WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Проблема національного характеру в романах М. Вінграновського "Северин Наливайко" та В. Шукшина "Я пришол дать вам волю". - Реферат

Проблема національного характеру в романах М. Вінграновського "Северин Наливайко" та В. Шукшина "Я пришол дать вам волю". - Реферат

нового змісту. У романах про сучасність, присвячених екології, інонаціональним персонажам відводиться роль насамперед захисників навколишнього середовища ("Утоление жажды" Ю.Трифонова, "Царь-рыба" В.Астаф'єва, "Большое кочевье" А.Буйлова та ін.). В історичних романах проблема національного характеру постає в іншому аспекті. Зокрема, в українській літературі розкривається тема трагічної долі людини, яка потрапила у вороже інонаціональне середовище, утвердження її як особистості в цьому середовищі та перемога над обставинами ("Мальви" Р.Іваничука, "Роксолана" П.Загребельного та ін.). Таким чином, письменники осягають проблему "екзистенції".
У цілому ж історична проза цього періоду позначена розвитком концепції діалектики історії та особистості героя, в тому числі й інонаціонального, який втілює в собінаціональні риси власного народу, так і загальнолюдський потенціал; філософсько-концептуальним осмисленням складних взаємовідносин людини зі світом [6, 16].
Проблема зображення інонаціонального характеру в сучасній українській та російській історичній прозі актуалізується. Відштовхуючись від естетичних уявлень свого народу, письменники створюють оригінальну модель інонаціонального світу, втілюючи самобутнє трактування інонаціонального характеру.
Саме таким шляхом у розкритті інонаціональної теми йдуть М.Вінграновський ("Северин Наливайко") та В.Шукшин ("Я пришел дать вам волю"). Проте при вирішенні конкретних художніх завдань вони йдуть різними шлхами: український письменник показує, яким був його власний народ серед інших народів середньовічної Європи, російського ж насамперед цікавить багатонаціональне військо Разіна.
Інонаціональний світ у М.Вінграновського - досить різноманітний та різнобарвний: тут і арабська принцеса, і негритянки, і турки, і поляки, і навіть китайці. Як слушно зазначив І.Дзюба, "у геополітичній ландшафт роману рельєфно вписалися різні національні стихії середньовічної Європи і Азії" [2, 7]. Письменник створює власну картину інонаціонального світу, де вирує "стихія поетичної химерії": полонена арабська принцеса Хабіджа приймає православне хрещення; китайці присягають на вірність Наливайкові і навіть коронують його на імператора Китаю; хан Газі-Гірей відпускає Наливайка, благословляючи; негритянки, одягнені в вишиті свитки, колядують разом з усіма на Водохреще і т.д.
Особливе місце в контексті твору посідають поляки - польний гетьман Станіслав Жолкевський, посол короля Жигмонта у Стамбулі Збігнєв Ясельський та сенатор, син князя Василя Острозького, Януш Острозький, який "перейнявся Заходом і став католиком по своїй волі" [1, 58]. Зауважимо, що польський посол та княжато змальовані у фольклорній традиції - однопланово: обидва є ненависниками православ'я та козацтва. Проте у зображенні Жолкевського письменник повністю відходить від народної традиції. Заглиблюючись у складність характеру героя, автор підкреслює і його позитивні риси, зокрема - толерантність. Жолкевський, будучи ворогом України, захоплюється сміливістю та відчайдушністю наливайківців та співчуває їм: "Жолкевський відірвав прикипілі, засніжені очі від Комулео й повів малиновою брошкою на чорно-білий наливайківський табір. Він глянув на табір, і його голова відкинулась, як від вогню…
Двісті козацьких возів підіймались у повітря. Сірі возові колеса відштовхнулися від присніженої землі, на хвилинку затримались і знову пішли понад полем, понад кіньми в зимове небо. Вози підіймалися тихо і рівно, а вже як гойднулися, то гойднулися, наче колиски. Колиски! Бо в них і справді ловлячи руками й губами сніжини, стояли діти!..
Жолкевський нагріб з намету пригорщу снігу, вмився, а заразом і протер снігом очі. Тепер він вже бачив ясно: на возах куталися жінки, куталися під сніжинами діти, кругліли, видно, із солониною темні діжки, бочки з порохом та гармати. А під возами, підставивши під них спини і плечі, по восьмеро і по десятеро, заточуючись, ішли наливайківці…
Крізь перший мороз і першу зимову легку і веселу віхолу Жолкевський, дивлячись на побілілий посередині Бугу наливайківський табір, сказав:
-Таких я не б'ю!..
Він зійшов з брацлавської стіни, сів на коня і велів повертати військо назад,- в Молдову, за Дністер" [1, 302-304].
Польний гетьман симпатизує Наливайкові, спостерігаючи його вправність на полі бою: "Мені би таких!", а Наливайко - Жолкевському: "Для Наливайка Жолкевський був прикладом, як треба жити".
Змальовуючи Жолкевського, М.Вінграновський порушив звичну традицію негативного зображення ворогів-поляків, яку започатковано ще у фольклорі і продовжено багатьма письменниками, зокрема, М.Гоголем.
Намагаючись підкреслити належність характерів до тієї чи іншої національності, М.Вінграновський, насамперед описує одяг, їжу та обряди: так, Хабіджа "завинена в темно-жовтий мінливий шовк", а її маленькі ніжки "взуті у золоті сандалії"; китайці у жовтих халатах та "з тонкими заплетеними на потилицях кіскими" пригощають наших козаків своєю національною стравою - рисом з дрібно пошаткованим м'ясом, і все це, до того ж, потрібно було їсти паличками; турки пропонують Якову Шийці скуштувати свіжий пенір - маслянистий овечий сир - та уяршем - кисле коров'яче молоко, а коли з мечеті скликали на обідній намаз, усі правовірні "обернулись обличчям на схід й опустилися на килимки". Показуючи відмінні особливості інонаціональних персонажів, письменник відтворює характерні фонетичні риси їхньої мови: шляхом перекручування українських слів (наприклад, китаєць У Пу замість українського "козак" вимовляє "кізяк") та через сприйняття звучання чужої мови козаками (у китайців були "тоненькі птичі голоски", а арабська принцеса "цінькала").
М.Вінграновський не лише змальовує зовнішність людини іншої національності, але й розповідає, як і чим вона живе, проникає в її душу, вглиб її найпотаємніших думок. Саме тому досить часто у тексті твору звучить монологічне мовлення: герої сповідаються, роздумують, моляться: "…Господи, скільки ми вже тягли і корчили Україну! І вже б, здавалося, все: пропала в попелі земля! Та минає рік-два, як знову виростають на ній жінки, млини і худоба. І ми знову тягнемо з неї… Молюсь тобі, мій Аллах, і думаю, а коли не
Loading...

 
 

Цікаве