WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → “Секрет” популярності чи популярність “Секрету” Артура Хейлі? - Реферат

“Секрет” популярності чи популярність “Секрету” Артура Хейлі? - Реферат

Четверта причина шаленої популярності письменника – приїзд його до Радянського Союзу. Внаслідок такої гучної слави, яку мав він у радянських людей, його запросили до Москви. І він з радістю погодився. До того він вже немало об'їздив країн. Так, влітку 1977 року він приїздить до столиці Росії, де зустрічається зі своїми багаточисленними шанувальниками. Саме тоді Москві було проведено чергову радянсько-американську конференцію письменників. Про момент зустрічі її учасників з Хейлі, радянський письменник Ю. Нагібін згадує у своїй статті "Цей щасливчик Хейлі": американський прозаїк з'явився на місцях для гостей саме тоді, коли про нього говорили. Серйозні американські літератори вголос дивувалися, навіщо країні з паперовою кризою потрібно витрачати сотні тисяч на "пустого", "примітивного", за їх словами, Артура Хейлі. Останній, певно, чув ці слова, але його моложаве обличчя залишалося безтурботним, і на ньому раз у раз сяяла чарівна усмішка. Його представили учасникам. Американці зустріли його крижаним мовчанням... Він, певно, відчував їх ставлення, але це його не бентежило. Він нічого ні в кого не вкрав, і совість його була спокійною... В той час він подорожував по Радянському Союзу на гонорари від радянських видань своїх романів у супроводі дружини й молодої викладацької пари з коледжу, де вчилася його молодша дочка, а на зустріч радянських й американських літераторів заблукав з поваги і міг кожну хвилину встати й піти... Він посидів певний час на лавці для гостей до перерви, жваво озиваючись на те, що відбувалося перлинними виблисками посмішок, рум'янцем, що заливав його доглянуте обличчя, а потім відбув..." [5, 27].

Ю. Нагібін, "поспівчував" Хейлі і щоб зробити для американського гостя щось приємне, запросив його до себе, і потім з великою повагою до письменника згадував про те, як "він та його супутники... з честю витримали їх хлібосольство... Він, як справжній спортсмен, незмінно "в режимі" і не дозволяє собі ніяких надмірностей... Натренована людина, яка прекрасно збереглася, завжди націлена на роботу і серйозне життя, йому не потрібно навіть короткого забуття, йому достатньо добре було в денній ясності думок і почуттів" [5, 27].

Саме таким представ Хейлі радянським читачам: він і тут не розчарував своїх шанувальників.

І нарешті п'ята, головна причина, чому читали, читають, і спробуємо припустити, читатимуть і надалі твори Хейлі: він створює приголомшливі в своїй динаміці гостросюжетні романи, які завжди приваблювали і будуть приваблювати читача.

Так, критики завжди зазначали, що недоліки літературної майстерності автора поглинаються бездоганним знанням предмета, про який він пише. Таке досконале знання "внутрішньої кухні" зображуваного предмета і захоплююче викладення механізму її функціонування дало йому можливість посісти особливе місце серед своїх колег-сучасників. До того ж слід додати, що Хейлі був фактично батьком американского "виробничого" роману.

Хейлі – видатний новатор. І секрет його майстерності полягає у тому, що він практично у кожній життєвій ситуації міг побачити захоплюючий сюжет. Головні герої письменника, як він сам вважав, – звичайні люди, яких він бере з життя і для яких праця складає їх сенс, а тому і виглядає не сірою і звичайною, а яскравою та захоплюючою. В його творах звичайні люди різних професій і з різними інтересами потрапляють у неординарні ситуації [10].

Крім того, його книги відрізняються детальним описом особливостей різноманітних професій. Де ще пересічний читач може дізнатись про усі деталі трудового контракту стюардеси, прискіпливо вивчити будову літака або хімічні складові медичного препарату для вагітних жінок?

Але вагомість внеску митця в літературу, визначається, насамперед, тим, чи має він послідовників. Тобто, іншими словами це звучить приблизно так: у нездібного письменника вчитися не будуть, як і не будуть його наслідувати. Хейлі має багато учнів-послідовників та імітаторів. Якщо казати про американців, то серед сучасних популярних письменників можна назвати Тома Кленсі. Він написав такі романи, як: "Джек Райан", "Ігри у владу "Політика" та інші. Хейлі ніби був йому за "хрещеного батька". Саме Кленсі зміг перетворити "виробничий роман" а la Хейлі в новий жанр – "техно-трилер", запозичивши багато чого в іншого письменника – Уеба Гріффіна (теж в деякому сенсі учня Хейлі): ретельний опис функціонування внутрішніх механізмів армії і поліції. Кленсі часто вважають "спадкоємцем" Хейлі, хоча інколи його романи здаються загрозливо переобтяженими найдокладнішими описами (наприклад, аж до технічних специфікацій гатунку сталі). Читати їх не менш цікаво, ніж романи його попередника.

Далі згадаємо Джона Грішема. Серед написаних ним є такі твори, як: "Вердикт", "Клієнт", "Партнер", "Вуличний адвокат", "Фірма" та багато інших, які теж "виробничої" тематики.

Є серед послідовників Хейлі і пострадянські наслідувачі його таланту. Це – Ілля Штемлер, Андрій Ківінов та Юлій Дубов. Чималий резонанс, в усякому разі в літературно-журналістському середовищі, викликав роман Миколи Клімонтовича "Остання газета", що живописує вдачі вітчизняної преси.

Природно, що божевільно популярні романи Хейлі не могли не породити в СРСР письменників, які намагалися освоїти "його" жанр. На "виробничу" тематику писав багато і М. Колєсніков. Але мабуть, лише петербурзькому прозаїку Іллі Штемлеру вдалося стати помітним настільки, що його почали порівнювати з Хейлі.

Явно під впливом останнього, Ілля Штемлер написав романи "Таксопарк", "Універмаг", "Комерсанти", що пролунали в 1960-1990-і роки ХХ століття подібно хейлівським. Вони задовольняли читача точністю деталей, досконалим знанням описуваного матеріалу і захоплюючими сюжетами.

Штемлер особливо і не приховував, що саме з Хейлі брав приклад. І той і інший, перш ніж написати свої "Потяг" та "Готель", влаштовувалися у відповідні відомства і певний час там працювали. Штемлер був провідником вагону на залізниці сполученням Ленінград – Баку, а Хейлі – молодшим помічником чергового по готелю "Хітон". Штемлер ретельно показував "зсередини" універмаг, таксопарк, залізницю, зумівши стати для радянського читача "своїм Хейлі".

Пізніше "хейлівську" традицію на російському ґрунті спробував продовжити письменник Андрій Ківінов. Він написав ряд повістей про роботу міліції, на основі яких потім було знято серіал "Менти. Вулиці розбитих ліхтарів". Сам Ківінов говорив про свої твори так: "Детектив тут присутній тільки тому, що нібито є міліція. Але це швидше не жанр, а прийом. Насправді ж основна моя задача – показати зсередини життя міліції, її атмосферу. Все, що мною зроблено, я відношу до сфери професійного роману" [10].

Видавництво "Вагріус" також звернулося до "виробничих романів". Серед вдалих книг в цьому жанрі можна відзначити "Велику пайку" Юлія Дубова. Але Сергій Карамаєв стверджує, що проект "Зроблено в Росії" (до якого увійшов, наприклад, "Універмаг") особливого успіху вже не мав. Мабуть, тому, пояснює він, що ці "виробничі романи" були "як у Штемлера", а враховуючи, що книги самого Штемлера були "як у Хейлі", то літературна продукція тут виходила вже навіть не повторна, а третинна. Серед імітаторів Хейлі і Штемлера більше не знайшлося таких вже значних талантів [9].

В результаті вищевикладеного матеріалу, ми дійшли слідуючих висновків: Хейлі актуальний і сьогодні. В одному з його романів телеведучого викрадають терористи ("Вечірні новини"), в іншому – диспетчери, пілоти та пасажири ведуть боротьбу з природною стихією ("Аеропорт").

Доказом того, що життя романів Артура Хейлі і зараз не припиняється може слугувати і той факт, що в Москві за останнім з наведених романів у 2004 році було поставлено м'юзикл. При цьому місце дії перенесено в один з московських аеропортів.

Нещодавно Хейлі не стало. Він помер 24 листопада 2004 року в своєму будинку на Багамських островах, в місті Ліфорд, острів Нью-Провіденс у 84-річному віці. Але подібно тому, як душа художника живе в його творах, письменник залишається живим, поки хтось читає його книжки. Безсумнівно, Хейлі читатимуть ще багато років поспіль. Одинадцять романів знаменитого англо-канадця завжди будуть улюбленими творами тих, кому подобаються гостросюжетні романи на "професійну" тему, тих, хто вважає, що твори Хейлі –це вагома проза. Для деяких письменників Хейлі буде прикладом того, як можна цікаво писати на "нецікаві" теми.

Безумовно, наша стаття не є вичерпною і має перспективу подальшого вивчення творчості письменника.

Література

  1. Долинина К. Великий бытописатель // Коммерсанть ВЛАСТЬ. – 2004. – № 48 (601).

  2. Ивашева В. Почему читают "Аэропорт". Большая литература или обманчивая белетристика? // Вопросы литературы. – 1973. – № 2.

  3. Ковский В. Почему читают "Аэропорт"? Живое произведение и "шкала ценностей" // Вопросы литературы. – 1973. – № 2.

  4. Мулярчик А. С. Спор идет о человеке. О литературе США II половины ХХ века. – М., 1985.

  5. Нагибин Ю. Этот счастливчик Хейли. // Новое время, 1978. – № 34.

  6. Хейли А. Аэропорт. Перевод с англ. Т. Кудрявцевой и Т. Озерской. Послесловие Н. Пальцева. – М., 1990.

  7. Хейли А. Отель. Аэропорт. ("Отель" Пер. В. Коткина и К. Тарасова, "Аэропорт" Пер. Т. Кудрявцевой и Т. Озерской). – М., 1978.

  8. http:// www. newspom.ru

  9. Сергей Карамаев. Изнанка производства как рецепт успеха // www.regions.ru Lenta.ru

  10. Сайт, присвячений Артуру Хейлі // www.release.ru

1 вислів американського журналіста Стадса Теркела. – Теркел Стадс. Работа. – М., 1971.

Loading...

 
 

Цікаве