WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Міфопоетичні моделі популярної української радянської літератури (роман м. Стельмаха “Чотири броди”) - Реферат

Міфопоетичні моделі популярної української радянської літератури (роман м. Стельмаха “Чотири броди”) - Реферат

Функції пародійного двійника культурного героя (трикстера) в романi "Чотири броди" виконує образ Стьопочки Магазаника, який виступає не стільки носієм гіпертрофованих украй негативних рис характеру власного батька, скільки комічно пародіює елементи владного дискурсу: прагнення вживати "розумні слова", мрії просуватися владними сходинками, вимогливе ставлення до класового походження майбутньої дружини, намагання стати офіційним письменником тощо.

Окресливши конфлікт, провідних персонажів та їхні функції, варто звернутися до епіграфу роману. Загальновідомо, що епіграф у лаконічній формі закодовано містить провідну колізію та ідею твору. Рядки "Ой думай, думай, чи перепливеш Дунай..." винесені автором й у фінал твору, узагальнюючи уявлення про сенс життя i призначення людини у цьому свiтi: "У Данила ще вистачило сили повернути на журавлиний брід, вистачило снаги й посміхнутись усьому свiту, бо недаремно жив у ньому i, як мiг, дуже нелегко, але чесно перепливав свій Дунай..." [14, 498]. Сама символіка "Дунаю" в слов'янському, та, зокрема, українському фольклорі має доволі багато значень: мiфологiзований водяний простір, ріка, кордон між своїм та чужим світом, центр тощо. Тісно пов'язаний з Дунаєм мотив одруження (див. [11, 553-565]) та смертi напередодні весілля. У романi Данило перед смертю Данило згадує, що у нього з Мирославою так i не було справжнього весілля [14, 198].

Але одним з провідних є мотив шляху до раю (див. [10, 146; 6, 140-142]). На це одним з перших звернув увагу О. Потебня: "Найiмовiрнiше i "калинiв міст", через який переїжджає Ілля Муромець, є первісно – небесний. Через калинiв міст лежить шлях до раю" [11, 559]. Т. Цiв'ян, досліджуючи структурні особливості балканської моделі свiту, присвятила розділ символіці Дунаю: "Класичні сюжети "втеча вiд ворогів", "порятунок коханої", "упізнання зниклого родича", "незвичне народження" підкреслюють віддаленістьДунай, i межовiсть, виражену лексемою край. Не випадково Дунай поєднується з морем – іншим класичним означенням шляху до цього іншого свiту" [17, 178].

Тобто, провідною темою твору М. Стельмах алегорично обирає тему сенсу людського життя з погляду його земної обмеженості, що передбачає вiдповiдну його оцiнку після смертi. З одного боку, мiфопоетичний мотив ріки програмує постійний рух персонажа, що можна спостерігати на характері хронотопу роману, де незмінна внутрішня тотожність Данила Бондаренка компенсується рухливістю зовнішньою. З другого боку, шлях персонажів твору нагадує блукання лабіринтом, що так само пов'язане iз символікою Дунаю: "Ріка протиставлена мосту за опозицією колінкуватий / прямий. Ця опозиція відсилає передусiм до iдеї лабіринту, тобто непрямого шляху, аж так характерного для структури балканського простору, як реального, так i семіотичного" [17, 172]. Останнє зауваження виразно характеризує українську історію ХХ ст. Символіка води як смертi присутня у М. Стельмаха, в епізоді екзистенційного вибору Магазаника, коли вiн, злякавшись погроз Безбородька, погодився служити німцям: "Не оплативши страху минулого, вiн, як у чорну воду, заходив у новий i відчував, що вже йому нема порятунку" [14, 306]. Життєвий шлях – це заплутаний лабіринт, з якого так важко потрапити до раю, тобто, зберегти чистоту душі.

Отже, можна впевнено твердити, що роман "Чотири броди" є цікавим i непрочитаним твором української літератури, який ще чекає на більш ґрунтовне дослідження. М. Стельмах створив самобутню модель українського свiту, основану на народних морально-етичних ідеалах, у найкращих традиціях української ліро-епічної прози. Підсумовуючи поставлену проблему визначення приналежності творчості М. Стельмаха в межах системи українська "масова / популярна" література ХХ ст., слід навести думку В. Пахаренка: "Соцреалізм має дві грані: 1) це мова влади; 2) це масова культури (кіч). Що мається на увазі? Соцреалістичний (тоталітарний) текст не має автора – у ньому не виявляється структура авторської свідомості. Не має значення, хто написав виробничий роман чи вірш про черговий з'їзд КПРС, автор цього тексту – влада. Це вона засобами мистецтва (зведеними до мінімуму) реалізує свої ідеологеми" [9, 170]. Із цим твердженням важко погодитися. Надто у випадку М. Стельмаха. Можна сперечатися (із наперед відомим результатом) стосовно тези, що в його творах не виявилася "структура авторської свідомості", але вищенаведений аналіз переконливо доводить, що важко стверджувати про домінування в романі "Чотири броди" "ідеологем влади". Тим більше, що існує протилежна думка стосовно своєрідності функціонування культури в тоталітарному суспільстві. В. Руднєв уважає, що "в тоталітарних суспільствах масова культура практично відсутня, відсутній поділ культури на масову та елітарну. Вся культура проголошується масовою, і насправді вся культура є елітарною. Це звучить парадоксально, але це так" [12, 156]. Зрозуміло, що дане питання так і лишається відкритим та потребує подальшого дослідження. А стосовно творчості М. Стельмаха можна констатувати, що для письменника формою ствердження народно-селянського (а отже і національного) ідеалу в романі "Чотири броди" стає народна культура і мова, яка символічно сприймає і міфологізує реальні факти, побутові відносини і політичні події. Тому, поставши на фольклорному ґрунті, даний твір у межах соцреалістичної колоніальної ідеології творить нову смислову реальність, котра цілком ототожнюється з етнонаціональним ідеалом.

Література
  1. Гуцало Є. Герой творчості – народ // Стельмах М. Твори в 7-ми тт. Т.1.– К.: Дніпро, 1982. – С. 5-21.

  2. Иванов В., Топоров В. Велес // Мифы народов мира. Энциклопедия. В 2-х тт. / Гл. ред. С. Токарев. – М.: Сов. энциклопедия, 1988. – Т.1. А-К. – С. 25-26.

  3. Ильин И. Массовая коммуникация и постмодернизм // Речевое воздействие в сфере массовой коммуникации / Отв. ред. Ф.М. Березин и Е.Ф. Тарасов. – М.: Наука, 1990. – С. 80-96.

  4. Костомаров М. Об историческом значении русской народной поэзии // Костомаров М. Слов'янська міфологія. – К.: Либідь, 1994. – С. 44-200.

  5. Кошелiвець І. Можна одверто? // Сучасність. – 1997. – № 10. – С. 112-121.

  6. Мачинский Д. "Дунай" русского фольклора на фоне восточнославянской истории и мифологии // Русский Север: Проблемы этнографии и фольклора. – Л.: Наука, 1981. – С.110-171.

  7. Мельник В. Мужність доброти: Лiтературно-критичнi статті. – К.: Рад. письменник, 1982. – 272 с.

  8. Мелетинский Е. Культурный герой // Мифы народов мира. Энциклопедия. В 2 т. /Гл. ред. С. Токарев. –М.: Сов. энциклопедия, 1988. – Т.2. К-Я. – С. 25-26.

  9. Петрухин В. Дунай // Славянские древности. Этнолингвистический словарь: В 5-ти тт. Т. 2.: Д-К. – М.: Международные отношения, 1999. – С. 146-147.

  10. Пахаренко В. Сутність тоталітарної культури // Вісник Черкаського університету. Серія: Філологічні науки. – 2002. – Вип. 31. – С. 170-173.

  11. Потебня А. Слово и миф. – М.: Правда, 1989. – 624 с.

  12. Руднев В. Массовая культура // Руднев В. словарь культуры ХХ века. – М.: Аграф, 1999. – С. 155-159.

  13. Семенчук І. Михайло Стельмах: Нарис творчості. – К.: Дніпро, 1982. – 227 с.

  14. Стельмах М. Чотири броди: Роман. – К.: Рад. письменник, 1981. – 527 с.

  15. Топоров В. Модель мира // Мифы народов мира. Энциклопедия. В 2-х томах / Гл. ред. С.А. Токарев. –М.: Сов. энциклопедия, 1988. – Т. 2. К-Я. – С. 162-164.

  16. Хализев В. Теория литературы. – М.: Высш. школа, 2000. – 398 с.

  17. Цивьян Т. Движение и путь в балканской модели мира. Исследования по структуре текста. – М.: Индрик, 1999. – 376 с.

  18. Штонь Г. Духовний простір української ліро-епічної прози. – К.: Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, 1998. – 317 с.

Loading...

 
 

Цікаве