WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Детектив очима жінки - Реферат

Детектив очима жінки - Реферат

Дослідник доходить висновку, що "жіночий детектив загалом виявляється жіночим (більшою мірою любовним) романом, обтяженим детективною інтригою", і, власне, є "комерційно успішним видавничим проектом. Традиційно детектив розглядається як гра, в якій беруть участь автор, герой та читач, але жіночий детектив – це гра видавця з читачем. Автор переважно є виконавцем, якого можна замінити іншим автором, автором іншої статі, колективом авторів, залишивши бренд – ім'я на обкладинці" [9, 142].

Тут ми стикаємося із загальною ознакою масової літератури – відсутністю або прихованим запереченням авторства. "Видавництво випускає на місяць певну кількість назв тривіальних романів того або іншого жанру (жіночий, детективний, вестерн, пригодницький, науково-фантастичний, солдатський романи), суворо регламентованих у плані сюжету, характеру, мови, стилю і навіть обсягу (250–272 сторінки книжкового тексту). Для цього воно тримає на договірних умовах авторів, які регулярно, в терміни, що визначені наперед, подають до редакції рукописи, що відповідають умовам. Ці рукописи видаються не під ім'ям автора, а під яким-небудь голосним псевдонімом, який належить так само, як і рукопис, видавництву. Воно має право, не погоджуючи з автором, виправляти і переробляти рукописи на свій розсуд і випускати рукописи різних авторів під загальним псевдонімом", – таку стратегію західні видавництва використовувати від 1970-х років [11, 109] Зараз саме такий вигляд має в нас і виробництво детективів. "Адже, приміром, давно встановлений факт: "Марина Сєрова" – не що інше, як колектив "негрів" із міста Саратова, причому переважно чоловічої статі..." [2]. А обсяг томиків у м'якій обкладинці не перевищує 348-350 сторінок.

Таким чином, авторське начало знищується в самому процесі виробництва масової літератури. Ця її особливість формувалася поступово. В кінці XVIII ст. і пізніше авторство в масовій літературі, зберігаючись по суті, залишалося прихованим, неявним, часто просто невідомим (зараз це спостерігається в анекдотах, "блатній" пісні і т. ін.). Сучасна ж масова література незмінно й послідовно відмовляється від категорії "автор". Ця категорія замінюється категоріями "серія", "бренд", "проект": наприклад, "Б. Акунін" – свідомо створений та розрахований до дрібниць проект Г. Чхартишвілі5.

Ігор Шевелев так само вважає, що в Росії жіночий детектив – це проекти видавництв, а не письменників [18, 14].

Отже, за категорією автора жіночий роман не надто відрізняється від загальних стратегій паралітературної продукції. Які ж інші його риси?

Друга важлива деталь – жінка-протагоніст. О. Обухова вважає, що це тягне за собою відповідну деталізацію – звертається увага на побутові дрібнички, модний одяг, кулінарію, покупки, дієти, косметику, відпочинок, інтер'єр осель – тобто все те, що традиційна мораль вважає "жіночими справами" [12]. У романі "Сабіна" Г. Куликової основою сюжету є бажання головної героїні схуднути й відповідна дієта. Є випадок видання навіть збірки рецептів – Д. Донцова надрукувала бестселер "Кулинарная книга лентяйки". Крім того, видано "Холостяцкие рецепты Бездария Донцова" – натяк очевидний. Видавництво "доповнило" й самі детективи цієї авторки – окрім власне детектива, в кожній книжці тепер публікуються поради та рецепти від "шаленої оптимістки". "Тепер у кожному виданні буде міні-журнал, в якому Д. Донцова відповідатиме на питання з листів читачів" [21].

Хоча Донцова тут не є єдиним прикладом. Автори Лазерсон, Синельников та Соломник видали "За столом с Ниро Вульфом, или Секреты кухни великого сыщика: Кулинарный детектив" у видавництві "МиМ-Дельта" 2003 року.

Крім того, в російському жіночому детективі присутній і продактплейсмент –маркетингова стратегія розміщення реклами певних товарів у тексті книжки. Його можна помітити чи не у всіх головних представниць цього жанру6.

Потрібно зауважити, що, на нашу думку, "жіночий" антураж романів є вислідом не того, що авторка чи героїня є жінкою, як вважає Н. Смірнова, а того, що потенційною аудиторією читва є саме жінки, які нібито потребують інформації про наведені сторони жіночого життя. Цей стереотип, перебраний так само від жіночих журналів (які теж є успішними комерційними проектами), є цікавим полем для гендерних досліджень жіночих детективів.

Крім того, в жіночому детективі, як і загалом у масовій літературі, пропагуються звичайні сімейні чесноти. У тієї ж Донцової героєм "багатосерійних" романів є велика родина, домашні тварини, сусіди, родичі і т.д. В романі Т. Устинової "Міф про ідеального чоловіка" на перших сторінках героїня відмовляється слухатися свого чоловіка, "навіть якби він в неї був", а на останніх вже повністю підкорена і навіть просить його керувати її раптово отриманими грошима, але при цьому наполягає на весіллі, оскільки не збирається бути постільною грілкою, та негайно хоче дітей у законному шлюбі [16]. Загалом тема щасливої родини в цьому романі займає дуже помітне місце.

Помічено, що часто в жіночому детективі любовна лінія рівнозначна детективній, а іноді й переважає останню. О. Обухова вважає це жанровим гібридом – детективно-любовним романом.

Таким чином, з очевидністю можемо спостерігати зрощування на російському ґрунті жіночого детектива з глянцевими журналами. Зауважимо, що у жіночому детективі США такого зрощення дослідники не спостерігають, а навпаки, віднаходять в детективі стратегії виходу для героїні й читачок за межі суто жіночого світу, рамки якого встановлено патріархальним суспільством.

Звичайно, не всі російські жіночі детективи існують між кухнею та модними крамницями. Тенденція до наближення до жіночого рожевого роману є помітною, проте не єдиною. Наприклад, в образі Насті Каменської закордонні дослідники вбачають "новоросійський народний фемінізм", оскільки Каменську в романах Марініної зображено як самодостатню та шановану особистість, незалежну від традиційної жіночої перспективи – заміжжя, діти, родина. Крім того, вона сприймається як модифікований варіант радянської героїні праці, оскільки свідомо протиставлена культивованому рекламою (і знову-таки жіночими журналами) образу приватизованої пострадянської жінки, яка залежить від успіхів свого чоловіка [17, 408]. Героїні перших успішних авторок (таких як Марініна, Дашкова та Полякова) є зразками сильних жінок, які самокритично ставляться до власних слабких сторін та укріплюють сили й незалежність у боротьбі із зовнішніми обставинами, причому входять у конфлікт із патріархальними нормами та цінностями [17, 408].

Такі риси російського жіночого детективу, як побутові деталі та звичайна жінка в ролі головної героїні, окрім значної популярності на російських та пострадянських теренах, спричинюють і зацікавленість іноземних читачів – вважає експерт книжкового ринку Г. Дурстхофф [13]. Романи П. Дашкової та Д. Донцової, які пропонують саме такий тип героїні, продаються в Німеччині сотнями тисяч екземплярів7.

Очевидно, через це саме німецькі дослідники зауважили деякі відмінності від стандарту російського жіночого детективу в творчості М. Сєрової. Х. Треппер пише: "Виникає кілька питань, чому цей твір (роман "Кто последний к маньяку?") відносять до "жіночого детективу"? З якою метою автор зображує недалеку, зверхню, непрофесійну та загалом не дуже приємну пані-нишпорку, яка сприймається переважно як пародія?" [17, 419]. Дослідник доходить висновку, що цей роман може бути пародією на новий жіночий детектив, але прихованою, оскільки комерційний успіх цей твір може отримати лише під тією самою рубрикою, що й об'єкти його іронії. Проте можливо, що такий образ героїні виникає через те, що Марина Сєрова, за деякими даними, є саме "брендом", під яким пише колектив авторів-чоловіків.

Отже, спробуємо підбити підсумки. Сучасний жіночий детектив не є однорідною масою текстів, можна виділити принаймні 2 тенденції розшарування – детективно-жіночий роман, так званий іронічний детектив, споріднений із жіночими журналами, та більш серйозний роман, який стоїть ближче до англомовних аналогів, де жінка займає справді активну позицію, чи то фахово працюючи детективом, чи то рятуючи свій світ від вторгнення сил зовні.

Можна припустити, що читацька аудиторія структурується відповідно. Частина читачів шукає в таких романах підтвердження стандартних моральних і родинних цінностей та відходу від негативної реальності, певного заспокоєння у складному світі, що змінився, – такі романи читають переважно жінки середнього віку. Романи такого типу були другою хвилею, після більш динамічних перекладних кримінальних романів та перших творів Марініної; у такому стилі пишуть, наприклад, Донцова, Устінова та ін. Інша ж частина читачів шукає зразків активної поведінки у новому пострадянському світі, особливо запитаними є нові матриці жіночої поведінки в суспільстві, які виходять за межі визначених патріархальним світом стереотипів. До таких романів можна віднести твори Марініної, Полякової, Сєрової та інших авторок. Саме цей різновид жіночого детективу відповідає тенденціям, які спостерігаються у європейських та американській літературах. Такі романи є цікавим матеріалом для феміністичних та гендерних досліджень, які, власне і проводяться на цьому матеріалі.

З іншого боку, жіночий детектив не надто відрізняється від інших жанрів масової літератури. Масив текстів, незважаючи на їх різноманіття, досить жорстко організований. Дієбільш-менш однозначна, зрозуміла читачам і навіть особливо підкреслена приналежність будь-якого тексту до певного жанру і навіть піджанру (або, за термінологією Дж. Кавелті, "оповідній формулі"); активна рекламна кампанія з просування зразка (певного типу зразків) до читача, яка реалізується, з одного боку, в такій соціальній і культурній формі успіху і визнання як "бестселер" (тижня, сезону, року), а з іншого – у фігурі письменника як однієї з публічних "зірок", модного сюжета масових комунікацій; також діє механізм повторення, що підтримує і примножує успіх – це може бути повторення "в просторі" (кіно- і телеекранізація гучної книги, перетворення імен її героїв і автора на модні значки-лейбли, а їх зображень – на сувеніриі т.д.) і "в часі" (серійність, постійні ремейки і продовження сюжетів, що особливо характерно для серіалів, наприклад, "Каменська", як і "Бригада", "Вулиці розбитих ліхтарів" та ін. йшли кілька сезонів і досі повторюються на різних телеканалах). Треба зазначити, що останнім часом працює і зворотній шлях продукування "дублікатів" твору іншими технічними засобами –тобто кіно- або телефільм записується у вигляді напівсценарію-напівісторії.

Loading...

 
 

Цікаве