WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Інтелектуалізм В. Тарнавського крізь призму масовості та елітарності - Реферат

Інтелектуалізм В. Тарнавського крізь призму масовості та елітарності - Реферат

У романі "Порожній п'єдестал" найчастіше згадується образ чорного ворона, що віщує Іванові нові випробування. Хоча загалом такий образ традиційний в українській літературі, але письменник змальовує його по-різному, наприклад, з іронією: "Довкола було тихо, лиш чорний ворон насмішкувато каркнув з бетонного паркана" 11, 22. В інших випадках ворон виступає вісником біди. Його бачить машиніст, коли викопує чарівну скриньку, що б'ється струмом:"В центрі майдану стримів старовинний гранітний постамент з лавровими гірляндами, на якому нічого не було, лиш сидів знайомий машиністу чорний ворон" 11, 29. Ворону бачить Марія, перед тим, як Івана звинуватять у крадіжці бензину: "Мокра ворона крякнула у вишині і поляпотіла крилами далі" 11, 133. Цей же образ віщує біду Петрові Зозулі, коли він йде відкривати лабораторію Розума: "За п'ять кроків сиділа на старій, напіврозкладеній автомобільній шині чорна ворона завбільшки з курку. Вирвавши шмат гуми, вона ковтала це їдло, приплющившись від насолоди" 11, 159. Можна простежити навіть відношення ворона до героїв: більшість з них він просто не помічає. "Машиніст мотнув головою, кишкнув, але ворон не звернув на нього уваги" 11, 29. Так само ігнорує ворон Петра Зозулю, котрий іде влаштовуватись на роботу в інститут: "сліпав на порожньому п'єдесталі старий трьохсотлітній ворон" 11, 52. Інтуїтивно ворон втікає від Івана, відчуваючи його силу: "На чорному гранітному п'єдесталі серед площі схилив лису голову лискучий ворон, гріючись на осонні. Забачивши Івана, він моргнув смоляними очицями, зловісно каркнув і полетів геть" 11, 255. Як символ потойбіччя, злих сил ворона приносить Унксову записку від Змія Горинича про викуп немовлям. Серйозність намірів вона демонструє, перегортаючи папери на столі у директора: "що було вірною ознакою – вона таки має собі цього всемогутнього казкового повелителя" 11, 329.

Представником добрих потойбічних сил виступає сива голубка, що символізує душу померлої матері Унксова: "На іконі в кутку сиділа сива голубка. Очі мала сльозливі, зажурені, ніби запитувала – як тут тобі, сину" 11, 407. Як і при житті, Інокентій Вольфович кричить на неї і проганяє. Такий символ є цілком традиційний і запозичений з українського фольклору, де "голубкою часто називають сиву матір" 9, 61.

Додаткове гумористичне, а подекуди й іронічне звучання надають героям оригінальні прислів'я, які часто використовують герої при спілкуванні. Особливо це відчутно в мовленні місцевої відьми баби Панихи, якій більше 350 років. Народну мудрість вона намагається використати як зброю проти ворогів, перш за все проти Івана, тому вислови її дошкульні, злі, або улесливі, хитрі: "Та якого буханця дав, такого сухаря з'їси" 11, 106, "Усе є ліки, усе є отрута"11, 106, "Будеш сам мед їсти, то од меду й здохнеш"11, 106, "Один ковбасиїсть – і голодний, а другий радіо послуха – і ситий" 11, 106, "До всіх добрий, то собі лихий" 11, 107, "Правду люди кажуть, нема м'яса без кості, риби без ості, а чоловіка – без злості" 11, 107, "Не знаєш ти людей. Є тіко двоє добрих на світі: і то один уже вмер, а другий не народився" 11, 107. Іван вдається до крилатих висловів дещо рідше для передачі свого душевного стану або як засобу захисту від баби Панихи: "Розірвись надвоє, то скажуть, щоб начетверо" 11, 105, "Роботи до сьомої суботи" 11, 106, "Люди ложкою беруть, а ви очима" 11, 106, "Зла ви, бабо, а злі самі собі хвоста одгризають" 11, 107. Храпченко також використовує гострі вислови, дещо образливі: "А воно годне? Чи на собаку мале, а на кішку велике?" 11, 105, "Швидкий ти до раю навпростець" 11, 105. Промовисте прислів'я стосовно Івана вживає слідчий: "Поки черевик правди доб'ється, то підошва ізотреться" 11, 159. Хороше життя пропонує Іванові з Подолу Владика, якщо відмовиться той від власного винаходу: "Ну, не хоч ти на салі спати й салом укриватися, як покірні слуги божі, ніхто не буде... буде неволити" 11, 358. Як бачимо, більшість крилатих висловів створено автором за аналогією до народних, але відрізнити їх практично неможливо. З іншого боку, такі авторські крилаті вислови за функцією відіграють роль алегорії, прихований зміст якої повинен побачити читач.

Натомість різко протилежні сторони високої (інтелектуальної) літератури і низької (масової) літератури – це відношення до читача: якщо у першому випадку читач повинен розгадувати логічні ребуси, прочитувати глибокий підтекст, то в іншому випадку –проявляється прагнення догодити читачеві, підлаштуватись під його смаки. Масова література, як зрештою й інтелектуальна проза, не відтворює реальну дійсність. Але якщо в масовій літературі відтворюється ілюзорний рожевий світ, псевдогерої якого далекі від реальних проблем, то в інтелектуальній прозі відтворюється художня картина світу, що відбиває авторську концепцію. У творах В. Тарнавського реальне так вміло поєднується з ірреальним, що на перший погляд можна помилково віднести їх до пригодницької чи фантастичної прози. І лише глибоке вдумливе прочитання дозволяє об'єктивно визначити жанрову приналежність.

У романі "Порожній п'єдестал" як вставний жанр використано літературну казку про боротьбу Івана з нечистою силою, модернізованим Змієм Гориничем. Слова, які виголошують голови Змія Горинича спочатку не відрізняються від загально прийнятих для цього жанру, але поступово автор надає їм гумористичного забарвлення:

"Плямкнула тоді найбільша голова:

Оце б чогось закусить свіженького.

Глитнула слину середульша:

Еге ж, крівці хочеться" 11, 339.

Остання голова вимагає немовляти, як замовлення у ресторані: "Чого ж немовля не несуть? Ми ж вранці замовляли" 11, 339. Сам опис Змія підтверджує іронічне ставлення автора до нього: "Заворушився найбільший курган, коло якого лежала погнута залізнична цистерна, посипалося сміття, блиснула спина, озброєна гострими зубцями, заколивалися три квадратні голови, освітлюючи поле прожекторними променями, і зіп'явся на ноги, похитуючись зі сну, величезний ящір, що, виявляється, вигрівався на сонці зовсім поруч. Синтетичний був – фрикціони металеві, крицевий панцир, шиї з гофрованих шлангів, крила пластикові" 11, 339.

Типово казковий діалог Змія з Іваном також містить гумористичні нотки:

Чую, людським духом тхне. Де ти і хто, ану покажися.

Підступив ще ближче Іван.

Це я, Іван, мужичий син.(...)

То ти битися чи миритися прийшов?

Авжеж, битися. Хто з таким цуциком миритися буде? 11, 339-340.

Автор модернізує не лише опис Змія, але його поводження та характер: "Стрепенувся Змій, почали очі розпікатися, лапають небо і землю, мов армійські прожектори" 11, 339.В іншому випадку читаємо: "Скинувся Змій, бо не сподівався, що незваний гість стоїть майже під пузом, де витатуювано було синім чорнилом арештантське: "Життя – копійка" 11, 340. Якщо порівняти авторський опис Змія з фольклорним, то в останньому зазначається, що Змій Горинич – "істота підземна, пов'язаний із коштовностями та металом, зокрема із золотом" 10, 150. Незмінним є тільки місцевість, де проживаєГоринич – гора. І знову ж у фольклорі "печери білокам'яні", "нори зміїні", "печери зміїні" оздоблені коштовностями, а в романі В. Тарнавського – це гора сміття й металобрухту. Отже, автор знову за допомогою сатири зачіпає сучасні болючі проблеми екології.

Як бачимо, письменник використовує літературні казки, "призначені лише для дорослих, в яких є два головних відгалудження: повчально-філософське й соціально-сатиричне" 2, 88. Повчально-філософське розуміння цієї казки полягає в перемозі добрих сил, а соціально-сатиричне – прагне показати, що насправді зло земне, знаходиться поруч з людиною, та все ж його можна подолати.

Loading...

 
 

Цікаве