WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Художня версія самотності у прозі Г. Пагутяк: особливості ідеостилю - Реферат

Художня версія самотності у прозі Г. Пагутяк: особливості ідеостилю - Реферат

Художня версія самотності у прозі Г.Пагутяк: особливості ідеостилю

Феномен самотності – характерна складова феномена людського існування. Його дослідження займає важливе місце у "кордоцентричній" традиції української філософської класики. Так "філософія серця" Памфила Юркевича вказує на первинність емоційно-почуттєвого фактору в українській психіці, внаслідок якого виникає відносне уникання об'єктивного світу, оскільки почуття – це внутрішнє явище, найменш пов'язане із зовнішнім світом [16]. Дмитро Чижевський наголошує на "рисах психологічного складу українця", виділяючи серед них емоціоналізм та індивідуалізм, який "може вести до самоізолювання, до конфлікту з усім та усіма" [14, 19]. На основі кордоцентризму специфічною українською рисою Микола Шлемкевич вважав втечу від життя у власну душу. Аналізуючи феномен Григорія Сковороди, він приходить до думки про поширений психологічний тип української людини, означаючи його "сковородянською людиною" [15, 20-21]. У творчості Г. Сковороди дійсно актуалізується розуміння позитивного смислу самотності як свідомого усамітнення заради одухотворення, заради глибинної комунікації з Богом.

Для Галини Пагутяк характерне тяжіння до психологічного та феноменологічного повноцінного відтворення переживання самотності, адже ця категорія розглядається в її творчості як гуманістична характеристика людства, через яку воно спізнає глибини буття в парадигмах хаосу й упорядкованості.

Метою статті є дослідження художнього відтворення феномена самотності у прозі Г. Пагутяк, виокремлення форм її символізації в художньому тексті та виявлення провідних ознак її письменницького стилю.

Щодо аналізу творчості Г. Пагутяк, то її першу книгу "Діти" аналізував М. Жулинський [6], який спостеріг нестандартність авторського погляду, оригінальність деяких стильових знахідок, своєрідне поєднання реалістичних і фантастичних елементів її прози. В. Агеєва рецензувала збірку Г. Пагутяк "Потрапити в сад" [1], відзначила глибокий психологізм та інтелектуалізм, жанрово-стильові особливості її прози; виявила типологічну спорідненість її прози з історико-фантастичною прозою В. Шевчука. Частково проблему поетики роману "Господар" Г. Пагутяк дослідила Н. Синицька [13]. У своєму авторському проекті "Приватна колекція" В. Габор щодо прози Г. Пагутяк відзначає фантастично-символічну манеру її письма, національну автентичність та жанрові особливості її прози [3]. Але досліджень у річищі ідентифікації жіночого письма Г. Пагутяк у світлі концептуалізації феномена самотності немає.

Актуальною проблемою сучасних досліджень з літератури, вважає В. Агеєва, є спрямування гендерної та феміністичної теорії до проблем психологічної ідентифікації власне жіночого письма: "Феміністська теорія цікавиться також психологією творчості жінок-письменниць. Адже на всіх рівнях художньої структури, не лише зовнішньо-проблемному, але й у майстерності характеротворення, особливостях психологічного аналізу, на власне мовному рівні тут можна побачити багато відмінностей у порівнянні з творчістю автора-чоловіка. Справа не в тому, щоб пришпилювати ярлики кращого й гіршого. Йдеться про те, що врахування специфіки творчого процесу дає змогу проникливіше інтерпретувати текст, виявити глибинні коди й символи" [2, 17]. Ця ж дослідниця наголошувала, що в наш час українському літературознавству необхідно "переглянути історію літератури, проаналізувати репрезентацію жінки і жіночої психіки у ній, знайти нові можливості інтерпретації художнього твору жінкою-читачем і жінкою-критиком" [2, 16]. Отже, для українського літературознавства характерне те, що воно перебуває, власне, на активній стадії вивчення специфіки жіночого письма та фемінної критики, розгортає дискурс особливої жіночої ідентичності, жіночого способу інтерпретації ("Femina melancholica: Стать і культура в гендерній утопії О. Кобилянської" Т. Гундорової, "Жіночий простір. Феміністичний дискурс українського модернізму" В. Агєєвої, "Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу" О. Забужко, "Моя Леся Українка" Н. Зборовської та ін.).

Необхідно зазначити, що філософія і психологія нині активно формують методологію дослідження в галузі літератури. Гендерний підхід до художньої творчості та інтелектуальних концепцій має також яскраво виражений міждисциплінарний характер, його епістемологія базується на різних інверсіях та моделях чоловічого – жіночого у художній практиціХХ століття. Естетичне переживання самотності чоловічою та жіночою екзистенцією виводить на проблему дослідження колізій художньої творчості, пошуків адекватної художньої мови, проблему свідомого чи несвідомого використання певного стилю тощо.

"Література, – як зазначає М. Моклиця, – мистецтво з додатком, з якоюсь зайвиною, яка не є власне літературознавством. Художня література – це не тільки мистецтво слова, це також психологія і філософія людини, яка об'єктивується у слові" [4, 5]. Отже, за художньою мовою стоїть стать, психіка та екзистенція авторської особистості. Стать виражає розколотість людського буття на фрагментарні форми життя і породжує пристрасть, тугу за цілісним буттям. Психіка виражає внутрішні стани, пов'язані з взаємовідношенням свідомого та неусвідомленого, екзистенція – повноту людського буття як переживання індивідуального життя в об'єктивній реальності. Самотність як екзистенційний та психологічний феномен не досліджувалася стосовно її художнього втілення в сучасній жіночій прозі української літератури.

Інтровертна психологія з інтуїтивною домінантою виражає психологічний тип Галини Пагутяк, що позначилося на основній опозиції її творчості – "духовне-телесне" і спрямувалося до щезання тілесного реального світу на користь містицизму, асоціальної реальності, що випрозорюється за обрисами реального світу.

Особливості жіночої суб'єктивності та жіночого письма у творчості Галини Пагутяк полягають у прагненні символістського вираження феноменології цивілізаційної самотності. Її герої завжди шукають більшого, ніж просто спокою для себе. Пагутяк у своєму художньому експериментаторстві прагне створити зразок ідеального світу, де самотність є подоланою, перебореною суб'єктом. З цією метою вона експериментує і подає нам різноманіття варіантів такої подоланої самотності, зокрема, найбільше їх припадає на останні часи її творчості, на межі ХХ та ХХІ століть. Варіантом подолання самотності, на думку Галини Пагутяк, є повернення до сталих вічних законів людської божественності, внаслідок чого її манера письма сакралізується багатьма способами, наприклад, шляхом утворення ремінісцентної та стилістичної залежності тексту від Біблії, або наданням персонажам характеристик потойбіччя. Часом письменниця вдається до цілковитого нищення плоті як такої. Безтілесність, містичність окремих її персонажів стає наголошуваною, наприклад, Білого Пташка. Основним шляхом вираження феномена самотності в її творчості стає підсилена релігійність, аскетичність, пошуки божественної сутності, очищеної від недоліків попередньо заявлених релігійних ортодоксальних систем. Містифікуючи світ такої нової релігійності, Галина Пагутяк повністю позбавляє своїх персонажів статевих ознак та не актуалізує уваги на статевих взаємовідношеннях, адже для неї ціннісно вартісними є лише сакральні пориви людини, через які, за її переконанням, людина й може позбавитись самотності.

Для Г. Пагутяк характерні такі форми символізації самотності в художньому тексті:

  • перехід зі світу патологічної самотності у світ ідеальної (позитивної) самотності. Така ідеальна самотність є формою потойбічного знання, що повідомляється посередником між двома світами – Перевізником. Героїня "Книги снів і пробуджень" опиняється у потойбіччі, проминувши вічну річку Лету за допомогою Перевізника. Потойбіччя як абсолютна самотність має самотність за втіху. Це єдине місце, де правомірність самотності вмотивована езотеричним досвідом людства;

  • самотність потойбіччя, що прагне зазирнути у світ зворотньої парадигми (потойбіччя, що відвідує реальний Урож "Пан у чорному костюмі з блискучими ґудзиками");

  • зображення самотності Бога як трагедійного апофеозу людського існування стає мотивом боговтрати у людській душі. У творі "Кіт з потонулого будинку" містифікується божественна самотність постапокаліптичного світу, Бога новонародженого світу і світу, знесеного потопом;

  • містифікація простору – образ Острова як своєрідної міфологеми, що втілює самотність божественної пустелі. Якщо Вежа – символ пустки, то Острів – божественної пустелі ("Записки Білого Пташка");

  • матріархальні міфологічні мотиви: самотність Урожа як втіленого на землі жіночого раю, як материнського лона чутливості й первісного яйця ("Захід сонця в Урожі");

  • біблійні міфологічні мотиви (самотність Христа як вираження вершинного страдництва у "Книзі снів і пробуджень");

  • авторські міфологічні мотиви та образи, представлені найяскравіше у творах, написаних в останні роки: "Кіт з потонулого будинку", "Писар Східних Воріт Притулку" тощо;

  • символіка книжної самотності, забутої сакральної книги. Абсолютна самотність має наслідком щезання тіла і слова. Афористичність відіграла роль ілюстрації мовної самотності як однієї із форм людського відчуження ("Писар Східних Воріт Притулку");

  • самотність Писаря Східних Воріт Притулку – це суто містична художня каузальність, прочитується лише в системі алегорій самого автора ("Писар Східних Воріт Притулку").

Отже, традиційне для символіста протиставлення двох світів виходить на біблійну поетику демонічного й божественного. Недаремно актуалізація страху перед божевіллям (де змішується божественне і диявольське) є однією з виразних тенденцій Г. Пагутяк, що підтверджує загальну тенденцію її прози: істина належить духовним сферам, а не тілесному світу.

Реальність стає тінню, низьким світом, де образом її несправжності мріється інший світ, досконалий і вищий: у внутрішньому просторі творчої жінки відкриваються двері в інші світи. Страх перед реальною самотністю компенсується духовною спрагою знання, що супроводжується трансцендентною самотністю і постає важливою умовою містичної світобудови. Загалом внутрішній світ творчої жінки усвідомлюється як головний естетичний об'єкт, де пошуки ірраціонального, несвідомого проводяться у сферах духовних, містичних і є втечею від реальної самотності та набуття ідеальної цілісності.

Пагутяк афористично виголошує концепцію істинного буття, позбавленого страху самотності: "У природі немає самотності". Цивілізаційний тиск вбиває в людині спроможність відчути істинну мову – мову серця, розуміння природи мусить спокусити людину до пізнавання цілісності. Штучний світ цивілізації розчленовує буття, що позначається на мові: утворенні численних семантичних спустошень у словах, спустошенні глибини слова ("Не люблю езопівської мови, як і будь-якої іншої, окрім мови жестів. Мені гидко послуговуватися навіть найпростішими фразами, а не те, що алегоріями, які здешевіли..." [5, 217]).

Loading...

 
 

Цікаве