WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Жанрова своєрідність роману Джона Фаулза “Деніел Мартін” - Реферат

Жанрова своєрідність роману Джона Фаулза “Деніел Мартін” - Реферат

Жанрова своєрідність роману Джона Фаулза "Деніел Мартін"

Джон Фаулза – один із тих англійських письменників-постмодерністів, які не лише проводили своєрідний експеримент з оповідними формами, а взялися за відродження традицій у написанні романів.

Роман Джона Фаулза "Деніел Мартін" є найяскравішим прикладом тонкого поєднання рис декількох літературних напрямків із сучасними тенденціями. Роман "Деніел Мартін" – це спроба знайти та зрозуміти себе в своєму часовому просторі, відображаючись одночасно в дзеркалах минулого та майбутнього.

Актуальність даної роботи полягає в прагненні зрозуміти оманний світ, в якому опинилося людство. Панівною й вирішальною категорією сьогодення є поняття постмодернізму як філософського явища. Тому знайти пояснення самому життю можна шляхом проникнення в твори видатних письменників сучасності. Зростає інтерес літературознавців до детективного жанру, дослідники намагаються пояснити його популярність, що не знижується вже сто п'ятдесят років. На нашу думку детективний жанр необхідно розглядати на даному етапі розвитку літератури, як складову частину епохи постмодернізму, який увібрав в себе багато рис від різноманітних жанрів, ставши не лише їх сукупністю, а самостійним літературним організмом.

Новизна дослідження полягає в тому, що творчість Джона Фаулза розглядається в незвичайному ракурсі – не тільки в контексті постмодерні стичних тенденцій, але й як таку, що включає в себе елементи детективного жанру. Такий погляд на творчість письменника, та зокрема на його роман "Деніел Мартін", дозволяє вийти за рамки звичного сприйняття стилю письменника, відкриває нові можливості для подальшого дослідження творчості Джона Фаулза.

Традицію постмодернізму важно уявити без постаті англійського письменника Джона Фаулза. Його романи "Колекціонер", "Личина", "Жінка Французького лейтенанта", "Маг", "Деніел Мартін" вже стали класичними зразками, у яких яскраво виражені такі риси постмодерних творів як інтертекстуальність, всеохоплююча іронія, інтелектуальна гра з читачем, стильова віртуозність тощо.

Джон Фаулза – один із тих англійських письменників-постмодерністів, які не лише проводили своєрідний експеримент з оповідними формами, а взялися за відродження традиції у написанні романів. В умовах розвитку постмодернізму й росту соціальної стурбованості поступово формувався художній синтез, без особливих зусиль відбувалося "об'єднання реалістичної тези з постмодерністською антитезою – у мистецтві вищого ґатунку, в романі, що привертає загальний інтерес" [6, 330]. Саме в Англії з'явився роман, в якому є й типовий характер, й типові обставини – образ постмодерніста в постмодерністську епоху. Як зазначив Т.Я. Красавченко, "на сучасному історико-літературному етапі саме поєднання соціальної проблематики, тобто реальності, із традицією та фантазією, грою уяви... виводить англійський роман із стану тихого, скромного існування на периферії у перший ряд – на світову орбіту" [10, 128].

У таких творах письменника як "Маг", "Колекціонер" і "Аристос" (підзаголовок "Автопортрет в ідеях" ) у центрі уваги автора проблеми людського кохання, волі й почуття відповідальності за свій вибір. Усі наступні книги Фаулза: романи "Деніел Мартін" (1977), "Мантиса" (1982), збірник новел "Вежа з чорного дерева" (1974), "Личина" (1985), збірник "Вірші" (1973) – у різні роки повторили успіх автора, створивши укупі дивний, багатоликий і різноманітний світ Фаулза, у якому цікавість сюжету доповнюють складні, часом плутані філософські міркування; світ, у якому стиль вікторианського роману невіддільний від латиноамериканського "магічного реалізму"; світ, витканий з незліченого сполучення самих несподіваних літературних асоціацій: від середньовічних французьких балад – до сучасних письменників-абсурдистів. Герої Фаулза завжди несуть у собі таємницю складної, часом дивної, часом не дуже чарівної – але незмінно заворожливої особистості.

Головною наскрізною філософсько-літературною проблемою письменника літературознавці вважають проблему власне художньої творчості, ролі уявного та реального, свідомого та позасвідомого як базисних чинників мистецького процесу. Для Фаулза справжня література – це постійний пошук, формальний експеримент, елементи перевтілення, можливість вільного вибору форм. Письменник не випадково проводить своєрідний експеримент з оповідними формами. Він упроваджує різноманітні сюжетні, образно-стильові засоби, що створюють неповторну духовну атмосферу його прози, використовує різні типи романної оповіді із однією метою: утвердження свободи як витоку і як наслідку творчого процесу.

Роман "Деніел Мартін" (1977) – головне творче досягнення прозаїка. Центральні проблеми – доля творчої особистості, зв'язок індивідуальної моралі й духовного клімату характерні для нашого часу, як зазначає Н.Ю. Жлуктенко [5, 144].

Філософську концепцію роману "Деніел Мартін" Фаулза називає як і раніше екзистенціалізмом. Правда, як зазначає Н.Ю. Жлуктенко, це "не безжалісний, похмурий екзистенціалізм спустошеності й тотальної безвихідності, а суб'єктивно-ідеалістична теорія спасіння людини, її духовного відродження засобами творчої діяльності й кохання, власно кажучи, програма абстрактного гуманізму в його класичному варіанті" [11, 393]. Фаулз приводить свого героя до уявлень про високе мистецтво, яке пронизано ідеями часу, почуттям гармонії й духовності. Безперечним є й результати морального розвитку героя. Особиста доля Мартіна являє собою хаотичну плутанину щасливого й нещасного кохання, а часом й зв'язків без кохання. Така доля – результат його розчарування в духовних цінностях, а також й зрада почуття відповідальності за кохану істоту на противагу типово екзистенціальним інстинктам здорового тіла. Його почуття до Джейн Мелорі, що народжуються під час спільної подорожі у Єгипет, – спроба духовної реабілітації, спроба знайти гармонічну єдність почуттєвого та духовного початків кохання. Серйозність моральних намірів Фаулза в даному випадку дозволяє оцінювати щасливу кінцівку не як розв'язку дешевої мелодрами, а як свідомий прийом художника-мораліста.

"Деніел Мартін" – роман не однозначний", – зазначає В.В. Івашев, – "тому вимагає серйозного вивчення й міркувань над його текстом. Значення сказаного й показаного в цій книзі виходить за рамки якого-небудь одного жанру. Це і соціальний, і психологічний роман, це і роман із підкресленою філософською тенденцією" [7, 457]. На протязі всього роману (навіть на протязі всього свого життя) Деніел Мартін намагається знайти відповіді на багато запитань, його існування перетворюється на постійний пошук. Головний герой залишається сам на сам із своїми запитаннями, адже, словами Фаулза, "на найважливіші питання в житті ніхто інший не зможе дати відповідь, окрім самої людини" [16].

М.А. Можейко стверджує, що детектив – це "літературний жанр, інтрига якого організована як логічна реконструкція емпірично не спостережених подій (а саме – злочину)" [12]. Інші дослідники називають детективом і сам художній твір, "в основі сюжету якого лежить конфлікт між добром і злом, реалізований у розкритті злочину" [4]. Детективом також прийнято називати головного героя детективних творів, який безпосередньо залучається до розв'язання загадки злочину.

Основа жанру полягає у наявності двох сюжетних ліній, в основі котрих лежить, як правило, два конфлікти: між жертвою та злочинцем та між злочинцем та сищиком, лінії, які можуть перетинатися, свідомо заплутуватися автором, але неодмінно приводити до розв'язки, що пояснює все незрозуміле, загадкове і таємниче.

Основною жанрообразуючою ознакою детектива слід вважати наявність у ньому загадки. Вона тут має свої особливості. По-перше, загадкою не можна вважати відсутність інформації про щось. По-друге, загадкою можна вважати лише те, що має розгадку. Наприкінці детектива всі загадки повинні бути розв'язані, й розгадки повинні відповідати загадкам. По-третє, загадка повинна потребувати деякої роботи думки, логічного мислення. Читаючи ідеальний детектив, читач повинен більш-менш усвідомлювати, в чому полягає загадка, та мати всю необхідну для її розв'язання інформацію [3].

Хоча детектив як жанр літератури постійно розвивався та продовжує розвиватися, вбираючи в себе все більше різноманітних рис, були зроблені спроби визначити чіткі кордони жанру. Теоретики детективного жанру неодноразово намагалися скласти так названі "рецепти", і подекуди висловлюють вельми резонні міркування.

Неоціненний внесок у розвиток детективного жанру (насамперед у розвиток теорії детективу) зробив Уіллард Хантінгтон (1888-1939), відомий під псевдонімом С.С. Ван Дайн –американський журналіст, видавець, мистецтвознавець, письменник, автор детективних романів.

Райт наполягає на ігровому характері детективу, вважаючи за зайву розкіш і витонченість стилю, і любовний інтерес, і соціальну спрямованість. За його переконанням, повсякденність може бути присутньою у детективних сюжетах остільки, оскільки додає їм деяке життєсхожість.

У колі визнаний європейських митців-постмодерністів постать Джона Фаулза є прикметною; важко уявити традицію постмодернізму без творчого вкладу цього англійського письменника. Основні проблеми, що турбують Джона Фаулза, – це проблеми взаємин людини і мистецтва, проблеми відчуження мистецтва, еволюції письменника як само занурення у творчість. Творчість Фаулза також наповнена елементами детективного жанру, що вносить гармонію у хаотичні світи героїв творів, додає романам письменника інтригую чого відтінку та залучає читачів до розв'язання таємниць.

Loading...

 
 

Цікаве