WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Ґендерна складова роману “Зрада” Є. Кононенко - Реферат

Ґендерна складова роману “Зрада” Є. Кононенко - Реферат

Ґендерна складова роману "Зрада" Є. Кононенко

Взаємини між статями завжди перебували в центрі уваги літератури, однак упродовж ХХ століття на Заході виникла ціла школа феміністичної критики та письма (Сімона де Бовуар, Кейт Мілет, Сюзан Браунміллер, Андреа Дворкін, Адрієн Річ, Люсі Іріґаре та ін.), що поставила собі за мету змінити традиційну "сексуальну політику" (термін Кейт Мілет) на користь упослідженої раніше жіночої статі.

Традиційний патріархальний устрій упродовж останніх десятиліть зазнає значних змін, що зумовлено не тільки "підривною" діяльністю феміністок, а й об'єктивним ходом історії, наслідком якого є "розкріпачення" жіночої статі та надання їй таких самих прав і можливостей для самореалізації, які має чоловіча половина людства. Найуспішніше процес демократизації ґендерних взаємин проходить на Заході, але й інші реґіони світу не можуть бути цілком осторонь цієї тенденції в добу глобалізації, адже західна масова культура, зокрема кінематограф, успішно засвоїла ці віяння доби і ретранслює їх на весь світ: жіночі образи прийшли на зміну чоловіків-супергероїв, жінки домінують або тримаються на рівні з чоловіками в багатьох телевізійних серіалах та художніх фільмах (починаючи від серіалів "Ксена −принцеса-воїн", "Усі жінки відьми", "Секс і місто", "Друзі" та ін. до фільмів "Жінка-кішка", "Лара Крофт − розкрадачка гробниць", "Ультрафіолет" тощо). У цьому контексті досить показовим є також феномен неймовірної популярності книжки Дена Брауна "Код да Вінчі", а також однойменного фільму, оскільки в них головною темою є реабілітація жіночого начала в християнській релігії.

В Україні становлення державності та демократизація суспільства співпали з так званою "сексуальною революцією", що на Заході здійснилася на кілька десятиліть раніше і яка передбачає "вивільнення" жінки. Отже, формування національної ідентичності відбувається водночас із переоцінкою традиційних ґендерних ролей. Цей процес яскраво відобразився в українській літературі: з'явилася ціла когорта талановитих жінок-письменниць (О. Забужко, Є. Кононенко, І. Карпа, М. Матіос, Л. Демська, Н. Сняданко, О. Пахльовська та ін.), а також своєрідна школа феміністичного літературознавства (С. Павличко, В. Агеєва, Т. Гундорова, Н. Зборовська та ін.).

Одне з чільних місць серед сучасних українських письменниць належить Євгенії Кононенко, романи якої, зокрема "Імітація" (2001), розглядалася критиками переважно з погляду жанрової приналежності, майстерності розгортання сюжету, оригінальності заголовків тощо (М. Стріха, С. Матвієнко, С. Грабовський, В. Квітка, Я. Дубинянська, О. Бойченко та ін.). Однак спеціальних студій, присвячених ґендерній проблематиці, на яку така багата творчість письменниці, досі немає. Саме тому ми й обрали для аналізу роман "Зрада" (2002), на прикладі якого спробуємо з'ясувати, яку роль у художньому творі сучасної української письменниці відведено ґендерній складовій.

Варто відразу зауважити, що Є. Кононенко відверто декларує свої феміністичні погляди, які є її органічним світоглядом і які впливають на тематику, проблематику та образну систему її творів. Наприклад, даючи відповідь на питання журналістки Н. Лебідь про те, чи визначає вона себе як феміністку, Євгенія Кононенко відповіла: "Так, я не соромлюсь цього, бо я не вважаю, що феміністка − це стерва, ображена на усіх чоловіків, яка хоче їх каструвати. Феміністка − це жінка, яка виступає за партнерські стосунки з чоловіком − у шлюбі, у коханні... Чому власне чоловік має утримувати жінку? Платити за неї в кав'ярні? Чому, коли тоне корабель, треба спочатку рятувати жінок? Напевне, слід спочатку рятувати тих, хто не вміє плавати... Чи малих дітей, приміром... Тому я − за рівноправні стосунки, які тяжко налагодити, бо всі хочуть працювати, працювати значно краще, ніж сидіти вдома, бо домашня робота −вона найбільш невдячна, найбільш противна... І якщо вона вже є, то, значить, чоловік і жінка повинні її по черзі робити. Хоча звичайно чоловіки більше люблять піти з дому і десь заробляти гроші, і це деяким жінкам підходить, а деяким − ні... Але я за злам стереотипів, а відтак моє визначення: феміністка − це жінка, яка виступає за злам вікових стереотипів" [5]. Як бачимо, письменниця є прихильницею так званого "фемінізму рівності" і проголошує прагнення зруйнувати традиційні патріархальні стереотипи.

Ще одне важливе висловлення Є. Кононенко на цю тему було дане в іншому інтерв'ю і стосувалося специфіки українського фемінізму: "Цікаву думку висловив один журналіст, пов'язавши цю тему з тим, що в Україні ніколи не спалювали відьом. Тобто жіночу красу не нищили. А в католицькій церкві був целібат, і в основі цього спалення стояло роздратування ченців. Вони хотіли жінок, як нормальні чоловіки, не могли собі цього дозволити і нищили їх: досить великий відсоток найгарніших, найпривабливіших. У нас же навпаки, скажімо, в радянські часи знищували чоловіків. Причому гинули кращі, які не відсиджувались, а дійсно мужньо йшли на смерть. І жінки лишилися сам на сам або з нікчемними чоловіками, або зі своїми проблемами. Звідси й відмінність українського фемінізму. Якщо вже жінка сама "тягне воза", то вона хоче й відповідної уваги до себе. А не співчуття й жалості. Або ж зневаги..." [4]. Таким чином, на думку письменниці, постколоніальне і посттоталітарне українське суспільство отримало у спадок неповноцінне чоловіцтво, однак і жіноцтво, яке ніколи не зазнавало в українському соціумі надмірних утисків, також не почуває себе цілком вільним. У цих висновках Є. Кононенко не така категорична, як О. Забужко, яка у своєму романі "Польові дослідження з українського сексу", висловлюючись з даного приводу, потрактовує українську жінку як двічі упосліджену порівняно з жінками інших народів: по-перше, власне через те, що вона жінка, а по-друге, через те, що вона жінка чоловіка, який сам залежний від волі колонізатора.

Отже, Є. Кононенко має оригінальний погляд на ґендерні взаємини в українському суспільстві, який яскраво виявився саме в романі "Зрада", до безпосереднього аналізу якого ми й перейдемо.

Насамперед варто звернути особливу увагу на назву твору, адже і стосовно першого роману письменниці, і стосовно другого критики були одностайні у тому, що їх назви надзвичайно вдалі і місткі. Наприклад, О. Бойко так відгукується про це вміння Є. Кононенко: "Якщо автор перейнятий тим, щоб його назва пронизувала всі рівні тексту, перетворюючись таким чином на багатозначний символ, тоді йому не гріх повчитися в Євгенії Кононенко.Бо для романів, дія яких безпосередньо пов'язана з реаліями українського життя, важко придумати адекватніші назви, ніж "Імітація" та "Зрада" [1].

На сторінках роману авторка з допомогою актора театру "Трясиспис" так пояснює зміст слова "зрада": "В англійській мові існує багато слів: treason − зрада батьківщині або справі життя, betrayal − зрада другові, adultery − подружня зрада. Але жодне з англійських слів не може бути таке трагедійно-всеохопне, як українське. І російські слова − вероломство, предательство, измена − не в змозі передати тої концентрації думок, почуттів і всього іншого, як коротеньке українське слово" [3, 124]. У творі на прикладі життя його героїв письменниця зробила спробу відтворити кожен відтінок значення слова "зрада". Кожен персонаж тою чи іншою мірою причетний до зради: зав'язка роману починається з того, що Вероніка Стебелько-Раєвська зізнається чоловікові у зраді, до того ж вона "зрадила" батька і свою родину, покинувши свій дім і не з'явившись навіть на похорон матері; Дмитро Стебелько зраджував свою дружину з Катериною Рачко, а та, в свою чергу, зраджувала свого чоловіка; донька Дмитра "зрадила" батька, підтримавши матір, а потім "зрадила" пам'ять матері, помирившись із ним; брат Дмитра Володимир Стебелько зраджував свою дружину Ларису, а вона згодом починає зраджувати його також; дружина Валерія Стебелька, старшого брата Дмитра, Марина майже не криючись зраджувала його з іншими чоловіками, а він сам зрадив чоловічу гідність, не покинувши таку жінку; Марія Стебелько, матір Дмитра, "зрадила" свого чоловіка, віддаючи усі сили роботі, а не сімейному затишкові, а той за це "зрадив" свою родину, покинувши дружину з дітьми; Іван Раєвський, батько Вероніки, зраджував свою дружину; Женик Мурченко "зрадив" свою матір, закохавшись у Вероніку Раєвську, а його матір свого часу зрадила Женикового батька з Адріяном Боричем і т. п.

Loading...

 
 

Цікаве