WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → “Лівий” роман: проблеми становлення та масового функціонування жанру - Реферат

“Лівий” роман: проблеми становлення та масового функціонування жанру - Реферат

О. Білецький, Д. Бузько, М. Зеров, Я. Савченко, Л. Скрипник, О. Слісаренко окреслили коло зауваг до творів представників "лівої" формації у їхньому практичному втіленні засад авангардного роману. Теоретик "лівого" жанру П. Мельник у статті "Функціональний вірш" проаналізував художній доробок митців "Нової генерації" не лише у поетичних творах. Автор статті виокреслив домінанти великої епічної прози у постійному пошуку засобів організації фактичного матеріалу. Зауваги П. Мельника звелися до того, що відбулося "шукання прозових засобів, фактури" [7, 39], котрі підпорядковувалися вимогам нової доби задля заперечення "старої фактури прозових творів". П. Мельник слушно наголосив, що становлення нового жанру не могло відбутися без урахування набутків та недоліків великої прози. Як приклад, автор статті виокремив роман Ґео Шкурупія "Жанна батальйонерка". Критик оцінив твір як такий, що лише частково відповідав вимогам "лівого" мистецтва, хоча розроблений письменником концепт дієвого сюжету твору, організація теми та образів моделювали сповнену етнічного нурту образність, виходячи із світоглядної специфіки українця. Зокрема, на формальному рівні це відтворено у романі "Двері в день", коли плин віків Ґео Шкурупій авангардно ототожнював із чередою биків: "як череда биків, пройшли віки. І всі вони живилися з безмежних, живлющих плес кохання, і ця череда віків неймовірно зросте, збільшиться, а плеса все ж не висохнуть" [13, 148].

Розуміння "лівими" романного жанру відтворювало засади О. Веселовського, який у монографії "Історія чи теорія роману" завдання романіста вбачав у ідеальному відтворенні життя, моделюванні персонажів, із закладанням у них романістом "частини власного "я" [2, 14]. Багатосмисловість текстів роману вчений розглядав, виходячи зі світогляду письменника, його розуміння життя, що і "складало основу та тло роману" [2, 14].

Осмислення романного жанру відбувалося не лише на рівні літературознавства. Іспанський філософ-ідеаліст та публіцист Х. Ортега-і-Гасет у розділах збірника "Вибрані твори" дефініцію "роман" розглядав як форму, що безпосередньо пов'язана із законами життя. Саме вони продукують певні "засади жанру". За слушними заувагами філософа, жанр не міг розвиватися окремо від тих змін, що відбувалися у суспільстві. Виникнення нових стилів і створює "певну кількість різних форм" [8, 245]. Спроектувавши думки іспанця на постреволюційні події 1917 року, можна стверджувати, що становлення "лівого" роману було закономірним явищем в українській літературі, що не вичерпало себе. Схожий дискурс Х. Ортеги-і-Гасета із теорією "лівих" митців полягав у неодноразовому наголошуванні на формі твору, ефектному вмінні зацікавити читача подіями, розгорнутими у романі.

Отже, дослідники розглядали роман як епічну форму, спроектовану на відтворення життєвих реалій, що становило основу "лівого" роману.

У літературознавстві 60-х років ХХ століття відбулося переосмислення дефініції "лівий" роман. У монографії "Український радянський роман 20-х років" З. Голубєва визначила його тип як "широке багатопланове зображення людини в будь-якій сфері її суспільних та особистих відносин" [3, 62]. У праці дослідження жанру було здійснене авторкою радше з позицій ідейної спрямованості на теми революції та громадянської війни, їхнього правдивого відтворення. Переосмислення потребує твердження авторки про відсутність єдиної теорії "деструктивного" роману у футуристів. Романний дискурс 20-30-х років минулого століття не зводився адептами авангарду до "деструкції". "Ліве" мистецтво вони розуміли як "нове та сучасне" з огляду на літературну продукцію. Поняття "деструкція" та "лівий" не тотожні. Адже безсумнівним нововведенням романів, зокрема у Ґео Шкурупія, що дало змогу їх виділитиз-поміж інших творів, став "експеримент та пошук нового" у формі.

Сучасні літературознавці поняття "роман" зводять до того, що саме у ньому, за Т. Денисовою, "найбільш широко і повно відбивається життя, а тому значення композиції як художнього узагальнення надзвичайно велике" [4, 211]. Інтерпретація науковцями власне епічного жанру 20-30-х років минулого століття враховує політичну ситуацію, що склалася тоді в суспільстві. Так, С. Павличко у монографії "Теорія літератури" "літературну продукцію1920-х" поставила у контекст "специфічного читання" [9, 179], породженого передусім політичною заангажованістю текстів. Такий підхід до художніх текстів ішов від розцінювання авторкою контексту аналізованої доби як такої, в котрій митці перебували на межі "життя-смерть", що посилилося із початком репресій, "убивало навіть надію на щирість вислову" [9, 179]. Саме тому і з'явилася двозначність, що "заховувала підтекст, який не збігався з офіційно декларованими намірами автора чи авторів".

У монографії Л. Сеника "Роман опору. Український роман 20-х років: проблема національної ідентичності" автор правомірно вживає дефініцію "ліві" романісти. Науковець подав власний концепт епічного жанру, пов'язаний насамперед із "масштабністю форми", розціненою як широку можливість "моделювати характер людини, суспільні відносини в різних часових і просторових планах (сучасне, минуле і майбутнє), постійно знаходити форми, що не є застиглими, "канонічними", бо здатні змінюватися і водночас постійно зберігати свої жанрові властивості" [12, 12]. Л. Сеник, аналізуючи твори Ґео Шкурупія, Л. Скрипника, О. Слісаренка звів їх значення до експериментування із прозовою формою. Новизна жанру простежувалась у футуристів через експериментальну спробу відійти від традиційних засобів, зокрема в композиції. Л. Сеник акцентує на пошуках творцями лівого мистецтва нового творчого методу, що зводилися лише до "оновлення романного живопису" [12, 218]. Зокрема, на прикладі художніх текстів "Дверей в день" та "Жанни батальйонерки" Ґео Шкурупія літературознавець доводить, що вони скеровувалися письменником-авангардистом на "футуристичні експерименти із словом та формою" [12, 217]. Загальний "неуспіх "лівого" роману" автор монографії пов'язав із недостатнім практичним підходом футуристів до розуміння "новаторського", поняття, що синтезувало "художнє відкриття реальності (змісту) і форми"[12, 222].

Детально проаналізовано функціонування жанру "лівого" роману у монографії Н. Бернадської "Український роман: теоретичні проблеми і жанрова еволюція". Авторка монографії у розділі "Еволюція новітнього українського роману" подала цілісну концепцію становлення жанру та його функціонування з-поміж інших типів епічної прози у національній літературі 20-30-х років минулого століття. За положеннями, розробленими у монографії, проголошення авангардистами теорії "лівого" роману вбачалося у "надзавданні футуристів –створення "нової" системи мистецтва, у їхніх "прагненнях зруйнувати "не традицію як таку, а її мертві, закостенілі форми" [1, 187]. Досліджуючи концепцію "лівого" роману, літературознавець робить висновок, що футуристи у розробленні власної теорії "з часом приходять до його заперечення" [1, 188]. Це дає підстави автору монографії порівняти українських теоретиків авангарду із російськими формалістами в поглядах на роман: він "для них відмирає, припиняє існування як жанр і може відродитися на певному етапі літературної еволюції" [1, 188].

Тож розроблені концепти становлення "лівого" роману, що відрізняли його від зразків класичного епосу, на певному часовому проміжку в українській літературі зводяться нами до наступних: дефініція "лівий" вживалася авангардистами стосовно тих творів, що докорінно відрізнялися способом подачі фактичного та змістового матеріалу з-поміж інших епічних творів. На змістовому рівні експерименталізм теми та ідеї втілився у відтворенні письменниками у творах екзистенційних ситуацій, в які потрапляв пересічний громадянин –сучасник авторів. Головні положення теорії "лівого" роману випливали з розуміння та вміння авангардистами реорганізувати форму художнього твору. Зокрема, у порівняно невеликих за обсягом творах усі події автори розгортали навколо одного персонажа (як, наприклад, пошуки сенсу існування Теодора Гая у романі Ґео Шкурупія "Двері в день"). Обов'язковою була настанова авторів на відтворення реальних подій, покладених в сюжетно-композиційну основу "лівого" епосу. Увагу в теорії було приділено і образній системі. Її специфіка виокреслила новий тип урбаністичної прози та способи існування людини у ньому.

На нашу думку, функціонування жанру було позбавлене подальшого масового наслідування в національній літературі як через політичне згортання напряму в умовах зароджуваної тоталітарної системи, так і в частковій агресивності його адептів, а відтак і поступовому відмежуванні та незрозумілості вартісності їхньої літературної продукції.

Література

  1. Бернадська Н.І. Український роман: теоретичні проблеми і жанрова еволюція: Монографія. – К.: Академвидав, 2004. – 368 с.

  2. Веселовский А.Н. Избранные статьи.–Л.: Художественная литература, 1939. – 572с.

  3. Голубєва З.С. Український радянський роман 20-х років.–Харків: Вид-во Харківського університету,1967. – 216 с.

  4. Денисова Т. Роман і проблеми його композиції. – К., 1968. – 220 с.

  5. Журенко О.М. Модерні тенденції української романістики 20-х рр. 20 століття: Автореферат дис... канд. філ. наук. 10.01.01 / НАН України. Ін-т літератури ім.Т.Г. Шевченка. – К., 2003. – 20 с.

  6. Ланський М. Лівий роман // Нова генерація. – 1927. – № 2. – С. 34-38.

  7. Мельник П. Функціональний вірш // Нова генерація. – 1930. – № 8-9. – С. 39.

  8. Ортега-і-Гасет Х. Вибрані твори. – К.: Основи, 1994. – 420 с.

  9. Павличко С. Теорія літератури / Передм. М. Зубрицької. – К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2002. –679 с.

  10. Полторацький О. Як виробляти роман // Нова генерація. – 1928. – № 5. – С. 34-39.

  11. Полторацький О. Про фактичну літературу // Нова генерація. – 1930. – № 8-9. – С. 30-33.

  12. Сеник Л. Роман опору. Український роман 20-х років: проблема національної ідентичності. – Львів: Академ. Експрес, 2002. – 239 с.

  13. Шкурупій Ґео. Двері в день. – Харків; К.: Державне видавництво "Література і мистецтво", 1931. – 231 с.

Loading...

 
 

Цікаве