WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Інтелектуалізм В. Тарнавського крізь призму масовості та елітарності - Реферат

Інтелектуалізм В. Тарнавського крізь призму масовості та елітарності - Реферат

Інтелектуалізм В. Тарнавського крізь призму масовості та елітарності

Серед української інтелектуальної прози, яскравими представниками якої слід вважати В. Шевчука, Ю. Щербака, П. Загребельного, В. Дрозда, Г. Пагутяк, визначається своєрідна проза В. Тарнавського. Саме його твори найбільш дотичні водночас до масової й елітарної літератури, про що йтиметься у цій статті.

Нагадаємо, що серед основних ознак інтелектуальної прози визначаються концептуальність, атрибутивність, умовність, конструйованість, символічність, інтектекстуальність, наявність героя-інтелектуала, поєднання реально та ірреального8, 77-80. Найважливішою є концептуальна ідея, тобто основою концепції світу, втіленої у творі, стає філософська, наукова чи міфологічна система. У романі "Порожній п'єдестал" автор використовує одночасно притчу і міф, що російський літературознавець А. Бочаров класифікує як міфопритчевість прози [1, 144]. "Притчевість проявляється в осучасненні скриньки Пандори, образ якої трансформує автор у віднайденій стародавній скриньці. Вона стає однією із головних осіб у творі" 7, 178.

Використано у творі також притчу про східного владику, котрий посадив бліх під скляний ковпак. Сипав їм страву, поїв трунками, але блохи вимагали волі. Коли через три роки ковпака над нами не виявилось – ніхто з бліх не зрушив з місця. Пригадує цю притчу Унксов, розмірковуючи над власним життям, але більш схожими на бліх виявляються саме його підлеглі – працівники інституту, які живуть розміреним і спланованим наперед життям.

Наближає роман "Порожній п'єдестал" до масової літератури перш за все пригодницький сюжет, але водночас слід розуміти його подвійний, завуальований зміст, що є ознакою інтелектуальної прози. Як зазначає В. Кашин: "Детективний та пригодницький жанри втягують у свою орбіту інші види, збагачують їх "міченими" атомами власного потужного силового поля" 5, 10. Іван не знаходить правди в рідній Іванівці, тому їде до Києва, щоб віддати власний винахід на користь людям. Але йому доводиться боротися не лише з вченими, а й з нечистою силою. Подібний пригодницький сюжет використано й у романі "Матріополь", де головний герой Ілля опиняється в незвичайно жорстокому світі – на острові Матріополь.

У "Порожньому п'єдесталі" автор використовує зображення у двох часових просторах: середньовіччі і сучасному світі. Причому більшість героїв виявляються ідентичними, а деякі навіть пов'язують світи. Так Владика католицького ордену нагадує Унксова не лише характером, а навіть манерою говорити; писарчуки, від волі яких залежить доля винаходів, нагадують Дворковича та Петюнька. Цікавим є образ вченого секретаря Дяченка.З подальшого розвитку сюжетної лінії стає зрозумілим, що це той самий середньовічний каплун, котрий служив Владиці. Такий висновок можна зробити не лише через подібність поведінки, але й на основі опису ("Вигляд мав книжний, пергаментний, віку невизначеного –від тридцяти до тисячі років (...)" 11, 29), а також завдяки згадці про ведення давньої книги, присвяченої владикам монастиря, а пізніше – директорам інституту, котру постійно переписував Дяченко. Ще один "вічний" образ, котрий об'єднує світи – міфічний циклоп Гервасій, що продовжує виконувати роль ката, яка в сучасному світі видозмінилась до обов'язків м'ясника. Ковальчуком Іваном з Подолу, винахідником повітряної кулі, як пояснює сам автор, був у попередньому житті Іван з Іванівки. Тому герой пригадує свої попередні спроби домогтися правди і проводить паралель між віками. Можна також сказати, що письменник використовує тут елементи езотерики – мотив переселення душ. Як пересвідчується читач, особливих змін за цей час не відбулось. Якщо в середні віки усе нове вважали єрессю, авторів ув'язнювали, а їх твори спалювали чи гноїли; то в сучасному інституті так само всі винаходи лежать мотлохом у музеї під відкритим небом, а винахідникам видається грамота на фірмовому бланку. Однаковим є також прагнення керівників привласнити ідею винаходу, але жоден з Іванів не поступається, а бореться до останнього. Цікавий паралельний образ винахідника, котрий пропонує перейти всім людям і тваринам на вовчу мову. Але якщо в середньовіччі цю думку не сприйняли, то Інокентій Вольфович підтримує і пробує втілити її в життя. Як бачимо в цьому випадку, автор вдається до сатири. Зауважимо, що письменник використовує не тільки паралельні образи, але паралельні історії. Як колись збунтувався маленький Кеша, коли його батько з великим ентузіазмом по-лакейськи взявся мити машину сусіда, так само обурюється синок шофера, коли Інокентій Вольфович примушує його злизувати з машини пташиний послід. Такий паралелізм ще раз підкреслює справжню суть Унксова.

Ще сильніший вплив масової літератури простежується у романі В. Тарнавського "Матріополь", що проявляється у використанні традиційного "безлюдного острова як умовної пригодницької території, не підвладній нічиїй юрисдикції, ізольованої від уявного стороннього втручання, де письменникові "все можна" 11, 27. Саме такий острів Матріополь, де живуть фемінізовані жінки, змальовує В. Тарнавський в однойменному романі. Завдяки замкнутому простору, відірваності від світу "досягається гранична концентрація дій, динамізм, напруженість" 11, 27-28.

Спільною рисою інтелектуальної та масової літератури є використання не реалістичних образів. Різниця полягає в тому, що в інтелектуальній прозі образи героїв сконструйовані, це герої-ідеї, герої-символи; а в масовій літературі герої стереотипні, "які щасливо кочують з одного твору в інший" 3, 316. Примітно, що В. Тарнавський використовує відомі вже образи, але надає їм нового змісту. Так, наприклад, коваль Іван з "Порожнього п'єдесталу" нагадує героя українських народних казок, незнайомка з "Дисертації" – Мавку з "Лісової пісні" Лесі Українки. Часто героями творів В. Тарнавського стають відомі міфологічні персонажі, передусім з античної міфології: циклоп Гервасій (у "Порожньому п'єдесталі"), Арахна, Горгона, Музи, Морфей, дріади, Даная (у "Матріополі").

Письменник використовує не лише народну символіку, але й запозичує з усної народної творчості окремі деталі й епізоди. Прикладом цього може бути кольорове сприйняття світу. Розчарувавшись у житті, втративши віру в найближчих людей, для Івана: "Чорно-білий був світ. Все втратило кольори" 11, 133. Причому підсилюється такий психологічний стан героя автором, який змальовує відповідний гнітючий пейзаж: "Туман стояв за вікном. Сірий, ватяний, важкий" 11, 133. В іншому випадку автор протиставляє мікросвіт героя – кузню і навколишній світ, наповнений злими людьми: "Чорним видався Іванові після кузні білий світ" 11, 142. Крім того, природа також постійно "сигналізує" про майбутні події. Найбільше уваги приділяється сонцю, котре водночас симпатизує Іванові, але об'єктивно пророкує майбутнє. Скажімо, "Низьке малинове сонце випливало з молочного моря та кузня на белебені стирчала над цією повінню" 11, 133 – таке зображення природи віщує щось лихе, причому навіть підкреслюється місце трагедії – кузня. Зранку Іван застає на робочому місці погром і констатує викрадення деталей, які робив допізна. Подібний символ грози – ознака "Божого гніву, невідворотної кари"6, 122 передує пожежі на бензозаправці. Але коли Іван зупиняє вогонь за допомогою свого винаходу, змінюється і погода – "Торохнув над кузнею зовсім не страшний літній грім, пробіг вітер, але замість жаданої грози поцяпав на землю сліпий дощик, прибиваючи до землі клапті сажі, що літали над згарищем, немов зграя чорного вороння" 11, 146. І на завершення перемоги коваля над небезпекою знову відгукується природа – "Стояла з краю в край на небі тріумфальна веселка" 11, 147, що символізує "небесно чисте, очікуване, таємне і величне" 12, 56. В іншому місці, а саме в Києві, грім і блискавка сповіщають про надто страшний вчинок, достойний гніву богів – відмову матері від дитини, яку знаходить німий аспірант Петро Зозуля вночі на автобусній зупинці: "Ударив грім, стрясаючи кошлате фіолетове небо над гуртожитками, згасло у вікнах світло, задзеленчала вітрина в гастрономі на розі. Ударив грім, од якого прищулилося все живе, вклякли навіть дощові черв'яки, а коли стало тихо, Петро почув незрозуміле нявчання" 11, 147. Можна зробити висновок, що в природа у В. Тарнавського, подібно до химерної прози, оживає і починає діяти як самостійний герой, що відбувається завдяки таким художнім засобам як уособлення та персоніфікація.

Loading...

 
 

Цікаве