WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Амбівалентність вікторіанства як культурної епохи у постмодерному історіографічному романі - Реферат

Амбівалентність вікторіанства як культурної епохи у постмодерному історіографічному романі - Реферат

Так, Мод, красуня з пречудовим світлим і довгим волоссям, постійно ховає його під тюрбан або хустку. На початку своєї кар'єри вона взагалі його мало не збривала, залишаючи коротенький стирчачий їжачок на голові. Свого часу прерафаеліти, повстаючи проти вікторіанських правил та обмежень, центрували увагу в поезії та малярстві на жіночому волоссі та шиї: "Фетишизація волосся ... характерна для художньої творчості прерафаелітів (згадаємо, наприклад "Вeata Beatrix" Россеті чи обурення Теннісона ілюстраціями прерафаелітів до "Lady Of Shalott" через волосся героїні)..." [5, 59].

А. Байєтт постійно вказує на бажання Мод заховати своє волосся, яке вона відростила на прохання коханця, літературознавця Фергуса Вулфа. Отримана вища освіта і глибокі дослідження в сфері літератури мали серйозний вплив на їхні стосунки – Фергус зверхньо та іронічно поводився з Мод, а всі їхні сварки трактував через призму психоаналізу. Після розриву, як виклик самій собі, Мод вирішила не підстригати волосся, але свій біль ховала разом з ним під хустку. Таким постійним підкресленням зовнішньої деталі символ переводиться в нову якість психологічної характеристики героїні.

Окрім любовної лінії ХІХ ст. цікавим здається спочатку опосередковане, а потім і безпосереднє зображення життя дружини поета, Еллен, вихованої в умовах вікторіанської ригідності. Вона розділяла звичну долю дружин відомих людей – в тіні їхньої слави, в постійних турботах про їх повсякденне життя, ведучи щоденник, з якого виявляється, що вона сама не позбавлена літературного дару. Еллен належала до тих жінок, "...котрі писали в рамках, чітко санкціонованих чоловіками-письменниками і розмічених згідно чоловічих інтересів" [15, 80]. Вона не знає, що робити з вагітною служницею, та навіть це слово не вживає в своєму щоденнику: замість нього вживаються евфемізми "дивний стан", "неміч", "стомленість через свій стан". Після зникнення дівчини ось що ми читаємо: "Можливо, Берта пішла з чоловіком, котрий (параграф неможливо прочитати через закреслення)" [9, 231]. Закреслені фрази та слова вікторіанська дружина не могла вживати, то було б неподобством. Враження від звістки про зраду чоловіка в щоденнику не зафіксовано жодним чином, окрім згадки про головний біль після розмови з молодою особою.

А. Байєтт порушує панівні в офіційній моралі ХІХ ст. уявлення про щасливий шлюб із завуальованими сексуальними стосунками: Еллен фригідна, її репресована сексуальність знаходить вихід в обожнюванні чоловіка, виконанні всіх його примх за межами ліжка. "Більша частина дій в вікторіанських романах і поемах підпорядковані страху смерті, покаранням за гріхи, виснаженню фізичних сил"[7, 5]. Частково ця ідея прослідковується і в "Одержимості": відчуття гріховності через зв'язок з одруженим чоловіком призвело до усамітнення Крістабель і розриву відносин. Після їхнього короткого роману вона вмерла для нього і для суспільства на двадцять вісім років – в кінці роману через лист до нас долинає голос вже старої жінки.

"Секс і смерть забезпечують ідеальну матрицю для творчих пошуків вікторіанських письменників... Вікторіанські сцени смерті пов'язані з ознаками пристрасті в контексті страждання від болю, Страстей Христових і перших мучеників" [7, 5]. Через сцену смерті читач мав змогу проникнути в спальню, до ліжка – місця страждань і насолоди. В "Одержимості" авторка в одному розділі подає опис смерті Еша і спогади його дружини про їх медовий місяць. "Коли вона не могла спати, то йшла до нього..., стояла, вдивляючись в зміни. Одразу ж після смерті він виглядав спокійним і розслабленим, неначе відпочивав. Тепер, коли пройшов деякий час, нічого від нього не залишилось, лише подоба його, кістлява, з жовтою шкірою, впалими очами, загостреною щелепою" [9, 447]. Тієї ж ночі Еллен пригадала те, для чого не мала слів, лише образи: свою першу шлюбну ніч. Правду – що її страх протягом сорока чотирьох років стримував їх від сексуальних стосунків – жінка не могла в словах визнати навіть перед самою собою. Вона згадувала: "Тоненьку, білу тваринку, себе, перелякану, тремтячу... Втікаюче створіння, згорблене в кутку, задихану, зуби клацають від страху.Себе. ...І коли ж він зрозуміє, що, попри всю його ніжність і терпимість, з цього нічого не вийде?" [9, 459]. Вона охоче стала його рабинею, створивши собі Христа, задля котрого можна було перенести будь-які душевні (але лише душевні, а не тілесні!) страждання.В респектабельній "шафі" їхнього подружнього життя ховалися два "скелети": недоведеність шлюбних стосунків до кінця і зв'язок Рендольфа з іншою жінкою.

Моральні обмеження, притаманні епосі й вихованню, проявилися майже у всіх жіночих характерах роману "Одержимість", навіть у такому вільному, як Крістабель. Завагітнівши від Еша, вона тікає до родичів у Францію. Протягом мало не півроку вона не йде на жодні розмови про свій стан, а перед пологами вона зникає й з'являється через п'ять днів, не пояснюючи нічого щодо дитини. Читаючи щоденник її п'ятнадцятирічної кузини Сабіни, ми так і не можемо зрозуміти, чи була міс ЛаМотт вагітна, чи була дитина, чи, можливо, ці сторінки від жовтня до травня – частково вигадки й марення дівчини-підлітка. Цим прийомом А. Байєтт підкреслює епістемологічну невизначеність, неможливість знати об'єктивну істину.

В ХХ ст. Мод та Роланд шукають розгадку таємниці тієї дитини, та це не просто пошук знання, але намагання віднайти в часі й просторі свою власну відкритість, безпосередність, простоту відносин і спілкування, що були загнані в рамки вікторіанської чопорності та приватності.

Ретровікторіанський роман є піджанром постмодерного історичного роману, або, за терміном Лінди Хатчон, історіографічної металітератури, феномену досить різнобарвного і різноманітного в своїх спробах зобразити минуле в його зв'язку з теперішнім, особливо в намаганнях (ре)конструювати "інше" минуле, не звичне для нас, розвінчати узвичаєні міфи. На прикладі творів П. Акройда та А. Байєтт, що належать до цього напрямку, ми побачили спроби показати зворотний бік вікторіанської стриманості. Таке прочитання минулого за допомогою авторської фантазії спирається на натяки, що містяться в матеріальних та духовних свідченнях доби. В подальших розвідках здається доцільним дослідити дискурс тілесності –аспект, замовчуваний вікторіанцями, проте яскраво виражений в ретро-вікторіанських романах.

Література

  1. Ивашева В. Английский реалистический роман ХIХ века в его современном звучании. – М.: Художественная литература, 1974. – 464 с.

  2. Олдингтон Р. Смерть героя. – К.: Будівельник, 1982.

  3. Уоррен Р.П. Все королівське військо. – К.: Дніпро, 1986. – 535 с.

  4. Хассан І. Культура постмодернізму // Вікно в світ. –1999. – № 5. – С. 99-111.

  5. Чернокова Е. Поэзия Кристины Россетти в контексте эстетики прерафаэлитизма. – Харьков: Крок,2004. – 208 с.

  6. Ackroyd P. Dan Leno and the Limehouse Golem. – L.: Minerva, 1995. – 282 p.

  7. Barreca R. Introduction: Coming and Going in Victorian Literature // Sex and Death in Victorian Literature /Ed. Regina Barreca. – Bloomington and Indianapolis: Indiana University Press, 1990. – P. 1-8.

  8. Byatt A. On Histories and Stories. Selected Essays. – L.: Chatto & Windus, 2000. – 196 p.

  9. Byatt A. Possession. – L.: Vintage, 1991. – 511 p.

  10. Buckley J.H. The Victorian Temper. – Cambridge: Harvard University Press, 1969. – 282 p.

  11. Chapman R. The Victorian Debate. – L.: Weinfield and Nicolson, 1968. – 377 p.

  12. Eijun S. Sex, Drugs, and Madness in Poetry from William Blake to Christina Rossetti. – Lewiston / Queenston /Lampeter: Mellen University Press. – 167 p.

  13. Hutcheon L. A Poetics of Postmodernism: History, Theory, Fiction. – N.Y.; L.: Routledge, 1988. – 262 p.

  14. Levine G. Victorian Studies // Redrawing the Boundaries: the Transformation of English and American Literary Studies. – N.Y.: The Modern Language Association of America, 1992. – P. 130-153.

  15. Mors'ka L. British Women Poets at Fin de Sicle (1890–1918) // Мова і культура. Випуск 8. Том VI. Частина друга. Художня література в контексті культури. – К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2005. – С. 77-81.

  16. Shiller D. The Redemptive Past in the Neo-Victorian Novel // Studies in the Novel. Winter 97. Vol. 29,Issue 4. – P. 538-60.

  17. The Oxford Companion to English Literature. Ed. M. Drabble – Oxford, New York, Tokyo, Melbourne: Oxford University Press, 1992. – 1155 p.

  18. Тоdd R. Postmodernism in the United Kingdom and the Republic of Ireland // International Postmodernism: Theory and Literary Practice. – Amsterdam and Philadelphia: John Benjamins, 1997. – P. 337-351.

  19. Woolf V. How It Strikes the Contemporary // Collected Essays. Volume 2. – L.: Hogarth Press, 1966. –P. 153-161.

Loading...

 
 

Цікаве