WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Своєрідність детективного сюжету у прозі Є. Кононенко - Реферат

Своєрідність детективного сюжету у прозі Є. Кононенко - Реферат

Своєрідно Є. Кононенко використовує норми класичного детективу і у повісті "Ностальгії". У ній ревізію певних переконань у процесі розслідування доводиться провести Ларисі Лавриненко. При цьому письменниця порушує одну з основних презумпцій детективу, сформульовану У.С. Моемом: "...я згодний, що любов рухає світи, але аж ніяк не світ детективного роману; цей світ вона рухає явно не туди" [4]. У її повісті саме детективна лінія зумовлює розвиток романтичних відносин між Ларисою Лавриненко і Алексом Гаєром. Таємниця загибелі батьків героя розкривається лише завдяки тому, що головна героїня вважає таку загадку гідною підставою для продовження спілкування із чоловіком, який їй сподобався. Лариса сама дивується власній активності й наполегливості, міняючи свій погляд на формування відносин між чоловіком і жінкою.

Повість "Ностальгія" можна класифікувати як ретродетектив, а точніше детектив у ретроспекції. Письменниця дистанціює злочин і процес його розслідування максимально в рамках закону, коли справа уже підпадає під категорію "за давниною часу". Проте не настільки віддалена у часі, щоб не об'єктивізувати докази: вони існують у вигляді свідчень, у вигляді документів. Історія сталася більше, ніж двадцять років тому, і мало хто пам'ятає події того часу. А сам злочин огорнутий такою кількістю незрозумілих деталей, що віднайти "потрібний кут зору" [2], аби вкласти їх у єдину картину злочину, здається просто неможливим – надто мала кількість інформації збереглася, надто різнорідні й незрозумілі предмети складають таємницю Миколи Шуліки. На роль детектива, яку бере на себе Лариса Лавриненко, припадає максимум роботи, яка полягає у збиранні інформації, при мінімумі аналітичної роботи з обробки даних матеріалів. Усі її версії виявляються хибними. Деталь кожної нової інформації породжує нову версію, яка вщент розбивається наступним же кроком її розробки. Версія про загибель через сум батьків за сином і страждання через те, що він вважався зрадником, не витримує контраргументу часу – надто багато років минуло від часу втечі, ставлення до цього у країні змінилося. Версія про невиліковну хворобу дружини, що виникає на підставі відвідувань Таїсією дорогого жіночого лікаря, категорично спростовується самою лікаркою. Вона впевнено говорить про неможливість такої перспективи. Алекс висуває версію зради матері, спираючись на деякі спогади з дитинства, але вона також спростовується лікаркою: Таїсія завжди намагалася довести власну чистоту й вірність.

Розгадати таємницю дозволяє не стільки інтелект й інтуїція, скільки власне ностальгія, а точніше спогади дитинства. Місто стає несподіваним свідком, воно бачило на своєму віку багато таємниць. Зберігся таємничий будинок, до якого так часто навідувався батько, гуляючи з малим Олексієм, жива жінка, яка пам'ятає події того часу і мешканців того будинку. Вона також виявляється своєрідним детективом, тільки сферу її інтересів складає саме місто, його історія, вона і знаходить докази, що визначають мотив скоєного вбивства. Галина Федорівна вводить до трикутника, що виник як версія, третю складову – циганку Раміну Потару. Факт встановлення розірваності екзистенції Миколи Шуліки між двома жінками дозволяє скласти загальну картину з різних частинок головоломки: предметів з таємничої посилки, яка пролежала у квартирі Лавриненків багато років, уваги до картини нікому не відомого художника, дивних відносин лише терпимості у родині Шулік, дивних розмов матері і батька, матері й свекрухи. Залишається нерозкритим лише мотив злочину. І розкриває його архіваріус Галина Федорівна, яка знаходить документи на підтвердження того, що саме Таїсія стала винуватицею загибелі своєї суперниці. Відстань у часі дає можливість письменниці подивитися на події без зайвої емоційності, поставивши перед читачем дилему, як класифікувати те, що сталося – злочин, помста, чи те й інше разом.

Гра письменниці із класичними канонами жанру відбивається і на сутності розв'язки сюжетів творів: головна таємниця розгадана і усі герої, здавалося б, мають бути поділені на поганих і добрих. Проте Є. Кононенко не вдається до такої класифікації своїх героїв, вводячи несподівані подробиці. Так, у романі "Зрада" закцентувавши увагу на розгадуванні таємниці Вероніки Раєвської, вона лише фіксує епізод загадкової смерті старшого Стебелька, Марини Стебелько і випадкової смерті "генерала" Раєвського. Вона не подає жодної деталі, що вказували б на незвичайність обставин загибелі батька Вероніки – звичайний нещасний випадок. Лише у кінці роману наголошує, що смерть останнього також була вбивством, що Вікторія, нехай не прямо, але стала його виконавицею. Письменниця залишає проблему злочину і покарання на розсуд читача, вона просто подає. Водночас Є. Кононенко руйнує традиційну для класичного детективу позицію моральної вищості родини жертви. У такий спосіб героїня позбавляється морального права засуджувати вбивцю матері, а тим більше звинувачувати у будь-якому проступку батька. Не можна однозначно охарактеризувати й учасників злочинів, описаних у повісті "Ностальгія".

Найбільше відповідає канонам детективу роман "Імітація", але і у цьому творі письменниця вдається до гри із класичними нормами. Згідно жанрових особливостей детективних творів, усі події сюжету і невідповідності, які знаходять герої, мають складати єдину логічну схему. Такого стереотипного підходу до розслідування дотримуються герої роману, намагаючись пов'язати в одне ціле низку подій: загибель мистецтвознавця Мар'яни Хрипович, викрадення і знищення картин обдарованої хворої дівчини і вбивство директора провінційної музичної школи – і не досягають успіху. Останній злочин мав свою окрему історію, не пов'язану із основним розслідуванням героїв, а тому усі версії, які враховували цей факт виявились хибними. Істина розкривається завдяки збігу обставин і необачній поведінці злочинця. Неканонічною є і розв'язка роману: Лариса Лавриненко, відтворивши повну картину вбивства, знаходить убивцю і докази його провини, але свідомо не вживає жодних заходів, аби покарати злочинця. Таким чином письменниця акцентує той момент, що героїв цікавить істина людських відносин, а не проблеми покарання за злочин, які є складовою класичного детективу.

Твори Є. Кононенко трактуються як детективи, оскільки вони мають у сюжеті характерні для такого жанру інтригу й розвиток подій, що зумовлює логічне осмислення подій та інтелектуальний пошук шляхів зняття протиріч, що виникають в умовах детективної загадки. Водночас письменниця по-своєму структурує складові класичного детективу. Зокрема, розширює мотив пошуку, який призводить не тільки до розкриття таємниці вбивства, а й до руйнування героями стереотипів сприйняття багатьох соціальних чи психологічних явищ. Є. Кононенко використовує мотив пошуку як тло для психологічного дискурсу різних проблем суспільства, а детективний сюжет – для акцентування основної проблеми твору. Через традиційний схематизм у визначенні негативного, що у детективних творах фокусується в образі злочинця, письменниця підкреслює своє ставлення до того чи іншого явища життя, уникаючи при цьому додаткових рефлексій і дидактизму.

Література

  1. Брехт Б. О популярности детективного романа // www.ruthenia.ru/volsky/text.html

  2. Вольский Н.Н. Загадочная логика. Детектив как модель диалектического мышления //www.ruthenia.ru/volsky/text.html

  3. Кононенко Є. Ностальгія. Повість// Кур'єр Кривбасу. – №1. – С. 91-134.

  4. Можейко М.А. Детектив. Статья из энциклопедии "Постмодернизм" //http://infolio.asf.ru/Philos/Postmod/detective.html

  5. Стріха М. "Дзеркало доби імітацій" // www.review.kiev.ua/arcr.shtm?id=021

  6. Стус Д. "Зрадливе місто" Євгенії Кононенко (лист-прохання до авторки та її видавця) //www.review.kiev.ua/arcr.shtm?id=083

Loading...

 
 

Цікаве