WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Українська фентезі і романи у віршах Л. Костенко як антиномічні полюси сучасної української літератури - Реферат

Українська фентезі і романи у віршах Л. Костенко як антиномічні полюси сучасної української літератури - Реферат

Українська фентезі і романи у віршах Л.Костенко як антиномічні полюси сучасної української літератури

Жанр фентезі з'явився в українській літературі недавно (в останні 4-5 років), причому спершу як переклади надзвичайно популярних у масах ("культових") творів Дж. Р.Р. Толкієна і Д. Ліндсей. Зараз ми маємо можливість спостерігати за формуванням національного варіанту фентезі в оригінальній українській літературі. Цей процес закономірно повинен стати предметом уваги літературознавців, і головні напрямки його дослідження можна приблизно окреслити так: причини і підстави виникнення жанру фентезі та його величезної популярності, блискавичного розповсюдження в багатьох країнах; роль і місце фентезі в українській літературі тепер або в найближчому майбутньому; специфіка цього жанру, або, іншими словами, який зміст, недоступний іншим жанрам, несе в собі українська фентезі, як вписується новий жанр в уже існуючу систему українських жанрів і як взаємодіє з "високою", "елітарною" літературою. Перелік подібних питань можна продовжити, що свідчить про безумовну актуальність проблеми і необхідність уважного дослідження жанру фентезі і процесу його формування в контексті сучасної української літератури.

Масштаби окресленого завдання набагато ширші, ніж рамки одного дослідження, тому пропонована стаття є спробою розкрити лише один аспект проблеми, а саме показати зв'язок між популярним жанром фентезі та романом у віршах як яскравим представником сучасної "високої" літератури. До подібного зіставлення спонукає те, що роман у віршах, з'явившись як жанр в українській літературі на початку ХХ ст., популярним серед письменників не став, але вихід кожного твору Л. Костенко в цьому жанрі сприймався критикою і читачами як визначна культурна подія, ці твори знаходили відгук у масах. Звичайно, зближувати настільки різні твори лише на підставі їх популярності не можна, адже в кожного з них своя читацька аудиторія, але видається слушним поставити питання про можливу їх суголосність на глибинному ідейному рівні, як би парадоксально це не звучало.

За матеріал для дослідження було взято, таким чином, романи у віршах Ліни Костенко "Маруся Чурай" і "Берестечко", з одного боку, і роман "Дика енергія. Лана" Марини та Сергія Дяченків, з іншого. Останній твір цікавий ще й тим, що виглядає специфічним навіть у широких межах такого вільного жанру, як фентезі. Він виявляє активну тенденцію до виходу за межі суто літературного явища, до створення своєрідної масової субкультури, до гри, в якій майже зникає межа між літературним героєм і конкретною історичною особою. Так, популярна українська співачка Руслана – прототип головної героїні – звертається до читача у післямові до твору від імені цієї героїні з закликом прийняти певний стиль життя: "Дика Енергія – енергія творення й творчості. Вона не терпить штучних стимуляторів, наркотиків, істерик. Вона – не для слабких. Але якщо у твоїй душі є бодай краплина Дикої Енергії – ти зможеш стати справжнім Диким. Що більше ти віддаєш своєї сили іншим, то дужчим стаєш, бо завод, який виробляє Дику Енергію, у твоєму серці... Настане день великої боротьби за цей завод. Він уже настав. Я виходжу на цю битву. І ти виходь" [2, 412]. Момент гри, а точніше, життя-гри підкреслюється ще й тим, що книга містить дві післямови: від Руслани і від Лани (тобто від співачки, що ототожнює себе з героїнею твору), в результаті чого Лана перестає бути тільки літературним персонажем, а стає квазіреальною особою, що коментує твір про себе саму.

Безперечно, виражений ігровий момент не є відкриттям Марини та Сергія Дяченків.З одного боку, гру зараховують до головних прикмет постмодернізму як літературного середовища, в котрому формувався роман "Дика енергія", а з іншого – потужні ігрові інтенції за своєю природою містить у собі сам жанр фентезі, в якому "все можливе – боги, демони, добрі та злі чарівники, тварини і предмети, здатні розмовляти, міфологічні та легендарні істоти, таємничі двійники, привиди, вампіри..." [5, 1162]. Згадані інтенції були відчуті й реалізовані шанувальниками фентезі (йдеться про т. зв. толкіністів, які за мотивами улюблених творів створюють ігрову реальність і живуть у ній протягом певного періоду). Проте у випадку з твором Дяченків маємо іншу ситуацію: в самому тексті присутній чітко сформульований заклик до читача долучатися до гри, робити цю гру стилем власного життя, тобто не відпочивати час від часу від дійсності у світі гри, хай навіть і максимально наближеної до реальності, а перетворювати вже саму цю реальність. Отже, фактично твір масової літератури ставить перед собою зовсім не характерне для цього типу творів завдання: перетворювати певним чином дійсність, викорінювати певні її вади й загрозливі тенденції, експлуатуючи потяг читача-підлітка (адже переважно на цю аудиторію розрахований роман "Дика енергія") до всього яскравого, незвичайного, до гри.

У цьому контексті буде доречно згадати анотацію до "Берестечка" Л. Костенко:"На сьогодні, вже в незалежній Україні, в часи, коли вона стоїть перед загрозою вже остаточної поразки, – ця книга з необхідності бути написаною переросла для автора в необхідність бути опублікованою" [3, 4]. Весь роман у віршах утверджує необхідність перемоги над поразкою, активної творчої та перетворювальної діяльності. Таким чином, названі твори масової та високої літератури споріднює пафос перетворення, прагнення до змін, до позитивних зрушень перш за все у читацькій свідомості, а через неї – і в дійсності. Кожен із цих творів намагається досягти своєї мети специфічними, притаманними його типу літературними засобами, орієнтуючись на свого читача.

Так, "Дика енергія" у повній відповідності до норм жанру фентезі робить акцент на активній зовнішній дії, на інтризі, спираючись на відзначений М.М. Бахтіним "специфічний романний інтерес продовження ... і закінчення" [1, 474], щоб утримувати інтерес масового читача-підлітка, не схильного стежити за тонкими душевними переживаннями й порухами і розв'язувати ускладнені інтелектуальні завдання. Сюжет твору динамічний, сповнений іноді досить несподіваних поворотів, а велика кількість подій вимагає значного простору, який складається як з традиційних для фентезі локусів (Ліс, Місто), так і з незвичного в цьому жанрі локусу Заводу. На відміну від більшості творів фентезі, світи яких "позбавлені географічної й часової конкретності", де "події відбуваються в умовній реальності, "десь" і "колись" [5, 1162], світ "Дикої енергії", хоч і в значній мірі умовний і узагальнений, має виразні національні українські риси: мешканці лісу закликають весну слов'янськими дохристиянськими обрядами, танцюють не просто магічний танок, а саме карпатський аркан, який і допомагає врешті переорієнтувати завод на нове джерело живлення, ідучи на штурм цього заводу, люди використовують трембіти, бубни, барабани та змійовики, вірячи, що народжена грозою (тобто зроблена зі спаленого блискавкою дерева) трембіта зможе грозу закликати і що "немає кращої принади для дощу, ніж гарний змійовик" [2, 230]. Та й саме протиставлення лісу, гір, де життя вільне і природне, і міста, нерозривно пов'язаного із заводом, залежного від нього, підпорядкованого досить суворим нормам, а значить, позбавленого справжньої волі, суголосне українській ментальності (особливо після подій 2004 року, коли на Заході України почав витворюватися своєрідний міф про Східну Україну і зокрема про промисловий Донбас як про осередок насильства, пригноблення і корупції). Так само має національне забарвлення амбівалентний образ Заводу (з одного боку, як джерела енергії, з іншого – як сліпої машини, що пожирає людські життя), який викликає асоціації з творчістю українських шістдесятників, котрі поставили проблему неоднозначного впливу технічного прогресу на людину, і з великим корпусом фантастики різних країн, сповненої страху перед технізованим майбутнім.

Художній час твору неоднорідний: Місто перебуває ніби в позачассі, в ньому є тільки зміна дня і ночі, але рух як такий відсутній; коли дія переноситься до Лісу, час набуває виразних ознак циклічності (події там починаються взимку і закінчуються пізньою осінню, символізуючи завершення одного циклу і початок іншого, подібного до попереднього, але кращого, вільного від страху перед Заводом).

У такому часопросторі розгортається активна перетворювальна діяльність героя, що відповідає класичному образу героя фентезі: "...Як правило, самотній, ...який самотужки протистоїть численним випробуванням, що випадають на його долю. Герой приречений здійснювати Квест (від англ. Quest – "шлях", "пошук"), що являє собою не стільки переміщення в просторі з певною метою, скільки шлях у просторі душі в пошуках себе і віднайдення внутрішньої гармонії" [5, 1162]. Особливістю "Дикої енергії" є те, що роль подібного героя виконує в цьому творі жінка, що в цілому закономірно для української культури, в якій саме жінка є активним творчим началом. Жіночність головної героїні спрямовує розвиток ідеї і сюжету в специфічному напрямку: від початку до кінця твору все більш вираженою стає функція захисту, материнської опіки, яку виконує щодо інших людей героїня (починаючи від пошуку енергії для Єви, виходу за ліками для сина Перепілки і закінчуючи виконанням ролі Цар-матері, влаштуванням масових зібрань, щоб навчити синтетиків жити без під зарядження, і, нарешті, перетворенням на Серце Заводу), її жертовність. Слушність думки про принципову значущість жіночої статі головної дійової особи роману підтверджує і опис звичаїв людей-вовків, у яких панує матріархат і воїнами є жінки (життям усіх керує Цар-мати, дівчата, щоб отримати ім'я, повинні перемогти ворога і тільки після цього вони можуть обрати чоловіка). Саме ці люди зберегли здатність жити своїми силами, без постійної залежності від зовнішнього джерела енергії, вони перебувають у єдності з природою, саме в них знаходять безкорисливу підтримку Лана й міські дикі. Очевидно, що цей тип людей, їх спосіб життя виступають у творі своєрідним ідеалом на противагу штучному, механічному, синтетичному і беззмістовному життю мешканців напівзруйнованого міста. Отже, твір має виразне феміністичне забарвлення, саме на жінку в ньому покладається справа перетворення світу на краще й збереження миру та порядку.

Те, що в центрі роману жінка, зумовлює й особливості Квесту героїні. В усьому творі є тільки три епізоди збройного протистояння героїні та її ворога, і в усіх цих випадках присутня безпосередня загроза її життю, вона займає оборонну позицію, не маючи іншого виходу, ніж бій. Героїня діє переважно хитрістю, спритністю, винахідливістю, використовуючи свої внутрішні резерви, інтуїцію і почуття ритму (двобій з Цар-матір'ю, штурм заводу, кульмінаційний танок на мембрані). При цьому почуття ритму, вміння витворити й утримати власний ритм на противагу чужому, зовнішньому стає не тільки головною характеристикою героїні як творчої, активної, волелюбної особистості, а й чи не основним критерієм розмежування персонажів. Ритм у романі є ключовою категорією, в одній з післямов твір визначається як роман-ритм (див. [2, 410]), чим підкреслюється провідна роль творчого, мистецького начала в характері головної героїні і в бутті в цілому. Таким чином, головним героєм "Дикої енергії" є жінка-митець, яка силою свого духу, щедрістю серця і мистецьким хистом переломлює хід життя оточення і дає людям щастя, стаючи джерелом живильної енергії. У цьому контексті не можна не вказати на типологічну схожість із цим персонажем героїні твору "Маруся Чурай" Л. Костенко: це також жінка-митець, самотня, але сильна, здатна до співчуття, яка своїм мистецтвом підтримує маси людей, даючи їм розраду в горі і підтримку в бою:

Loading...

 
 

Цікаве