WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Ґендерна складова роману “Зрада” Є. Кононенко - Реферат

Ґендерна складова роману “Зрада” Є. Кононенко - Реферат

Варто відзначити, що кожну "зраду" письменниця мотивує, занурюючи читача у складну систему психологічних чинників, що впливають на поведінку персонажа, не випадково визначаючи жанр своїх романів як "психологічний детектив" [5]. Наприклад, те, що Вероніка Стебелько-Раєвська дуже зацікавилася темою зради пояснюється травматичним досвідом її дитинства, коли батько страшенно пиячив і кидався душити матір у пориві ревнощів, а також і доньку: "Звичайний спогад дитинства: батько хапає маму за горло, − згадувала Вероніка. −Коли вони сварились, він завжди душив її... Він душив не тільки маму, а й тих жінок, що приходили до нього по гроші... А коли я стала дівчиною, він іноді душив мене. Немає більшого жаху, ніж чиїсь руки на твоєму горлі..." [3, 48]. У підлітковому віці вона через це глибоко переживала трагічні сюжети художніх творів, особливо ті, в яких виявлена тема зради, зокрема вивчила напам'ять „Титарівну" Т. Шевченка: „Не можна було слухати без трепету, як маленька дівчинка читала про вбивство і зраду" [3, 76]. Спогади пережитого активізувалися, коли Вероніка вирішила робити постановку "Отелло", вона також спеціально їздила в село до матері Дмитра, щоб з'ясувати обставини смерті гулящої Марини. А коли Дмитро вдарив Вероніку по обличчю після її заяви про зраду, така його емоційна реакція відродила в неї притлумлені комплекси, пов'язані з травматичним досвідом дитинства, що були нейтралізовані тільки після втручання психоаналітика. Щодо Дмитра, то він таким чином відреагував теж з кількох причин: по-перше, він поводився як ображений чоловік у патріархальному суспільстві, для якого жіноча вірність є великою цінністю, бо жінку він розглядає і як свою власність, якій він надав усі можливості для щасливого життя ("І як вона змогла зневажити все, що було між ними? Хто ж забрав її від нього, хто запропонував їй щось краще у цьому божевільному світі?" [3, 31]), хоча сам не зберігав подружньої вірності і зрадою це не вважав ("Він і сам, бувало, розважався з тими жіночками − грубе життя будівельника диктувало свої грубі безжальні закони − і те, яким він був з ними, було небо і земля в порівнянні з тим, яким він був з Веронікою..." [3, 31]), по-друге, він пережив у юності досвід зради, коли його найкращий друг навіть не сказав, що він виїжджає за кордон назавжди ("Але справа була власне не в його від'їзді. Справа була в тому, що він до останньої миті не казав мені, що їде, − пояснював психоаналітику Дмитро. − Він пішов з третього курсу, а розповідав мені, що чимось захворів і взяв академвідпустку..." [3, 79]). Тут якщо згадати З. Фройда (адже і в романі йде розмова з психоаналітиком), то можна пояснити таку прив'язаність до друга і глибоку травму від його зради мало не латентною гомосексуальністю, адже й у сексуальних стосунках з жінками Дмитро виявляв садистичні схильності ("Катерині подобався дикий брутальний стиль, а він виливав із тою жінкою всю свою лють на нездарне життя, де насправді нічого не збулось. А всю свою ніжність він беріг для Вероніки" [3, 31]). По-третє, травматичний досвід дитинства, пов'язаний з реакцією матері Дмитра на "зраду" батька. Отже, Є. Кононенко намагається глибоко занурюватися в психологію персонажів своїх романів і знаходити органічну мотивацію вчинків кожного з них.

Подекуди один і той же герой іде шляхом зради кілька разів поспіль (Дмитро Стебелько зраджує дружину, а також справу свого життя, змінивши фах; Володимир Стебелько зраджує дружину, а потім і батьківщину, виїхавши працювати до США), причому зрада батьківщини (Володимир Стебелько), справи життя (Дмитро Стебелько) чи друга (Дмитра зрадив друг у юності) використана у романі лише епізодично, а в основу твору покладено взаємини між статями, тобто ґендерну проблематику, яка охоплює і подружні стосунки, і взаємини між батьками та дітьми.

На те, що саме ґендерна складова поняття "зрада" у романі є провідною, вказує також і вставна новела, якою фактично є вистава театру "Трясиспис", причому вона поділяється на два епізоди, які ніби обрамлюють твір, адже частина цієї вистави подана Є. Кононенко на початку роману, а частина − в кінці. І зміст вистави є досить символічним та надзвичайно важливим для розуміння мотивів убивства Вероніки Стебелько-Раєвської.

Фабула вистави "Дорога зради" містить, на думку письменниці, традиційний для українського чоловіка "любовний трикутник" (чоловік − його матір − дружина), в матері виникають ревнощі, вона провокує сімейну сварку і розрив стосунків між сином і невісткою, навівши на сина наклеп у подружній зраді, чоловік покидає свою дружину, повертається жити до матері, але згодом покидає і матір після того, як та зізнається у своєму вчинкові (у першому варіанті він вибачив матері та залишився разом з нею). Слід пам'ятати також, що ця п'єса є проекцією несвідомого її автора, Женика Мурченка, який сам перебував у подібній ситуації надмірної материної опіки. Така психологічна схема використана письменницею і для конструювання характерів інших персонажів: сильна авторитарна матір, яка негативно впливає на долю своїх дітей.

У романі представлено декілька образів таких матерів. Зокрема, матір Дмитра Стебелька. Марія Стебелько народила трьох синів, але весь свій час віддавала роботі, працюючи директором лісокомбінату, а клопіт догляду за дітьми переклала на свого чоловіка, який, не витримавши цього, покинув її з дітьми. Онука Вікторія так про це згадувала: "Мені бабусині сусідки потім не раз казали: не захоплюйся роботою, бо втратиш чоловіка... З одного боку, вона чоловікові справді ніколи чистої сорочки не подала. А з другого боку, ви ж уявляєте, що таке великий комбінат! Вона казала, що в них були такі технології, про які в радянські часи ніхто не чув! І вона вважала, що її чоловік мав це розуміти і не вимагати від неї пирогів і сорочок..." [3, 27]. Між кар'єрою та родиною вона зробила однозначний вибір на користь професійної самореалізації, що призвело до кризи сімейної. Те, що чоловік покинув її, Марія Стебелько потрактувала як зраду, а односельці вирішили, що вона прокляла його за це. Швидка смерть колишнього чоловіка Марії тільки утвердила віру селян в її магічних здібностях. А смерть невістки Марини закріпила поголос про те, що Марія − відьма. Отже, письменниця підтверджує, що неординарна жінка завжди викликає підозри, а в умовах патріархального українського села оголошується відьмою. Сама ж Марія, коли побачила поголений лобок своєї невістки Марини, повірила в те, що її невістка − відьма, адже, як пояснює письменниця вустами Вікторії, "за поліською демонологією, якщо у жінки там нема волосся, то вона відьма! І причому не навчена, а природна! І бабуся, коли це побачила, то почала хреститися, а потім побігла з дому до церкви!" [3, 122]. Таку поведінку достатньо прогресивної на свій час жінки Є. Кононенко також аргументує з допомогою Вікторії, яка говорила, що "в жінки, в якої росте син, поступово неодмінно активізується приспана архаїчна свідомість" [3, 156]. Якщо дотримуватися цієї логіки, то жінка, в якої три сини, повинна архаїзуватися утричі більше, зразок чого й продемонстровано на прикладі Марії Стебелько, яка так згадувала про цю подію: "...сама не знаю, що зі мною сталося, як побачила, що у Марини там нема волосся! Так, ніби хвіст іззаду побачила!" [3, 122].

Loading...

 
 

Цікаве