах, що став прототипом Лулу з оповідання Флобера "Проста душа", Джеффрі Брейтуейт фотографує обох папуг і порівнює їх із описом в оповіданні, віддаючи перевагу тому з птахів, що найповніше відповідає цьому опису. Загадка, здається, розв'язана; але виявляється, що працівники обох музеїв, позичаючи папуг з Музею історії природи, також орієнтувалися на свідоцтво Флобера – і, тим не менш, обрали різних птахів. До того ж, як зауважує наглядач музейного сховища, колір пір'я опудал із плином часу може змінюватися, та й самі вони нетривкі – з півсотні амазонських папуг, що перебували у сховищі за часів Флобера, збереглося лише три.

Loading...

 
 

Цікаве