WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → “Секрет” популярності чи популярність “Секрету” Артура Хейлі? - Реферат

“Секрет” популярності чи популярність “Секрету” Артура Хейлі? - Реферат

Valentina Belarus" (Зберігаємо написання імені таким, яким воно виявилося на сайті. Переклад листа на українську наш. – О.Д.) [8].

Так, саме "інженером людських душ" був Хейлі для радянського читача. Хоча це й не зовсім вдале висловлювання одного з вельми відомих партійних діячів за радянських часів щодо художньої літератури та її творців, ми підтверджуємо, що в даному випадку спрацьовувала так звана апеляція автора до підсвідомого читача, гра на його почуттях, на сентиментах, яка влучала точно в ціль, викликаючи захоплення його героями й ним самим. Хейлі добре розумівся на тому, що є основою динамічного розвитку сюжету: перш ніж з'ясовувати зовнішні причини поведінки людей, він намагався зробити акцент саме на зображенні бурхливих, пристрасних сцен, які розігруються між його героями. І не дивно, що його книги так полюбляли радянські читачі. Адже їм не вистачало того, що, на перший погляд, здавалось, найпростішим: можливості спостерігати за долею таких самих людей, як вони, співпереживати їм, слідкувати за тим, як вирішуються на сторінках романів важливі для них питання: кохання, зради, непорозуміння в шлюбі, неочікуваної вагітності у жінок й т. ін. Бурхливих емоцій, які викликали книги Хейлі, не вистачало радянським читачам. Занадто багато накопичилося за весь час важливих проблем, які хотілося б обговорити, поділитися пережитим та знайти пораду. Адже тоді в країні було недостатньо людей з такою зараз найпоширенішою професією, як психолог, за порадою до яких можна було б звернутися...А особисті питання не прийнято було обговорювати на людях, навіть з близькою людиною у приватних бесідах, – це вважалося слабкістю. Головне, що влада старанно виховувала в радянських людей, – це стриманість, поміркованість в усьому, безмежний патріотизм, сумлінну готовність виконувати добре свою справу на користь батьківщині і обов'язкове бажання у певному віці створити свою власну сім'ю, яка була б осередком такого суспільства. Але ставало зрозумілим, що інколи проблеми виникали після того, як молодята ставали на рушник. До кого вони мали звертатися у разі виникаючих болючих для них питань? Цього ніхто не наголошував. Це вважалося справою другорядною. Самі, мовляв, знайдуть спільну мову, порозуміються. Все в країні було занадто заідеологізовано: партія, Ленін, світле майбутнє –комунізм. Тільки людина сам на сам залишалася зі своїми проблемами...

Тому Хейлі і став на той час таким письменником, який розповів саме про те, що так бентежило й цікавило пересічних людей світу – про них самих. Читачі зрозуміли, що герої Хейлі – вони самі, їх турбують такі ж питання, що й звичайних людей.

Спитаємося: а хіба в Радянському Союзі не було власних письменників, які б розповідали про життєві перипетії своїх героїв, хіба не було книг, які змогли бути сильними емоційними подразниками і викликали такий разючий ефект, як книги Хейлі?

Безперечно, були. Так, і в Радянському Союзі був свій маскульт, призваний служити розрадою стомленим від сірих буднів громадянам. Але повторімося: все було вже занадто заідеологізовано, дидактично, повчально. Хейлі був ковтком свіжого повітря з-за океану.

Про третю причину популярності письменника. Радянські редактори вагомих часописів, таких, як "Всесвіт", "Иностранная литература", "Новое время", "Наука и жизнь", "Литературное обозрение", "Литературная газета" та інших сприяли широкому розповсюдженню творів письменника. По-перше, романи друкувалися окремими розділами в декількох примірниках часописів, і кожний розділ закінчувався на самому цікавому місці. Читачі чекали на наступний примірник з нетерпінням. За той час, поки він надходив, люди встигали розповідати один одному про письменника та його романи і передавати їх з рук в руки, тим самим поширюючи його популярність.

До речі, ті ж самі видатні радянські критики на сторінках серйозних видань, таких, наприклад, як: "Вопросы литературы" та інші, влаштовували щось подібне до круглого столу. Саме такий відбувся в 1973 році. У радянських знавців, вчених зарубіжної літератури В. Івашевої і В. Ковського, боліло питання: чому читають "Аеропорт"?

"Коли ми говоримо про англійські й американські бойовики, про популярну белетристику... – зазначала В. Івашева, – треба пам'ятати..., що... їх автори... "знають свою справу". Але чи потрібні нам ці часом більш, або менш вдалі, підробки під справжню літературу, і як вони впливають на читача, який не завжди вміє відрізнити полотно справжнього майстра від добре "зроблених" одноденок. Питання це тим більш актуальне тоді, коли мова йде про рекламну белетристику, яка широко розповсюджується в США і підчас чудово гримується під справжню літературу..." [2, 131].

На думку критика, не варто було поспішати з виданням такого "рекламного", на її погляд, роману, як "Аеропорт", тим більш в часописі "Иностранная литература", смаку й критеріям якого читач звик довіряти, до того ж без продуманого критичного коментарю, який допоміг би розставити все на свої місця" [2, 131].

В. Ковський заперечував "рекламність" твору, про яку говорила В. Івашева: "Навряд чи ентузіазм пасажирів особливо зросте після того, як вони дізнаються, "наскільки все... недосконале – а, отже, загрозливе для життя у сучасному американському аеропорту..." [3, 141], але в той час зазначав, що справді образи і відношення персонажей у Хейлі почасти дуже поверхові, банальні, ряд фігур тільки помічено, але не прописано [3, 141].

Подібні статті – лише відгук певного обурення на шалену славу "безталанного", на погляд серйозних критиків, Хейлі.

Радянські критики хвилювалися: чому читають Артура Хейлі? Але все ж так просто: тому що його друкують. Аби не друкували, то й не читали. А так належним чином було проведено піар-компанію.

"Аеропорт" – один із перших у післявоєнний час західних бестселерів, який переклали в СРСР. Перший його переклад з'явився в авторитетному часописі "Иностранная литература", і тим самим ніби опинився в одному списку з найбільш значимими творами сучасної зарубіжної літератури.

Але ж чому не забороняли друкувати твори Хейлі, якщо вони такі низькопробні? На це було декілька причин. По-перше, ми вже відзначали, що його твори зачіпали за живе, тому що зображували людей такими, якими вони є, а не мають бути, з усіма їх слабкостями і недоліками. Але не на це звертала увагу радянська критика. Насамперед, вона бачила в них те, що хотіла бачити: письменник нібито критично зображує американську дійсність і тим самим чинить добро – засуджує капіталізм. Так, твори Хейлі стали розглядатися як такі, що викривали недоліки американського суспільства, зловживання в певній галузі виробництва.

По-друге, на це відповідає сам В. Ковський: "Запропонована "ціннісна" шкала ("велика література" чи "обманлива белетристика") (до речі, про неї йшлося у вищезазначеній статті В. Івашевої – О.Д.) – не бере до уваги величезний масив художніх творів, які складають реальний список поточного літературного процесу, підготовляючи ґрунт для підсумкових художніх відкриттів й узагальнень" [3, 139].

Белетристика "не несе у собі негативних значень, – наголошував В. Ковський, – томусудити рядові твори професійної літератури за те, що вони не є шедеврами... не має ніякого сенсу" [3, 140]. Тобто радянський критик наполягав на тому, що читачам треба дозволити читати все, щоб мати змогу складати свою власну думку про прочитане.

Але в той час, коли радянському народу пояснювали, що Хейлі – критик недоліків та болячок капіталістичного суспільства, західні радикали, навпаки, обвинувачували його в конформізмі і недостатній глибині творів.

К. Долініна цілком вірно вважає, що "не мали рації ні ті, ні інші. Критика суспільства мало цікавила письменника, а якщо і з'являлася в його романах, то швидше як природне роздратування уважного спостерігача безглуздістю буття. Писати про американську лікарню і не побачити проблем системи охорони здоров'я неможливо. Скласти захоплюючу історію про крупний банк без згадки про корупцію – теж. Але расова дискримінація, енергетична криза, страхове шахрайство – все це цікавило Хейлі постільки, поскільки його цікавили люди та їх особисті проблеми: адюльтери, відносини батьків і дітей, самотність, шлюби з розрахунку і любов без розрахунку. Все це і було пальним для його романів. На подібному паливі потім виростуть сотні серіалів і романів серіального типу. Але Хейлі був першим з перших" [1, 24].

У ті часи стали з'являтися статті відомого радянського критика О. Мулярчика, який плідно вивчав творчість письменника і зазначав їх ідеологічну значимість для радянського читача. І якщо критики американського життя в романах було замало, говорили про брак таланту, якщо достатньо, – схвалювали художні здібності письменника.

Але, насамперед, О. Мулярчик помітив головне: "книги Хейлі не претендують на глибину та витонченість психологічного аналізу, на глобальність історико-філософських узагальнень і пошуки нових засобів словесної виразності. Їх завдання більш скромне, але по-своєму складне і значне: розповісти про те, "чим люди займаються весь день і що вони про це думають"1 і відносив їх до так званої літератури "прикордонної зони" [7, 3].

Згодом, замість часописних варіантів стали з'являтися окремі видання романів письменника, які вже мали можливість придбати всі, хто хотів їх прочитати, а може й перечитати. До речі, в цих виданнях теж зустрічалися передмови та післямови критиків, які в свою чергу намагалися розгадати феномен популярності Артура Хейлі... Це ще більше надало романам письменника сенсаційного значення, адже породило спробу визначити певний внесок письменника в художню літературу.

Зокрема М. Пальцев зазначав: "Неоднозначне у творчому і літературно-критичному відношенні й місце її автора – американського прозаїка Артура Хейлі – у списку відомих представників художньої словесності його країни й часу. Письменницьку біографію Артура Хейлі і в читацькому визнанні і у життєвому плані важко визначити інакше, ніж як надзвичайно щасливу, навіть блискучу: дев'ять (на той час виданих. – О.Д.) романів, які мільйонними тиражами розійшлися по всіх країнах цивілізованого світу, перекладені на більш ніж тридцять мов земної кулі, рік у рік вони перевидаються, стають гостями кіно – і телевізійних екранів, –чим не переконливе свідчення вагомості його індивідуального внеску у великий художній актив літератури США чотирьох післявоєнних десятиліть?" [6, 438].

Loading...

 
 

Цікаве