WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → “Секрет” популярності чи популярність “Секрету” Артура Хейлі? - Реферат

“Секрет” популярності чи популярність “Секрету” Артура Хейлі? - Реферат

"Секрет" популярності чи популярність "Секрету" Артура Хейлі?

Як письменник Хейлі миттю помітив ясно окреслену читацьку потребу в книгах, що відображають швидко мінливу під впливом науково-технічного прогресу повсякденність життя і психологію людини. Хейлі відчув, як ускладнився світ, людина в ньому стала надзвичайно відповідальною за будь-які свої вчинки, особливо в сфері техніки. Вона зрозуміла, що від її уважного правильного відношення до техніки: літаків, автомобілів тощо, добросовісного виконання своїх професійних обов'язків у значній мірі залежить її життя і життя оточуючих. Хейлі це показав у своїх творах і викликав у 70-х роках ХХ століття підвищений інтерес до "виробничої" тематики.

Безперечно й те, що письменника хвилювали соціальні проблеми країни. На сторінках його книг відбилися реальні картини життя країни в період 60-90-х років минулого, ХХ, століття, прагнення і мрії пересічного американця того часу.

І якщо про інших зарубіжних письменників були дослідження, писалися статті, книги, дисертації, то у вивченні творчості Хейлі залишилося багато білих плям.

Про нього не так багато написано. Його мало згадували в своїх наукових роботах як критики того часу, так і сучасні (вітчизняні й зарубіжні).

У радянській критиці звичайно було декілька статей, присвячених Хейлі, зокрема роботи таких авторів, як Д. Затонський, О. Мулярчик, М. Пальцев, О. Звєрєв, С. Меншиков та інших, але здебільшого вони були загального характеру.

У пострадянський час, переважно в Інтернеті, стали з'являтися статті про письменника, організовувалися форуми, присвячені його творчості. Проте викликані вони були в основному тим, що стало відомо що американський прозаїк пішов із життя. Зокрема це статті К. Долініної, О. Донде, І. Штемлера, К. Кедрова, С. Карамаєва та відгуки різних читачів.

Проблема популярності Хейлі порушувалась у роботах радянських критиків, проте це відбулося в 70-80-х роках ХХ століття.

Відомо, що "обличчям до обличчя обличчя не побачити, велике бачиться на відстані", і час розставляє все на свої місця. Тому ми спробуємо поглянути на проблему популярності творів письменника з позиції сучасності крізь призму сплинутих років.

Метою нашого дослідження буде не лише спроба розгадати секрет популярності американського прозаїка у читачів усього світу, а й визначити популярність його "секрету" серед інших вітчизняних та зарубіжних письменників.

Ця проблема займає вагоме місце в розв'язанні питань докладного вивчення творчості Хейлі та його позиції в світовій літературі.

Можна без перебільшення сказати, що творча спадщина Артура Хейлі (незважаючи на те, що пік популярності його припав на 60-80-і роки ХХ століття) і зараз викликає безсумнівний інтерес. Насамперед, книги американського прозаїка читають пересічні громадяни, як колись його творами захоплювалися прості радянські читачі, які в масі своїй ніколи не виїжджали за межі батьківщини і дуже хотіли знати, як живуть їх ідеологічні вороги за кордоном. Виявлялось: зовсім непогано... Якщо радянським людям потрібно було дізнатися, що являє собою західний аеропорт, готель або, наприклад, студія вечірніх новин, на допомогу приходили книги Артура Хейлі. Як вважає О. Мулярчик: "Якоюсь мірою романи письменника були подібні до підшитої газети або часопису. За їх допомогою для читачів в різних кінцях світу ставали ближчими багато відчутних рис життя, установи і суспільні служби Америки останньої третини XX століття" [4, 177].

Сучасний читач вже чимало знає про Америку та про її життєвий устрій, і тому в нього немає нагальної потреби звертатися до книг Хейлі, аби дізнатися, як живуть американці. Більш того, уважний та обізнаний читач знайде ряд недоліків, застарілих відомостей про ту чи іншу галузь виробництва, яку змальовує Хейлі. Адже зрозуміло, що з тих пір Америка пішла далеко вперед і багато що в ній змінилося.

Чим тоді так приваблює читачів Хейлі? Чому й зараз він користується їх високим попитом? Спробуємо відповісти на ці запитання. На наш погляд, причин популярності творів письменника є декілька.

Про першу. Починаючи з 1950-х років, а саме тоді народився його первісток – роман "Остаточний діагноз" (1959), Хейлі весь час нагадує про себе, створюючи все нові й нові романи. Наступними вийшли "У вищих сферах" (1962), "Готель" (1965), "Аеропорт" (1968), згодом "Колеса" (1971), "Перевантаження" (1979), "Сильнодіючий засіб" (1984) та ін. Кожен новий його роман надовго захоплював лідерство в океані друкованої продукції.

Видаючи чергову книгу, Хейлі ніби говорив: "Продовження буде...", аж доки після великої перерви, у 1997 році, він не створив свій останній роман – "Детектив", яким і завершив свою плідну творчу діяльність. З 1997 року він більше не існував як письменник, не видавав жодної книги і займався літературною творчістю лише як хобі: "Я сказав і написав все, що міг" [8].

Його творчість набула принципу серійності: в кожному новому романі Хейлі неначе продовжує самого себе. Його головний герой, ніби нікуди не зникає, й кожного разу з'являється у наступному творі вже з новим ім'ям.

Створення романів за різною "виробничою" тематикою було своєрідним творчим піаром прозаїка. Він рекламував себе письменницьким "товаром", який на той час шалено розкупався.

Здається, коли мова йде про літературний твір майстра-художника, не варто згадувати такі поняття, як імідж, піар. Але нам це слід зробити, тому що зараз саме йдеться про те, що Хейлі, на думку деяких поціновувачів, бракувало таланту. Встановивши такий діагноз, вони махнули на письменника рукою: нежиттєздатний. Але Хейлі не тільки довгий час протримався на плаву, вируючи в океані різноманітної книжкової продукції, але й довів, що може діставатися фінішу першим, викликаючи бурхливі оплески у публіки. Першокласним плавцям –письменникам-інтелектуалам – завжди вкрай важко знайти порозуміння з шаленим натовпом, потребуючим лише хліба та яскравих видовищ. Саме як цікаве видовище читачі сприймали Хейлі.

Зазнавши популярності, письменник відразу збагнув: імідж "цікавого оповідача" на "нецікаві теми" є, він ніби з'явився сам по собі. Залишилося подумати, як його зберегти. Вихід один – треба працювати далі, щоб не розчарувати своїх шанувальників, які нетерпляче очікують на наступний його роман. І тоді Хейлі вдається до своєрідного піар-ходу... Невтомну працю – ось що обирає автор на декілька десятків років у своєму житті... і пише романи такими, якими воліють їх бачити його шанувальники. Імідж Хейлі – це імідж невтомного трудівника-кухаря, який старанно пече свої млинці-романи. Через кожні 2-3 роки він "подає їх до столу", щоб нагодувати своїх нетерплячих гурманів-читачів, які готові за мить проковтнути їх, аби швидше дізнатися, яку ж дивовижну начинку на цей раз приготував для них справний кухар Хейлі. Інколи вони бувають розчаровані: те, що всередині "млинця" не завжди здається їм таким вже і смачним. Може не та начинка чи забагато перцю? Тобто критики... Але... не в їжі справа, нехай вона буде абиякою, та тільки б подавалася до столу улюбленими руками...

Першу причину популярності письменника ми з'ясували: це правильно обраний свого роду піар-хід – невтомна праця і створений самим письменником вдалий імідж "цікавого оповідача".

Причина друга. Пояснення її ми почнемо з питання: чому споживачам не так вже й важливо, яку страву вони будуть смакувати, аби тільки її було зроблено руками улюбленого кухаря? Ми гадаємо, тут спрацьовує той самий механізм всепоглинаючої любові до самого кухаря, тобто великої поваги до нього як до людини-трудівника... Нехай собі пече те, що хоче, ми довіряємо його смаку. В його оселі нам затишно й приємно, ми відчуваємо, що нас тут люблять і нам раді.

Ось саме так сприймали романи Хейлі радянські читачі. З повагою до письменника і вдячністю.

Хейлі чимось "чіпляв", торкався найпотаємніших струн душі, бентежив, надихав... Кожний його читач відчував, як автор любить його, тому що він любить усіх своїх героїв: і позитивних, і негативних, доводить це тим, що завжди надає останнім шанс для виправлення, або виправдовує їх не завжди бездоганні вчинки, пояснюючи це притаманними багатьом людям слабкостями. "Це проявляється в безлічі зворушливих дріб'язків: він любить добре почастувати своїх героїв, дати їм вчасно чашечку гарячої кави, сигарету, ковток холодного віски. Навіть до поганих, грішних він м'який і поблажливий, тому що розуміє зсередини їх біду, їх слабкості, їх загнаність і не стає в позу викривача пороку.

"Навіть для зловмисника Герреро, який намагався підірвати літак, немає в нього гнівних слів, він бачить у ньому гіркого невдаху, жертву нещадних життєвих обставин. Він прощає готельному злодію на призвисько Відмичка Мілі всі гріхи й дає можливість зникнути з добичею лише через те, що в розбитому ліфті той забув на мить про себе, про свою безпеку й став допомагати важко постраждалій Додо. Хейлі радіє, коли в самозакоханого пілота Вернона Диміреста або ханжі Кертиса О'Кіфа пробуджується світло добра", – зазначає Ю. Нагібін [5, 28].

Нещодавно в Інтернеті на сторінках міжнародного форуму, присвяченому Хейлі, ми знайшли неймовірний у своїй щирості й любові до письменника лист. Писала його одна, тепер, мабуть, вже немолода, жінка. Адже тоді, коли Хейлі читали масово, вона збиралася народжувати... Ось цей лист. Процитуємо його повністю: "Роман Артура Хейлі "Остаточний діагноз" я прочитала в 1973 році. Друкувався він частинами в популярному тоді часописі "Наука и жизнь". Примірник часопису з останньою частиною цього роману я витягла з поштової скриньки, коли в мене вже почалися родові потуги. Але народила я другу дочку, тільки дочитавши цей роман. Лікарі мінської клініки говорили породіллям: вчиться, як треба народжувати, читає собі книгу й ніякої з нею проблеми.

Але вони не знали, що це була чудова книга Артура Хейлі про взаємодію різних служб американської клініки. Настільки захоплюючими були романи Хейлі, що на деякий час відсувалося навіть те, що неминуче мало статися. Думаю, що не одне покоління людей на планеті виросло на творах цього талановитого письменника – справжнього "інженера людських душ".

Loading...

 
 

Цікаве