WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Націоцентричний характер масової літератури (на матеріалі творчості Леоніда Полтави) - Реферат

Націоцентричний характер масової літератури (на матеріалі творчості Леоніда Полтави) - Реферат

Водночас із творенням власного ідеального образу відбувається негативізація образу східного сусіда. Національне відродження супроводжував перегляд культурних орієнтацій та зв'язків, основою якого були не раціональні політичні чи економічні міркування, а побудова нової картини світу, в центрі якої мав постати власний народ. Картина, змальована Л. Полтавою, вигадана. Це своєрідний міф. Саме його називає одним із важливіших механізмів національного відродження дослідник феномену націоналізму Е. Сміт: "Дуже важливо те, що серед етнічних атрибутів значення мають не історичні факти, а саме міфи, вигадані теорії. Кордонів між історією і міфом немає, і немає значення, яку частину відведено правді в етнічній історії" [13, 31]. К. Майноґ стверджує, що націоналізм – це "політичний рух, який залежить від почуття колективної образи на чужоземців. Образа повинна бути спричинена іноземцями" [9, 254]. На думку цього дослідника, "анатомія націоналізму має три ступені. Перший з них – збудження, період, упродовж якого певна нація усвідомлює себе нацією, що страждає від гноблення. Зазвичай це період рішучого відвертання від чужих ідей та всього чужоземного. Це час тривожних пошуків культурної ідентичності... Другий ступінь –боротьба за незалежність і останній – консолідація" [9, 255]. До того ж не так вже й важливо, чи відповідає образ ворога дійсності. Іноземний гніт може бути не тільки реальним, а й уявним. Найголовніше – розвинути теорію нації та об'єднати усіх її членів в органічне ціле, яке б мислило і почувало себе чимось єдиним. Виводячи формулу нації, Ю. Липа разом із "власним тереном" та "власною місією", які виникають поперемінно (адже кордони можуть змінитися під час війни, а місію еліта нації може не відчути), називає також обов'язкову домінанту – "почування нехоті до чужих" [6, 19]. М. Бердяєв пов'язував націоналізм не стільки з любов'ю до свого, скільки з ненавистю до чужого [1, 345].

Національна свідомість у тих народів, яким доводиться ще тільки виборювати свою національну державу, спрямована, принаймні тимчасово, проти уявного супротивника, проти іншої нації, проти багатонаціональної держави. Ці народи визначають свою національну тотожність або національну свідомість у негативний спосіб: відмежовуючись від сусідів або прирівнюючи себе до них. Для ролі іноземця-гнобителя якнайкраще підходили росіяни, з якими асоціювалися історична вина, тоталітаризм, наднаціонально-державні механізми. "Засаднича – тактична, стратегічна, історична, культурна й геополітична ворожість Росії до України була і є настільки очевидною, що нерозуміння цього факту слід розглядати як величезне викривлення української суспільної свідомості під час тривалого життя в силовому полі імперії. Три "братські" зближення: за часів Переяславської ради, після 1917 і 1939 років супроводжувалися масовими репресіями українців, нищенням української культури та різних національних інституцій" [5, 131]. Про "братські" узи згадує у своїй розмові з астрономом Стоковським Анатолій Павелко: "Ми віками гноблені російською імперією, знаємо і розуміємо те, що не дуже розуміють інші..." [11, 97].

Негативний браз "ворога" і возвеличення власної нації провадиться за допомогою різних моделей. Досить специфічну картину спостерігає австрійський астроном Стоковський зі своєї обсерваторії в Ірані: "На екрані побігли вигинасті глибокі вулиці, річки авт і трамваїв; лапаті широкі дахи пропливали вбік, нагадуючи безладно мандруючі крижити; а над усім розворушеним, швидким містом – гордо підноситься башта з червоними, гігантськими зорями, з ледь помітними орлами в середині.

Ось вона, Москва, – зловісна червона столиця!

Астроном Стоковський вдивлявся в червоні зорі, і здавалось ніби вони хочуть піднятись ще вище, порівнятися з тими, що ген-ген мерехтять у вечірньому небі. Але даремно: мускулисті ґвинти цупко тримають їх на сталевих підпорах кам'яних башт. Навіть нерухомі вартові, в підтягнутих шинелях, здаються в їх сяйві якимись криваво-блідими. Вартові охороняють Кремль. Він – столиця в столиці. Там упертість і затятість, там – мозок минулої і теперішньої Росії" [11, 14]. Такий малюнок різко контрастує з малюнком України.

Автор наче протиставляє російське керівництво (Кремль) російському народові, який прагне звільнення від "червоної чуми". Це підтверджується кількома епізодами. У текст введено образ чекіста, який має вбити професора Стерна. Людина з таємним жетоном "16.116" не хоче виконувати цього наказу, але його хвилює доля родини, яка залишилась у заручниках. Тяжкі вагання ятрять його душу. Він не хоче служити Кремлю і пересилює страх, зізнавшись на суді в Канаді про всі злочини, про всі вбивства, здійснені Москвою проти винаходу професора Стерна заради світової революції.

І другий шкіц. У Росії піднімається велике повстання проти деспотії.

Тож ворогом у повісті виступає не російський народ, а його правителі.

Значну увагу приділяє автор портретним характеристикам представників ворожого стану, їхні портрети подаються неодноразово у тексті і формують образ представника темних сил: "...важкий, кубуватий офіцер: червона зірка, золоті пагони і гострий голос. Офіцер говорив, як наказував" [11, 15]. Неодноразово згадується і "важке лице", "важкий погляд", "блискучі важкі чоботи" тощо. Усе спрямовано на створення негативного типажа.

Формування образів у міфах тісно пов'язане з архетипами. "Національний дискурс будується за чотирма конкурентними парадигмами, які наперед визначають репрезентацію ідентичності. Ці стилі можна інтерпретувати як результати чотирьох підставових архетипів та їхніх відповідних менш показових фігуральних субваріантів. Ці архетипи є чимось більшим, аніж літературними прийомами або риторичними прикрасами. Вони реалізуються в ментальних процесах, пізнавальних і репрезентативних механізмах, через які ми осмислюємо свій дискурс про неї" [14, 712].

Отже, визначивша масову літературу як соціокультурний феномен, характерний для певної епохи, можемо констатувати, що вона, подібно до елітарної літератури, – може бути носієм націоцентричного типу мислення письменника, спрямованого на формування національних візій, а отже, на формування національної свідомості.

Література

    1. Бердяев Н.А. Царство духа и царство кесаря. – М.: Республика, 1995. – 383 с.

    2. Григоріїв Ю. Слово про автора // Полтава Л. Чи зійде завтра сонце? – Мюнхен, 1955. – 160 с.

    3. Жирмунский В. М. Введение в литературоведение. – СПб., 1996. – С. 381-382.

    4. Зверев А. Что такое "массовая литература"? // Лики массовой литературы в США. – М., 1991. – С. 33-34.

    5. Квіт С. Дмитро Донців. Ідеологічний портрет. – Київський університет, 2000. – 260 с.

  1. Липа Ю. Призначення України. – Львів: Просвіта, 1992. – 270 с.

  2. Лотман Ю.М. Массовая литература как историко-культурная проблема // Лотман Ю.М. Зб. стат.: В 3 т. –Таллин, 1992. – Т. 3. – С. 384.

  3. Лотман Ю.М. О содержании и структуре понятия "художественная литература" // Лотман Ю.М. Зб. стат.: В 3 т. – Таллин, 1992. – Т. 1. – С. 209.

  4. Майнойґ К. Анатомія націоналізму // Націоналізм: Антологія / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. – К.: Смолоскип, 2000. – С. 580-593.

  5. Ольжич О. Незнаному воякові. – К.: Фундація імені О. Ольжича, 1994. – 432 с.

  6. Полтава Л. Чи зійде завтра сонце? – Мюнхен, 1955. – 160 с.

  7. Томашевский Б. Теория литературы. Поэтика. – М., 1996. – С. 204.

  8. Сміт Е. Національна ідентичність. – К.: Основи, 1994, 224 с.

  9. Стефанеску Б. Про "хороші" та "погані" націоналізми // Націоналізм: Антологія. – С. 704-723.

  10. Baldick Ch. Ihe Concise Oxford Dictionary of Literary Terms. – Oxford; N. 4., 1990. – P. 160.

Loading...

 
 

Цікаве