WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Своєрідність детективного сюжету у прозі Є. Кононенко - Реферат

Своєрідність детективного сюжету у прозі Є. Кононенко - Реферат

Своєрідність детективного сюжету у прозі Є. Кононенко

Твори Є. Кононенко неодмінно привертають увагу багатьох критиків і дослідників, які одностайно визначають її романи і повісті як детективи. Провідними у розгляді романів письменниці "Імітація", "Зрада" і повісті "Ностальгія" є критерії, характерні саме для детективних творів. Водночас усі автори розвідок відзначають своєрідність жанрових одиниць детективу автором. Т. Гундорова у книзі "Післячорнобильська бібліотека: Український літературний постмодерн" називає її твори "псевдодетективами". Популярний український письменник А. Курков в одному з інтерв'ю говорив, що Є. Кононенко зуміла поєднати якісний масовий роман із високою літературою. У рецензії на роман "Імітація" М. Стріха зауважуючи, що письменниця вміло будує напружені детективні фабули, відзначає, що "майстерно вибудувана детективна фабула є для авторки не самоціллю, а лише нагодою поговорити про сенс життя, про дихотомію справдешності й імітації, про любов і смерть, і ще про багато інших "вічних" речей у контексті нашого прагматичного й далекого від "високих матерій" часу" [5]. Про детективну форму як тло для соціальних і психологічних оповідей письменниці говорить і О. Брайко у статті "Екзистенційні проблеми крізь призму детективного жанру" [1]. Тож, за Є. Кононенко закріпилася репутація автора не просто якісних детективів, а психологічних романів, що мають детективну форму. Але у згаданих дослідженнях недостатньо повно висвітлено проблему власне жанру, обраного письменницею. Не отримало повного розкриття питання взаємодії ознак детективного жанру зі змістом і проблематикою творів письменниці, органічність детективної форми для психологічного роману, нові його нюанси додані нею, доречність є її використання. Ці питання є актуальними в плані дослідження механізмів синкретизації жанрових форм у сучасній літературі. Розробка цієї проблеми вимагає зняття з жанру детективу і визначеної як "масова" література упередженого ставлення як до літератури нижчої вартості. Це дозволяє розглянути нові перспективи детективного жанру не тільки у "масовій", а й так званій "високій" літературі, виявити нові особливості жанру детективу, таких, що, можливо, суттєво відрізняються від характерних для класичного детективу.

У даній статті зроблено спробу відповісти на ці питання у зв'язку з аналізом романів Є. Кононенко "Імітація", "Зрада" і повісті "Ностальгія".

Для детективу обов'язковим є наявність ситуації злочину і його розкриття. Для своїх творів Є. Кононенко обрала мотив не будь-якого злочину, а вбивства. При цьому вона вигадує такі злочини, які з різних причин не розслідуються правоохоронними органами. У "Імітації" та "Зраді" загибель героїнь вважається нещасним випадком: ніби випадково падає на рельси Мар'яна Храпчук – зірка київського інтелектуального бомонду, від грипу помирає молода жінка, Вероніка Раєвська, талановитий театральний режисер аматорського театру. А в повісті "Ностальгія" Лариса Лавриненко намагається знайти причини вбивства, що сталося більше, ніж двадцять років тому. Картина злочину була зрозуміла від самого початку, а дошукуватись мотивів злочину не стали.

Проте факт смерті не може сам по собі складати основу детектива. Необхідні протиріччя, які не вкладалися б у логіку традиційного сприйняття життя і характеру людей, порушували б логіку звичного буття героїв. І письменниця одразу акцентує такі протиріччя. У романі "Зрада" загадковим в епізоді смерті є те, що жертва, Вероніка Раєвська, вже майже одужувала, крім того, вона була молодою і сильною жінкою, мала достатньо сили, аби боротися з хворобою. Смерть героїні була не тільки несподіваною, але й раптовою. Незвичні обставини смерті й родини Шулік: до загибелі вони ніколи нічим не виділялась з-поміж інших родин. Сусіди навіть ледь могли пригадати, що за люди то були. Єдине, що закріпилося у пам'яті оточуючих – то була надзвичайно спокійна родина, що жила без будь-якого надриву чи драматизму. Водночас злочин Миколи Шуліки контрастно вирізняється зі складеного суспільного портрета. Таких шекспірівських пристрастей від нього ніхто не очікував, і навіть не здогадується, що могло породити таку лють чи відчай. Звідки могла взятися така пристрасть у людини, що вела таке спокійне життя у пересічній родині?

Загибель Мар'яни Хрипович з повісті "Ностальгія" також викликає певне непорозуміння. Надто вже не співпадає її вчинок із характером героїні. Що зірка інтелектуальної еліти Києва, учасниця різноманітних світських тусовок могла робити у тих нетрях сама та ще й у такий час. Чи могла жінка, яка завжди сміливо прокладала собі дорогу в житті, долаючи будь-які перешкоди, зламатись під тиском обставин і покінчити життя самогубством. Якщо так, то що це мали бути за обставини? Пошуком роз'яснення таких обставин й інших незрозумілих деталей займаються герої на чолі з Ларисою Лавриненко. У розгортанні детективної лінії сюжету Є. Кононенко у своїх творах користується класичним принципом puzzle: усі деталі й незрозумілі моменти мають вкластися у одну логічну схему, яка й розкриє увесь механізм злочину. Водночас письменниця вдається до гри з класичними нормами детективних творів, відверто порушуючи їх або по-новому їх інтерпретуючи.

Письменниця по-новому втілює тезу Б. Брехта про головну принаду детективних творів: "Головне інтелектуальне задоволення, яке дають нам детективні романи, полягає у встановленні причинності людських вчинків" [1]. Є. Кононенко цікавить не сам злочин, а соціальне чи психологічне явище, яке до нього призвело. Мотив злочину в сюжеті перетворюється автором на своєрідний індикатор подій. Допоміжну роль детективної інтриги підкреслює персонаж, який об'єднує романи "Імітація", "Зрада" і повість "Ностальгія" і виконує у них роль детектива – Лариса Лавриненко. Назвати героїню справжнім сищиком не можна: вона є аматором у слідчий справі, її не цікавлять питання правосуддя як такого. Навіть докази вона збирає такі, що дозволили б прояснити ситуацію їй самій, але при цьому вони часто є абсолютно непридатними в юридичному плані. У повісті "Ностальгія" героїня визначає власне кредо детектива наступним чином: "Я люблю, коли таємниці ховають якусь істину буття" [3, 107]. Розплутуючи таємниці чиєїсь загибелі, Лариса більше уваги приділяє причинам злочину, його психологічній мотивації, зосереджується на питанні "чому", ніж "хто", а тим більше "як". Водночас Є. Кононенко дещо схематизує діяльність героїні, автор майже не створює ситуацій, коли Ларисі доводиться аналітично обробляти інформацію. Героїня лише збирає її, знаходячи людей, які могли б її надати. Так, у повісті "Ностальгія" розгадка злочину подається майже у готовому вигляді. У романі "Зрада" головного свідка злочину знаходить чоловік жертви, а мотив злочину пояснює психоаналітик Наталія Никонівна. Лариса Лавриненко виступає лише як спостерігач подій. У романі "Імітація" героїня знаходить вбивцю тільки завдяки збігу обставин.

Одним з головних порушень норм класичного детективу у творах письменниці є своєрідна диспропорція сюжетних ліній у текстах: поряд із детективною постають сюжетні лінії, які ніби не мають до детективної історії безпосереднього відношення, але в яких розкривають глибокі філософські, психологічні чи соціальні протиріччя. На тлі таких ліній власне детектив відходить на другий план. Це зумовило появу в критиці зауважень про невмотивованість детективної форми у таких творах. Д. Стус у своїй рецензії на роман "Зрада" відзначає: "І справді, детектив зі "Зради" ніякий. Бо в якому вартісному детективі пошук головного винуватця трагедії настільки несуттєвий, що не лише губиться в кавалках справді вартісних нерозвинутих допоміжних сюжетів, а втрачає весь сенс після фінальної фрази дочки "злодія" Дмитра Стебелька" [6]. Подібне твердження можна прийняти, тільки якщо не враховувати специфіки сприйняття читачем детективних творів, що вимагають суто інтелектуального логічного їх прочитання: "У детективному романі справа полягає у логічному мисленні, він і від читача вимагає логічного мислення" [1]. Саме до такого прочитання апелює письменниця, надаючи своїм творам параметри детективу. Для цього вона виносить факт загибелі героїв на початок творів, у такий спосіб програмуючи сприйняття твору як детективного. У першу чергу це створює інтригу, дозволяє зацікавити читача і водночас спровокувати на певне сприйняття: він "інспірує у читача власну реконструкцію картини злочину" [4], апелюючи до суто інтелектуальної роботи, а також готує читача до можливого руйнування наших шаблонних уявлень про певний предмет чи явище, спричиняючи готовність відкинути однозначне трактування будь-якого факту, в тому числі й такого, що випадає з детективної інтриги. Таким чином Є. Кононенко проектує не тільки на тему розкриття злочину, але й на нову інтерпретацію його, інтелектуальне переосмислення проблем, піднятих у творі. Автор провокує до зняття протиріч не тільки у тому, що стосується розкриття вбивства, а й стосовно питань загальнолюдських чи загальнонаціональних, які осмислюються у творах.

Loading...

 
 

Цікаве